Зелені свята

Календарна обрядовість є одним із найяскравіших виявів духовної культури народу.
Порядок життя українців віддавна визначали не за числами, а за народно-церковними святами, поділяючи їх на так звані “рокові” і “присвятки”.
Субота перед Зеленими святами – Зелена, Покійна, Поминальна,Задушна, або ж Духів день, Семуха. Увечері несли до церкви поминальний хліб, і там за всіма померлими правили службу Божу.
По обіді, перед тим, як йти до церкви, прикрашали хату по дверях, стінах і вікнах, образи у хаті, стріху, попід хатою, стайню, пивницю, ворота на брамі тощо.
У Карпатах прикрашали гілками ліщини, верби, явора, липи, клена, дуба, граба, берези; рідше – ясена, калини; на Поліссі й Волині здебільшого – липи, берези, клена, ясена. Коло порогу хати і на воротях попарно вкопували декілька берізок, липин, кленин, ясенин, осичин тощо. Долівку на більшості теренів України встеляли лепехою, водночас у багатьох карпатських селах її встелювали любистком, ним також маїли образи і вікна. На Волині спорадично маїли папороттю, на Поліссі – полином. Згідно із загальним переконанням, гілля ліщини оберігає від блискавки, тому нею маїли і хату, і стайню, і поле. Вербою маїли у городі й у полі, “аби городина росла, як верба”. Дубом – переважно капусту й огірки, “аби були тверді, як дуб”. Липа у хаті допомагає нібито від “злого”.
Хата була прикрашеною, поки зілля не висохне і його “вітер не забере”. Іноді – днів три, п’ять чи довше, доки гілки не висохнуть, а тоді їх палили в садку під яблунькою чи на городі (“хай йде до Бога димом”) або згодовували худобі. Подекуди ж зілля більше дев’ятьох днів у хаті не тримали, “бо огірки пустим цвітом цвісти будуть”. Лепеху з
долівки нерідко викидали у хлів корові або закопували у копець, “коб миши не нападали”, а частіше зберігали на горищі разом з іншим свяченим зіллям.
Освячене зілля використовували як ліки: прикладали до хворого місця, до місця укусу змії, настоювали на ній купіль, давали корові після отелення (“щоб добре очистилася”).
Неділю Зелених свят називають Свята неділя.
В на Волині та західному Поліссі на Святу неділю дівчата починали обходити село з “Кустом”.
Центральною фігурою таких обходів була вбрана кленовим гіллям і замаєна (прикрашена) квітами й травами дівчина. Вона й була “Кустом”. Гілля наприкінці дійства відносили на житнє поле, щоб родило. Кустові обходи, схожі до колядних, тривали цілий тиждень. Упродовж тижня також співали особливі троїцькі, русальні пісні.
Тиждень після Трійці зазвичай називають Зелений, Клечальний. На Волині та Поліссі це – Русальний тиждень, або ж Русальниця (хоча іноді таку назву має тиждень до Трійці). Тут він тісно пов’язаний з уявленнями про русалок як про певну категорію душ померлих.
На Зеленому тижні не працювали на землі, “щоб грім не спалив хати”; не купалися, бо “русалкі можуть затягнути”; не визолювали, не прали, “бо то гріх”; не шили, не садили розсади – “то не буде капусти”; не пололи льону чи чого іншого, “бо все всихати буде”; не
пекли хліба, не мели, не мили, не підмащували і не білили хати, не підмащували печі, “бо позамазуваєш очи русалкам”, “бо будуть порожні колоски” тощо.
У Зелений понеділок після служби у церкві йшли на “цвинтар” впорядковували могили, клали на них “для душ” хліб, сир, масло, яйця, щось солодке.
У понеділок або у Зелений вівторок з “корогвами” й іконами йшли “за сонцем” процесією навколо села посвячувати поля від “нечисті”, граду, буревіїв, блискавиць. Зупинялись
біля кожного поставленого у полі хреста, біля кожної кринички.
У середу після Трійці – так звана Градова середа. Не працювали на землі “од граду”.
Четвер після Трійці називають ще Намска, чи Навска Трійца, Умерлих Трійца, Русалка, Сухий четвер та ін. У цей день відвідували цвинтар, прикрашали могили гілками.
Подекуди цього дня дотримувалися суворої заборони на роботу в полі,“бо посохне все”.
У понеділок після Русального тижня – Розигри (Розирги), Брикси. Вважали, що “То на ті Розирги розігрвалоса літо з весною: весна одиходить, а літо приходить”. У цей день проводили назад на “моглиці” русалок.