Публікації

🌸🌸🌸Вишиванка стала невід’ємною частиною української...

16 травня

🌸🌸🌸Вишиванка стала невід’ємною частиною української ідентичності, її мотиви та смисли перенеслися через віки, відображаючи наші звичаї, віру, та духовні цінності. Вона є не лише одягом, але й мовою культури, що зберігається та розвивається українським народом протягом століть.

Щорічно, 15 травня, відзначається Міжнародний день...

15 травня

Щорічно, 15 травня, відзначається Міжнародний день сім’ї, встановлений Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році, щоб привернути увагу громадськості різних країн на численні проблеми сім’ї як соціальної групи. З сім’ї починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Вона – джерело любові, поваги, солідарності та прихильності, те, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина.

Сьогодні, 14 травня, в Україні вшановують пам’ять...

14 травня

Сьогодні, 14 травня, в Україні вшановують пам’ять людей, які під час Другої світової війни, ризикуючи своїм життям, рятували євреїв від нацистів.
Подія була започаткована постановою Верховної Ради у 2021 році та співпадає із відзначенням Дня незалежності Ізраїлю.
Під час Голокосту, за різними оцінками науковців, у Європі було знищено близько 6 мільйонів євреїв. З них чверть, 1,5 мільйони, - стали жертвами нацистів на території України.
2673 наших співвітчизника удостоєні державою Ізраїль високого звання "Праведник народів світу".
При цьому, за даними українських істориків, людей які рятували євреїв на території України набагато більше ніж офіційно визнано.
Україна посідає четверте місце у світі після Польщі, Нідерландів та Франції за кількістю Праведників народів світу. Їхніми іменами названі вулиці та пам’ятники в Україні, а їхні героїчні вчинки є невід’ємною частиною уроків історії та практик вшанування пам’яті.
День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової є не лише вшануванням пам’яті людей, що проявили надзвичайну хоробрість, але й нагадуванням про здатність людини до співчуття та мужності перед обличчям неймовірних звірств.

В історію української літератури Панас Мирний...

14 травня

В історію української літератури Панас Мирний увійшов як автор реалістично-психологічної прози. Народився Панас Мирний (літературний псевдонім Панаса Яковича Рудченка) 13 травня 1849 року в Миргороді в сім’ї дрібного урядовця. 1862 року закінчив Гадяцьке повітове училище. У чотирнадцять років вступив на чиновницьку службу. Служив по канцеляріях у Гадячі, Прилуках, Миргороді. Від 1871 року мешкав у Полтаві, працюючи спершу бухгалтером губернського казначейства, а згодом на різних посадах у казенній палаті. 1914 року Панас Рудченко дістав чин дійсного статського радника. Після 1917 року працював у Полтавському губернському фінансовому відділі.
Панас Мирний був першим, хто вивів українську літературу на нові “рейки” епічної прози, розкривши образи близької йому за духом непомітної “маленької людини” – українських дворян і чиновників, поміщиків, інтелігента-різночинця, торговців, селян.

💖🤱💖Мама - це перший голос, який ми чуємо, перший...

14 травня

💖🤱💖Мама - це перший голос, який ми чуємо, перший ангел у нашому житті, це найперше слово, яке ми вимовляємо, перша ніжність, яку ми відчуваємо, перша безумовна любов, яку ми знаємо. Вона є втіленням ніжності, турботи та безмежної любові. Мама - це той невидимий стовп, на якому ґрунтується наше життя. Вона вчить нас сміятися, любити і мріяти, навчає нас доброті, милосердю та терпінню. Її турбота безмежна, як безмежна небесна височінь. Вона - наша надійна опора, навіть у найтемніші часи. Без неї наше життя було б не таким яскравим і значущим.
🫶Кожен день з мамою- це неповторний подарунок. Нехай її доброта і мудрість супроводжують нас завжди.
💕💕💕Щасливого Дня Матері!

8 травня - День пам’яті та примирення, який...

08 травня

8 травня - День пам’яті та перемоги над нацизмом, який відзначається щороку з метою вшанування пам’яті всіх жертв Другої світової війни 1939–1945 років. Цей день є днем, коли ми вшановуємо пам’ять про тих, хто пожертвував своїми життями в боротьбі проти нацизму та фашизму під час Другої світової війни. Він також символізує примирення та прагнення до миру. Україна, як і багато інших країн, втратила безліч своїх громадян у ті страшні роки. Захоплення нацистською Німеччиною територій України , призвело до глибоких ран та трагічних втрат.
Німецько-фашистські загарбники вторглися в наше місто на світанку 8 липня 1941 року. Цей день став першим днем гітлерівської окупації, що тривала до 9 березня 1944 року. Фашисти використали Старокостянтинів як опорний пункт окупаційного режиму, розмістивши тут велику кількість гестапівських військ. За час окупації в місті було закатовано й розстріляно 21 тисячу мирних жителів, 6 тисяч відправлено на каторжні роботи до Німеччини. З усіх навколишніх міст і містечок фашисти зганяли до Старокостянтинова єврейське населення у створене тут гетто. Навколо міста виникли три великі єврейські братські могили, в яких поховано до 20 тисяч населення. З перших днів війни в місті почали діяти підпільні групи - О.Чекирди, Ф.Балашова, М. Плотнікова, М. Свіргуна. Але всі вони зазнали розгромів внаслідок пильної діяльності посилених частин гестапо в місті. Загалом же партизани провели в області 1272 операції. У кінці лютого 1944 року розпочалася Проскурівсько-Чернівецька операція, що мала на меті й визволення нашого міста. Бої за звільнення Старокостянтинова почалися 4 березня і успішно закінчилися 9 березня 1944 року - нині цей день для жителів міста святковий. 12 військових частин і з’єднань, що брали участь у його звільненні, були удостоєні звання «Старокосянтинівські». У боях за місто загинуло 1613 радянських солдатів та офіцерів. Фашисти, відступаючи, втратили більше 3 тисяч воїнів і 25 танків. Загалом же на території нашої області в боротьбі з партизанами гітлерівці втратили понад 75 тисяч чоловік.
8 травня стало символом тих, хто віддав своє життя у боротьбі проти нацизму. Примирення - це ключовий аспект цього дня. Ми повинні пам’ятати минуле, але також намагатися зрозуміти його, щоб забезпечити мирне майбутнє. Примирення означає визнання помилок минулого і прагнення до спільного майбутнього, побудованого на основі поваги до інших культур та народів. Цей день також нагадує нам про важливість підтримки миру та відвертої боротьби з будь-якими формами нацизму, расизму та нетерпимості. Шлях до справжнього примирення можливий лише через взаєморозуміння та співпрацю.
Отже, 8 травня не лише день пам’яті, а й день, коли ми маємо замислитися над минулим, зрозуміти його уроки і покласти край війні та конфліктам. Нехай цей день завжди нагадує нам про те, що мир - це найвища цінність, за яку варто боротися.

Міжнародний день танцю, який відзначається щорічно...

03 травня

Міжнародний день танцю, який відзначається щорічно 29 квітня, призначений для відзначення різноманіття танцювальних форм, культурного значення та впливу на суспільство. Цей день є чудовою нагодою для людей з усього світу виразити себе через рух та музику, незалежно від віку, статі чи соціального статусу. Танець є універсальною мовою, яка об’єднує людей і дозволяє виразити свої емоції, творчість та індивідуальність. Відзначення цього дня також підкреслює важливість фізичної активності та здорового способу життя, які сприяють загальному самопочуттю та благополуччю.

🌿🌿🌿 Вербна неділя є одним із найважливіших...

03 травня

🌿🌿🌿 Вербна неділя є одним із найважливіших християнських свят в Україні, яке відзначається перед Великоднем.
У церковному календарі свято називається Вхід Господній у Єрусалим. Вважається, що за день до цього — у Лазареву суботу — Ісус Христос воскресив у Віфанії Лазаря. Завдяки очевидцям про диво швидко стало відомо по усій країні.
Тому, коли Ісус Христос завітав до Єрусалима, люди сердечно його вітали, співали пісні та кидали під ноги пальмове гілля і квіти.
У багатьох народів свято відоме як Пальмова неділя — з огляду на гілки пальм, що їх стелили на дорогу під час в’їзду Ісуса Христа в Єрусалим.
Однак у Східній Європі, де пальми не ростуть, а навесні розпускається і зацвітає верба, пальмові гілки замінили вербними, які починають зеленіти і цвісти. Відповідно в українській традиції свято називається Вербна неділя.
Українці готуються до Вербної неділі, вирізаючи вербові гілки і прикрашаючи їх квітами. Під час богослужіння в церкві священник освячує ці гілки, а віряни приймають їх як символ віри та благословення. Після церковного обряду гілки заносяться додому і виставляються на видному місці
Це свято є символом надії та віри у воскресіння Христове та відзначає початок Великого тижня, що передує Великодню. Для багатьох вірян це час спільної молитви, роздумів та підготовки до найважливішого християнського свята - Великодня.
Вербна неділя в Україні є часом великої радості та духовного відродження для християн.
Крім релігійних обрядів, Вербна неділя також включає в себе різноманітні народні традиції та звичаї, такі як весняні ярмарки, ярмарки ручних робіт, та народні гуляння. Це також може бути часом для зустрічей з родиною та друзями та подяки за минулий рік і молитв за майбутній.
🕯️🕯️🕯️ Загалом, Вербна неділя в Україні є святом спокою, віри та надії, що зміцнює духовний зв’язок між людьми і Богом перед найбільшим християнським святом - Великоднем.

«Чорнобиль - довгий слід трагедії»

26 квітня

Чорнобиль…Слово це стало символом горя, болі та страждання, покинутих домівок.
Чорнобильська катастрофа – екологічно-соціальна катастрофа, спричинена вибухом і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції в ніч на 26 квітня 1986 року, розташованої на території України. Руйнування мало вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований і в навколишнє середовище було викинуто велику кількість радіоактивних небезпечних речовин.
У вересні 2003 року на саміті СНД Президент України Леонід Кучма запропонував країнам-учасницям Співдружності оголосити 26 квітня Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф. Рада голів держав СНД підтримала цю пропозицію.
Чорнобильська атомна електростанція є символом наймасштабнішої техногенної катастрофи в історії людства. Трагедія, спричинена вибухом на її четвертому енергоблоці, не має аналогів за обсягами забруднення довкілля, негативного впливу на здоров’я та психіку людей, їхній побут і соціально-економічні умови життя.
Щоб запобігти подальшим викидам радіоактивних матеріалів, до кінця 1986-го року четвертий реактор АЕС був накритий спеціальним «саркофагом», збудованим руками сотень тисяч добровольців і мобілізованих солдатів, і Чорнобильська АЕС була знову введена в експлуатацію. Однак великі пожежі і аварії в 1991 та в 1996 роках привели до зупинення спочатку другого, а потім і першого реактора. У 2000-у році був зупинений останній, 3-й реактор, і Чорнобильська АЕС повністю припинила свою роботу.
У цей день вшануймо ліквідаторів, за їх сміливість та відвагу! Передаємо найщиріші слова вдячності та доземний уклін за високу громадянську позицію і схиляємо голови перед світлою пам’яттю тих, чиї життя обірвав смертоносний атом.
26 квітня – є днем пам’яті про найбільшу техногенну катастрофу та вшанування героїзму пожежників, експлуатаційного персоналу ЧАЕС, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Подвиг та героїзм цих людей назавжди записано до книги людської мужності, він навічно закарбується у пам’яті українського народу.
Завданням і обов’язком усього світу – не допустити нового Чорнобиля!
У 2024 році Україна має продовжувати боронити свою землю від російського агресора і знову стояти на охороні всього світу від катастрофи.
У перший день війни Чорнобильська атомна електростанція була захоплена російськими військовими, тоді ж були здійсненні провокації зі сторони агресора, взято в полон працівників ЧАЕС та вивезено частину її обладнання.
Україна і світ з острахом спостерігали за тими подіями. Адже це страшно вдруге пережити катастрофу подібного масштабу.

День Чорнобильської трагедії нагадує нам про важливість безпеки та розуміння потенційних ризиків, пов’язаних з використанням ядерної енергії. Він також заохочує до підтримки екологічних ініціатив та наукових досліджень, спрямованих на збереження навколишнього середовища та зменшення ядерних загроз.
Низький уклін всім хто боровся зі страшною бідою. Священна пам’ять про Ваш подвиг не згасне у віках і збережеться в серцях народу.

"Мандруючи Старокостянтинівщиною"

24 квітня

"Мандруючи Старокостянтинівщиною"

18 квітня у стінах центру-музею "Старий Костянтинів" відбулась краєзнавча година "Мандруючи Старокостянтинівщиною". Відвідувачам була представлена презентація з визначними місцями Старокостянтинівського ОТГ. Запрошуємо всіх бажаючих відвідати музей з можливістю ознайомитись із історичними пам"ятками Старокостянтинівщини

https://www.youtube.com/watch?v=ql1z5Pkjllw&ab_channel=%D0%90%D1%80%D1%81%D0%B5%D0%BD%D1%96%D0%B9%D0%BA%D1%80%D1%83%D1%82%D0%B8%D0%B9

23 квітня- Всесвітній день книги і авторського...

24 квітня

23 квітня- Всесвітній день книги і авторського права

23 квітня ми святкуємо Всесвітній день книги і авторського права, день, коли ми вшановуємо важливість книг та відзначаємо внесок письменників у розвиток культури та нашого суспільства.

Кожна книга - це не лише джерело знань та розваг, але й своєрідна відправна точка у подорожі у світ фантазії та мрій. Вона відкриває перед нами нові горизонти, надихає на великі звершення та розширює наше світосприйняття.
Ми також маємо згадати про важливість авторського права, яке захищає творчість та інтелектуальну власність письменників. Це право дозволяє їм отримувати визнання за свою працю та надихає на нові творчі здобутки.
Сьогодні вшануємо книги та тих, хто створює їх, а також підтримаємо авторське право.
Давайте сьогодні відзначити цей чудовий день, читаючи улюблені книги.

Нехай книги продовжують надихати нас і приносити радість усьому світу!

Міжнародний день Матері-Землі святкується щорічно 22...

22 квітня

Міжнародний день Матері-Землі святкується щорічно 22 квітня з метою підкреслення важливості екологічного освічення та заохочення дій для збереження навколишнього середовища. Цей день відзначається за ініціативою Організації Об’єднаних Націй з метою підвищення уваги до проблем забруднення, знищення природних ресурсів та змін клімату. Це також час для рефлексії про наші взаємовідносини з природою та наші зусилля для створення більш стійкого та здорового середовища для майбутніх поколінь.
Міжнародний день Матері-Землі є святом, що нагадує нам про важливість збереження та захисту нашої планети. Це час для відзначення унікальності та різноманіття природи, яка надає нам життя, їжу, повітря та воду. Цей день також нагадує нам про нашу відповідальність перед майбутніми поколіннями та потребу у збалансованому взаємозв’язку з природою.
Міжнародний день Матері-Землі заохочує громадськість до дій, спрямованих на зменшення впливу людської діяльності на навколишнє середовище. Це можуть бути ініціативи щодо відновлення лісів, зменшення викидів в атмосферу, ефективного використання водних ресурсів та багато іншого. Цей день також може служити мотивацією для подальших наукових досліджень та технологічних інновацій, спрямованих на збереження природних ресурсів та зниження впливу людської діяльності на клімат і біорізноманіття.
Основною метою цього дня є підвищення свідомості громадськості щодо екологічних проблем та популяризація екологічних цінностей. Він нагадує нам, що кожен з нас має роль у збереженні нашої планети, і спонукає до дій, спрямованих на зміну нашого способу життя на більш стійкий та екологічно відповідальний.

День довкілля - це день, призначений для підвищення...

21 квітня

День довкілля - це день, призначений для підвищення усвідомлення про проблеми довкілля та поширення інформації про необхідність охорони природи та збереження ресурсів. Це свято нагадує нам про нашу відповідальність перед Землею та природою, а також про необхідність дій для збереження їх для майбутніх поколінь.
У різних країнах День довкілля може відзначатися у різний спосіб, включаючи проведення акцій з прибирання територій, висаджування дерев, екологічні конференції та семінари, а також інформаційні кампанії щодо збереження енергії, води та інших природних ресурсів.
День довкілля також спонукає нас до перегляду наших звичок і зроблення кроків у напрямку більш екологічної поведінки. Це може бути використання екологічних транспортних засобів, впровадження енергоефективних технологій вдома та на роботі, відмова від пластикових продуктів та інше.
Ми можемо об’єднатися як громадяни планети та взяти на себе активну роль у збереженні та охороні нашого спільного дому - Землі.

Україна − держава з багатовіковою історією та...

18 квітня

Україна − держава з багатовіковою історією та культурою. Кожна епоха залишає нам у спадщину пам’ятку архітектури чи історії, що зберігає в собі згадку про певну визначну подію чи особистість. У кожному регіоні є свої визначні пам’ятки − перлини української землі. Це справжній скарб, наша гордість і надбання. До наших днів збереглися середньовічні фортеці, палаци та садиби, стародавні монастирі та храми (у деяких з них і понині проводяться служби), багато інших унікальних архітектурних витворів мистецтва, що навіки прославили своїх майстрів.
Міжнародний день пам’яток і визначних місць відзначається з ініціативи Міжнародної ради з питань охорони пам’ятників і визначних місць (ІКОМОС), внесеної 18 квітня 1982 року. Рішення про відзначення дати було прийнято Генеральною Асамблеєю ЮНЕСКО у 1983 році. Відзначається воно щорічно 18 квітня разом із Днем пам’яток історії та культури.
Завдання цього свята – ще раз нагадати світовому суспільству про різноманіття культурної спадщини створеної зусиллями багатьох народів за всю історію людства, її вразливість та необхідність збереження для майбутніх поколінь. Девізом Міжнародного дня пам’яток та історичних місць стали слова: "Збережемо нашу історичну Батьківщину". На підтримку ініціативи вчених, архітекторів, реставраторів, працівників державних органів охорони пам’ятників історії та культури України було ухвалено встановити в країні відповідне свято.

17 квітня святкують Міжнародний день кави (День...

18 квітня

17 квітня святкують Міжнародний день кави (День еспресо). Дату святкування обрали не випадково, адже саме цього дня 1938 року італієць Ачиль Гаджия отримав патент на створення кавоварок. А ось еспресо-машину створили 1901 року. І цей винахід приписують ще одному італійцю Луїджі Беццеру. Людство почало пити каву ще у X столітті. А перша кав’ярня з’явилася у Стамбулі 1554 року.

Серед видатних дослідників історії нашого міста і...

15 квітня

Серед видатних дослідників історії нашого міста і Великої Волині одне з чільних місць посідає колишній Новоград-Волинський повітовий суддя Василь Гнатович ПЕРОГОВСЬКИЙ.
Дані про час його народження досить суперечливі. Так, у некролозі, надрукованому в житомирській газеті «Волынские епархиальные ведомости» від 11 червня 1881 р., написано, що він народився 12 квітня 1824 р. Проте, документ Житомирського облархіву, датований 1867 роком, вказує, що на той час йому було 40 років. На жаль, нема інформації про місце народження В.Пероговського. Відомо, що він був сином священика, навчався у Волинській духовній семінарії, а пізніше — на юридичному факультеті Київського університету, після закінчення якого отримав ступінь кандидата законодавства, і в липні 1850 р. був взятий на службу в канцелярію Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора.
Скрутне матеріальне становище вимусило його залишити цю службу, і за пропозицією генерал-губернатора в лютому 1852 р. Пероговського призначено на посаду спочатку виконуючого обов’язками засідателя від корони, а незабаром після цього — засідателя Дубенського повітового суду. У грудні 1859 р. його перевели до Старокостянтинівського повітового суду, де Василь Гнатович займав посаду засідателя, а потім — слідчого. У червні 1863 р. за пропозицією «губернського начальства» він був переведений на таку саму посаду в 3-ю ділянку Житомирського повіту.

Міжнародний день культури виступає як маніфест...

15 квітня

Міжнародний день культури виступає як маніфест розмаїття та багатство культурних традицій, які переплітаються у всесвітньому просторі. Це свято стимулює не лише на святкування культурних різноманітностей, але й активізує обмін досвідом, ідеями та цінностями. Це може виявлятися через організацію тематичних форумів, дискусій, майстер-класів, а також виставок, фільмових показів та концертів, що відтворюють різні аспекти культурних традицій та сучасного мистецтва. Це також день підтримки мовної та культурної різноманітності, що надихає до вивчення та захисту мов, які знаходяться під загрозою зникнення. Підтримка і збереження мовної спадщини сприяє збереженню ідентичності та унікальності кожного народу.
Міжнародний день культури також розглядається як час для рефлексії про важливість культурного розвитку для сталого соціального та економічного прогресу. Це сприяє усвідомленню важливості культури як механізму сприяння розвитку, толерантності та взаєморозуміння між людьми.

Міжнародний день визволення в’язнів нацистських...

11 квітня

Міжнародний день визволення в’язнів нацистських концтаборів відзначається для вшанування пам’яті мільйонів людей, які постраждали від нацистського терору під час Другої світової війни. Цей день нагадує нам про жахливі злочини проти людства, вчить нас толерантності та поваги до прав людини. Він також служить пам’ятним символом перемоги над нацизмом і фашизмом, а також посилення зусиль у боротьбі з будь-якими формами насильства, дискримінації і порушень прав людини.
Ця дата нагадує нам про важливість збереження пам’яті про минуле, щоб уникнути повторення подібних трагедій у майбутньому. Він також закликає до спільних зусиль у боротьбі з будь-якими формами расизму, ксенофобії, антисемітизму та інших форм нетерпимості, які можуть призвести до подібних страшних подій.
Ці страшні та жахливі події є настановою на шляху до миру, солідарності та гуманізму, підкреслюючи важливість пам’яті, співчуття та взаєморозуміння між народами і культурами.

Відзначення Дня здоров’я

07 квітня

Відзначення Дня здоров’я є важливою ініціативою, спрямованою на підвищення усвідомлення про здоровий спосіб життя та профілактику хвороб. Цей день може відзначатися різними країнами у різні дати, проте загальна мета полягає в підтримці і популяризації здорового харчування, регулярної фізичної активності, важливості профілактичних медичних оглядів та інших аспектів здоров’я та благополуччя. Це також може включати проведення різноманітних заходів,

Відзначення Дня здоров’я є важливою ініціативою, спрямованою на підвищення усвідомлення про здоровий спосіб життя та профілактику хвороб. Цей день може відзначатися різними країнами у різні дати, проте загальна мета полягає в підтримці і популяризації здорового харчування, регулярної фізичної активності, важливості профілактичних медичних оглядів та інших аспектів здоров’я та благополуччя. Це також може включати проведення різноманітних заходів, семінарів, лекцій і здорових заходів, спрямованих на підвищення обізнаності та мотивації щодо збереження здоров’я.

Додатково, День здоров’я може бути використаний для підтримки розуміння психічного здоров’я та психосоціального благополуччя, що стає все більш актуальним у сучасному світі. Підвищення свідомості про важливість психічного здоров’я і доступ до психічної допомоги може допомогти зменшити стигму навколо психічних захворювань і забезпечити підтримку тим, хто потребує. Також це може бути часом для заохочення здорових звичок у робочому місці, у навчальних закладах і в громадському просторі, щоб стимулювати здоровий спосіб життя та підтримувати здорове середовище для всіх.

Щороку 5 квітня Україна відзначає укладення першої...

05 квітня

Щороку 5 квітня Україна відзначає укладення першої Конституції України, бо саме цього дня 1710 року гетьман Пилип Орлик на козацьких зборах біля Тягині склав конституційний договір нашої держави.
Перша Конституція була написана як староукраїнською, так і латинською мовами. Складається документ із 16 статей, у яких визначено права та обов’язки учасників Війська Запорозького.

Вітаємо з 11-річчям заснування Історико-культурного...

05 квітня

Вітаємо з 11-річчям заснування Історико-культурного центру-музею "Старий Костянтинів"!
Це велике досягнення, яке свідчить про важливість та цінність збереження історії та культурної спадщини нашого регіону. Нехай музей продовжує просвічувати та надихати місцеву та глобальну громадськість щодо цінностей минулого.
З дня заснування Історико-культурного центру-музею "Старий Костянтинів" минуло 11 років, відзначення якого є свідченням вагомої ролі цього закладу у збереженні та вивченні культурної спадщини нашого регіону. Протягом цього часу музей відіграв важливу роль у просвітницькій діяльності, організації виставок, лекцій, майстер-класів та інших заходів, спрямованих на популяризацію історії та культури місцевої громади. Бажаємо подальших успіхів у розвитку та надійного збереження культурної спадщини для майбутніх поколінь.
Історико-культурний центр-музей "Старий Костянтинів" має велике значення для регіону, оскільки він зберігає та досліджує цінні артефакти, документи та інші матеріали, які відображають історію, традиції та культурні особливості місцевої громади.
Музей відіграє важливу роль у збереженні спадщини та популяризації історії місцевості серед мешканців та відвідувачів. Крім того, він сприяє розвитку туризму в регіоні, привертаючи до нього увагу як місцевих жителів, так і гостей з інших міст та країн.
Зусилля та ініціативи також спрямовані на дослідження та популяризацію унікальних аспектів культури та історії місцевої спільноти через проведення наукових досліджень, археологічних розкопок, публікацій, наукових праць.
Усе це робить музей "Старий Костянтинів" центром культурного життя та освітнім хабом для місцевої громади, що сприяє її розвитку та збереженню ідентичності.

28 березня вшановуємо істориків, які розкривають...

28 березня

28 березня вшановуємо істориків, які розкривають перед нами таємниці минулого та вивчають шляхи розвитку людства.
Ваша праця важлива для збереження спадщини та розуміння нашої історії. Нехай ваші дослідження сприяють мирному та глибокому взаєморозумінню між народами. Сьогодні відзначаємо внесок у збереження культурної спадщини та формування нашого світогляду.
У цей великий день віддаємо належну шану історикам, які своєю працею розкривають таємниці минулого, допомагаючи нам краще зрозуміти себе та світ навколо. Ваші дослідження є основою для формування світоспийняття і допомагають уникнути повторення помилок минулого. Нехай обрана вами праця буде завжди визнаною і цінною для суспільства. Слава історикам, що зберігають нашу спадщину та сприяють розвитку свідомості!

Міжнародний день театру відзначається 27 березня...

27 березня

Міжнародний день театру відзначається 27 березня щорічно з 1962 року. Цей день призначений для вшанування театрального мистецтва та його внеску у культурний та соціальний розвиток суспільства. Театр є важливим місцем, де зустрічаються різноманітні мистецтва, він відображає культурні, історичні та соціальні аспекти життя.
Міжнародний день театру є днем відзначення культурного значення театрального мистецтва для суспільства. Святкування цього дня сприяє підвищенню усвідомлення глибокого впливу театру на наше життя, його здатності об’єднувати людей, висвітлювати важливі соціальні питання та викликати емоційну відповідь. Це також відмінна нагода вшанувати та відзначити вагому роботу акторів, режисерів, сценаристів та всіх, хто працює над створенням вистав та спектаклів.
Міжнародний день театру є святом, яке відзначається всесвітньою спільнотою культурних працівників, любителів театру та глядачів. Цей день відкриває можливості для відзначення багатогранності театрального мистецтва: від класичних до експериментальних форм, від традиційних до інноваційних вистав. Під час святкування проводяться вистави, фестивалі, майстер-класи, лекції та інші заходи, що сприяють взаєморозумінню та обміну досвідом між театральними спільнотами різних країн. Цей день також відзначається вшануванням пам’яті видатних театральних діячів та акторів, які своїм талантом збагатили світову культуру

26 березня – вагома дата для нашого міста –...

26 березня

26 березня – вагома дата для нашого міста – отримання Магдебурзького права. Саме від 26 березня 1561р. починається історія Старокостянтинова, міста княжого, міста козацької слави, міста полікультурного… Саме міста на засадах самоврядування.
Історія міського самоврядування на Волині своїм корінням йде вглиб XIV ст., а подальший розвиток набуває в XVI – XVII ст. на основі Магдебурзького права. Магдебурзьке право визначається як середньовічне міське право, за яким міста частково звільнялись від центральної адміністрації (королівські) або влади феодала (приватні) та створювали органи місцевого самоврядування. Воно було започатковане привілеями 1188 р., отриманими німецьким містом Магдебургом від архієпископа — власника міста. Суть магдебурзького права полягала у тому, що міське населення звільнялось від юрисдикції урядової адміністрації (феодалів, воєвод, намісників, ін.) і місту надавалась можливість самоврядування на корпоративній основі, запроваджувались власні органи міського самоврядування.
Одними з перших міст в Україні, що отримали магдебурзьке право, були: Володимир Волинський (бл. 1324 р.), Сянок (1339 p.), Львів (бл. 1352 р.), Кам’янець (1374 p.), Луцьк (1432 р.), Київ (1494 p.), Дубно (1507 р.), Остріг (1528), Тернопіль (1548 р.), Старокостянтинів (1561р) та багато інших.
Як говорилось вище, Костянтинів отримав Магдебурзьке право у 1561р., а саме 26 березня, польський король Сигізмунд Август пожалував князю Василю Костянтину Острозькому грамоту на заснування міста в його маєтку Колишенці.
Завдяки запровадженню магдебурзького права, місто розвивалося дуже швидкими темпами. Через 9 років після заснування, Костянтинів був вже не тільки великим населеним пунктом, але й досить значним торговим і промисловим центром.
Суспільна структура міста була різноманітна. Разом з великими групами людей, зайнятих в ремеслі та торгівлі, немало було городян, тісно пов’язаних з сільським господарством. Серед городян була група крупних землевласників.
Місцева громада Старокостянтинова характеризувалася багатоконфесійністю та полікультурністю: тут мешкали українці, поляки, литовці, євреї, татари та ін..
Згідно магдебурзького права у місті, влада належала виборному магістрату, який поділявся на дві колегії – Раду (адміністративний орган) і Лаву (судовий орган). В Старому Костянтинові магістрат майже не ділився на колегії, а правив у повному складі. Раду очолював бургомістр, а Лаву – війт.
Одночасно з магдебурзьким правом місто одержує право на власний герб. У Старокостянтинові, розташованому на торгових шляхах, відбувалася велика торгівля, 8 разів в рік надавалося право проводити великі ярмарки. Для іноземних купців в місті був збудований «гостинний двір».
В економічній діяльності мешканців Старокостянтинова впродовж ХІХ ст. переважала торгівельна діяльність. Головними товарами тут виступали зерно, сіль, худоба, так, поставки зерна старокостянтиніськими купцями здійснювались до одного з найбільших центрів торгівлі царської Росії – Одеси, а також в Австрію, худобу – в Прусію та Польщу. Також місцеві купці, на той час вважалися людьми досить кмітливими, і саме тому відгукувалися на запровадження новацій у життєдіяльність міста та всієї губернії, саме тому вони зверталися до генерал-губернатора з проханням відкрити у місті телеграфну станцію, з метою подальшого процвітання міста.
Промисловому зростанню Старокостянтинова наприкінці ХІХ ст. сприяло відкриття у 1898р. цукрового заводу, який став першим на Волині міським цукровим заводом.
Ще одною характерною рисою економічного розвитку нашого міста поч..ХХ ст. була кредитно-фінансова діяльність. Відділення Об’єднаного акціонерного комерційного банку у Старокостянтинові, правління якого знаходилось в Москві, займалося наданням усіх видів банківських послуг. Інтереси ці були пов’язані з хлібною торгівлею, яка на Волині зосереджувалась саме в Старокостянтинові (будівництво у 1905р. млина, одного з більших та перспективніших в регіоні), що свідчило про вагому роль міста в економічному житті Волині.
Після Жовтневої революції 1917р, настав економічний спадок. Часта зміна влади не давала можливості економічному розвитку. А вже з 20-х років ХХ ст. місцеве самоврядування міста пов’язане з його «радянською» моделлю. Післявоєнне місто почало відроджуватись з новими силами, тут стали до ладу основні підприємства, розгорнулась мирна праця, велося промислове, житлове та соціально-культурне будівництво.
Все змінилось в новітні часи.
Відповідно до Постанови Верховної ради України від 15 грудня 1999р. № 1293-XIV місто Старокостянтинів Старокостянтинівського району Хмельницької області віднесено до категорії міст обласного значення.
Місто знову повернулося до своїх витоків, а саме повноважень магдебурзького права (самоврядування міста). Відтворено сучасний герб.
В наш час місто Старокостянтинів живе прагненням розбудови незалежної міцної держави. Нам не байдуже, яким воно буде завтра, як і в якому достатку будуть жити його мешканці. Саме задля цього здійснюється широка програма розвитку міста, вирішення питань соціально-економічного та культурного відродження.
Місцеве самоврядування, надає Старокостянтинову великі можливості. Саме громада міста вирішує всі економічні, політичні та соціально-культурні питання. Завдяки розширенню повноважень місцевого самоврядування, забезпечується стабільний соціально-економічний та духовний розвиток громади, яка впевнено крокує в європейське майбутнє.

Історико-культурний центр-музей «Старий Костянтинів»

День Національної Гвардії України, свято мужності та...

26 березня

День Національної Гвардії України, свято мужності та вірності Вітчизні. Хочемо висловити подяку за вашу невтомну працю у забезпеченні безпеки та порядку в Україні. Ви - стовпи національної оборони та символ національного єднання. Нехай ваша смілива служба завжди буде нагородою для нашої держави, а ваша відданість і сила будуть прикладом для майбутніх поколінь.

У цей особливий день вшановуємо Національну Гвардію України, що стоїть на варті безпеки та захисту нашої держави. Ваша відвага, професіоналізм і жертовність заслуговують на найвищу похвалу. Нехай ваша міць і стійкість завжди будуть опорою для українського народу в будь-яких випробуваннях. Ми вдячні вам за ваш внесок в безпеку нашої Батьківщини. Слава Національній Гвардії України!"

Одним з найбільших свят для християн східного...

25 березня

Одним з найбільших свят для християн східного обряду є Благовіщення Пресвятої Богородиці. Це свято відзначається кожного року. Раніше християни відзначали Благовіщення 7 квітня, та оскільки з 1 вересня 2023 року ПЦУ перейшла на новоюліанський календар, дата святкування Благовіщення змінилася. Тепер його відзначатимуть раніше – 25 березня.
Благовіщення означає «блага» або «добра» звістка. У цей день Діві Марії явився Архангел Гавриїл і сповістив Їй про прийдешнє народження Ісуса Христа — Сина Божого і Спасителя світу.
До 14 років Пресвята Діва виховувалася в храмі, а потім, згідно із законом, повинна була залишити храм, як повнолітня, і або повертатися до батьків, або взяти шлюб. Священики хотіли видати її заміж, але Марія оголосила їм про свою обіцянку Богові – залишитися назавжди Дівою. Тоді священики заручили Її з далеким родичем, вісімдесятирічним старцем Йосифом, щоб він піклувався про Неї і охороняв Її дівоцтво. Живучи в Галілейському місті Назареті, в будинку Йосифа, Пресвята Діва Марія вела таке ж скромне і відокремлене життя, як і при храмі.
Через чотири місяці після заручин, Ангел явився Марії, коли Вона читала Священне Писання і, увійшовши до неї, сказав: « рáдуйся, благодатная: Господь съ тобою: благословена ты въ женахъ (тобто сповнена благодаті Божої — дарів Святого Духа)». Архангел Гавриїл сповістив Їй, що Вона сподобилася найбільшої благодаті у Бога — бути Матір’ю Сина Божого.
У цей великий празник Благовіщення Пресвятої Богородиці просимо про безконечну Божу любов до нас, терпіння і покути, чесно і мужньо нести свій хрест щоденного життя во славу Господа нашого Ісуса Христа. А наших Захисників хай Пресвята Богородиця кріпить міцним здоров’ям, відвертає біди, горе, зміцнює бойовий дух, дарує тверду віру у перемогу над російським терористом. Зцілює і оздоровлює всіх наших Захисників і потерпілих від воєнного злочину російських окупантів, а також хворих і немічних, усіх, хто розчарувався в житті.
Дай Боже, щоб над ненькою Україною літали голуби миру. Господь Бог кріпив нас міцним здоров’ям, любов’ю, і Божою Благодаттю, щоб Україна була незалежною, щасливою, могутньою, і нездоланною!

Ліна Василівна Костенко, видатна українська поетеса,...

19 березня

Ліна Василівна Костенко, видатна українська поетеса, письменниця і громадська діячка, народилася 19 березня 1930 року. Її творчість, пройнята глибоким почуттям патріотизму, любові до рідного краю та роздумами про глибини людської душі, відома не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу. За десятиліття своєї творчості Ліна Костенко створила безліч поетичних збірок, прозових творів та публіцистичних статей.
Її слова здатні зворушити душу, змінити світогляд, надихнути на великі справи. Її поезія є втіленням національної ідеї, відображенням величі та глибини української духовності. Ліна Костенко стала символом сили та мужності українського народу в його боротьбі за свободу та незалежність.
У день народження Ліни Костенко ми вшановуємо її творчість, щедру на почуття і думки, які освітлюють наше життя та роблять його більш глибоким і багатшим. Нехай її слова продовжують звучати й надихати нові покоління на великі звершення. Зичимо Ліні Костенко міцного здоров’я, щастя та подальших творчих успіхів!

17 березня 1917 року в Києві було створено...

17 березня

17 березня 1917 року в Києві було створено Українську Центральну Раду (УЦР) – національний політичний центр, згодом перший український парламент, який керував національно-визвольним рухом українського народу, а потім і відродженою державою – Українською Народною Республікою (УНР).
Центральна Рада була створена з ініціативи демократичної української інтелігенції, об’єднаної в Товариство Українських Поступовців, за участю політичних партій України, а також представників робітництва, духовенства, військових, студентів, громадських і культурних організацій. Головою УЦР було обрано Михайла Грушевського, заступниками голови Володимира Науменка та Дмитра Антоновича. Склад Центральної Ради поповнювався і розширювався на демократичній основі. Вже наприкінці липня УЦР налічувала 822 члени.
Головним здобутком УЦР стало проголошення ІІІ Універсалом в листопаді 1917 року Української Народної Республіки та її державне усамостійнення IV Універсалом у січні 1918-го.
Найважливішим законодавчим актом УЦР стало схвалення у квітні 1918 року Конституції УНР (Статуту про державний устрій, права і вільності УНР), яка затверджувала республіканську форму державного правління з парламентарним режимом. Цим актом УЦР засвідчила прагнення європеїзувати українське суспільно-політичне та соціально-економічне життя.

16 березня виповнюється 118 років з дня народження...

17 березня

16 березня виповнюється 118 років з дня народження Романа Олексійовича Черкашина – нашого видатного земляка, вітчизняного театрального митця, актора, режисера, педагога.
Творчий шлях Романа Черкашина в українському театрі був довгим, нелегким, але завжди сповненим людської та мистецької гідності.
Захоплення театром, як і обдарування юнака, виявилося в клубному драмгуртку Красилова, де він вчителював по закінченні гімназії у Старокостянтинові. Гуртком керувало подружжя акторів В. Доморадський та О. Нертовська, які тимчасово покинули столицю, рятуючись від голоду й розрухи 1920-21 рр. Саме зустріч з талановитими майстрами сцени сприяла тому, що Роман Черкашин серйозно замислюється над перспективою отримання театральної освіти та професійної роботи в театрі.
Роман Олексійович був близько знайомий з легендарним Лесем Курбасом, що й визначило його мистецьке кредо, яке сповідував усе своє творче життя. Він причисляв себе до того особливого духовного родоводу, який пов’язаний з іменем Курбаса і театром “Березіль”. Адже саме молодий актор Роман Черкашин мав мужність публічно виступити на захист Леся Курбаса ще у 1933 році, ризикуючи власним життям. Недарма близькі називали Романа Черкашина людиною лицарської “породи”, яким він був упродовж життя у найкритичніших ситуаціях.

В цьому році виповнюється 424 роки від народження...

15 березня

В цьому році виповнюється 424 роки від народження Анни-Алоїзи, що походила зі славетного роду Острозьких. Була онукою «некоронованого короля Русі-України» – Василя Костянтина Острозького, фундатора Острозької академії, покровителя православ’я в Речі Посполитій.
Народилася Анна-Алоїза у 1600 році в Ярославі (місто в сучасній Польщі). Батьком дівчинки був князь Олександр Костянтинович Острозький – останній православний представник роду Острозьких. Його дружиною була Анна Костка. Цікаво, що дружина Олександра Костянтиновича, матір Анни-Алоїзи була ревною католичкою та тісно спілкувалася з єзуїтами. На відміну від своїх предків, Анна-Алоїза виховувалася в католицькій вірі. Тож, коли після смерті своєї матері отримала у спадок низку міст та сіл на теренах Волині, заходилася викорінювати православ’я.
У 20 років князівну видали заміж за 60-літнього гетьмана Яна Ходкевича, який невдовзі після одруження помер під час битви під Хотином.
Все своє життя Анна-Алоїза присвятила посиленню позицій римо-католицької церкви на території Волині. Вона була меценаткою для ордену єзуїтів, члени якого потім й опікувались її перепохованнями, яких було декілька.
Постать Анни-Алоїзи є складною і суперечливою та потребує належної оцінки: з одного боку – це жінка, яка намагалася прищепити християнські чесноти молодому поколінню, княжна, що дбала про освіту юнацтва, з іншого – віддана фанатка католицизму, вороже настроєна проти православного віри своїх предків.

В цьому році виповнюється 424 роки від народження...

15 березня

14 березня- День українського добровольця.
Шановні добровольці України! Зичемо вам міцного здоров’я, невичерпної енергії та безмежно вдячні за вашу самовіддану працю на благо нашої країни. Ваша відвага та жертовність неоціненні. Нехай ваша місія завжди буде благословенною та допомагає зберігати мир та процвітання в Україні.
Нехай ваша віра в перемогу добра над злом буде непохитною, а ваша рішучість завжди веде до досягнення поставленої мети. Бажаємо вам невичерпної сили духу, великої підтримки від близьких та невмирущого патріотизму. Ви - справжні герої нашої країни. Нехай ваша робота принесе мир, щастя та процвітання для всіх українців. Ви - наша гордість!
Сьогодні ми вшановуємо добровольців України, які віддавали та віддають своє життя заради незалежності, свободи та миру. Ваша відвага і самопожертва в ім’я вітчизни незабутні. Нехай ваші подвиги завжди будуть в пам’яті нації, а ваша мужність буде прикладом для майбутніх поколінь. Слава героям! Слава Україні!

10 березня українці відзначають День Державного...

10 березня

10 березня українці відзначають День Державного Гімну України, одного з головних символів держави.
Дата обрана не випадково. Саме цього дня у 1865 році в польському місті Перемишль на Шевченкових роковинах уперше прозвучав твір композитора Михайла Вербицького на слова поета Павла Чубинського.
“Душу й тіло ми положим за нашу свободу..” Так, Гімн України дуже символічний, має глибокий і пророчий сенс для нашого народу. Особливо сьогодні, коли українці, продовжують творити історію нашої незламності, ціною власних життів, виборюють нашу самобутність і волю.
Але допоки є Україна, один із головних символів нашої держави - звучатиме у кожному її куточку
Адже коли звучить Гімн, ми всі єдині! А відтак жодному ворогу не вдасться зламати наш дух, знищити наш народ і нашу країну.
Слава Україні! Героям Слава!

9 березня 2024 року виповнюється 80 років від дня...

10 березня

9 березня 2024 року виповнюється 80 років від дня визволення від нацистських загарбників сіл району і міста Старокостянтинова, в ході проведення Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції.
Уже 80 років віддаляють нас від тих жахливих подій. В боях за визволення Старокостянтинова брали участь 24 військових частин і з’єднань, 12-ти з них, які найбільше відзначились у боях за місто присвоєно почесне найменування «Старокостянтинівських».
Неймовірно тяжких втрат зазнала українська земля. У роки Другої світової війни кожен другий воїн поліг у боях, кожен другий з тих, хто залишився у живих, був поранений. 1713 воїнів загинуло при звільненні нашого міста. З кожним роком залиш
Сьогодні кожен має схилити голову перед світлою пам’яттю тих, хто 80 років тому поліг у жорстоких боях, визволяючи рідну землю від гітлерівських загарбників.
Бережім священну пам’ять про всіх, хто не повернувся з фронтів Другої світової війни.
Низько схиляємо голови перед пам’яттю родин тих, хто віддав своє життя в неоголошеній російсько-українській війні.
Слава Україні!

210 років з дня народження Тараса Шевченка

10 березня

Сьогодні вшановуємо 210-ту річницю з дня народження великого українського поета, митця і громадського діяча - Тараса Григоровича Шевченка. Його життя та творчість стали символом боротьби за свободу, справедливість і гідність українського народу.
Шевченко не лише втілив у своїх творах долю простого українського селянина та робітника, але й відкрив для світу багатство української культури, мови та історії. Його поезія пронизана глибоким гуманізмом, патріотизмом і любов’ю до свого народу.
Саме в цей день ми вшановуємо пам’ять великого сина України, який своїм життям і творчістю назавжди залишився в серцях українців. Нехай його слова продовжують надихати нас на великі справи і нагадують про важливість боротьби за правду, свободу та гідність.
Його творчість стала невмирущим джерелом натхнення для багатьох поколінь українців. А сам Шевченко став символом боротьби за національну самосвідомість і свободу.
За своє життя Тарас Григорович пройшов складний шлях від селянського хлопчика до визнаного митця та громадського діяча. Його поезія відображає глибокі національні та соціальні проблеми свого часу, а його малярські роботи залишаються невичерпним джерелом вивчення української культури.
Тарас Григорович Шевченко - син народу, який своїм життям і творчістю вніс безцінний внесок у розвиток української державності та культури. Нехай його дух завжди буде з нами, а його творчість надихає нас на великі справи і відданість своїй Батьківщині. Слава Тарасу Шевченку!

Володимир Івасюк

04 березня

Володимир Михайлович Івасюк народився 4 березня 1949 рокую він був видатним українським бардом, композитором і співаком. Він прославився своїми піснями, які стали справжніми хітами та дотепер залишаються популярними в Україні та за її межами.
Івасюк є автором таких відомих пісень, як "Червона рута", "Весна", "Мій любий мій", "Верба", "Водограй", і багатьох інших. Його творчість була вкрай популярною серед українського народу і мала великий вплив на музичну культуру країни.
На жаль, Івасюк помер у віці 30 років, 24 - 27 квітня 1979 року. Його надзвичайно талановиту творчість і глибокий внесок українській музиці і культурі вшановують і пам’ятають дотепер. Ювілей 75 років з дня народження Володимира Михайловича Івасюка є чудовою нагодою вшанувати його талант і віддати належне його творчому спадку.
2 березня 1994 року президент України Леонід Кравчук підписав Указ про присудження посмертно Володимиру Івасюку Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.
2001 — на V Ювілейній Церемонії нагородження лауреатів Всеукраїнської премії у галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» Володимира Івасюка нагороджено у номінації «За внесок у розвиток музичної культури України XX століття».
У березні 2009 року Указом Президента України Віктора Ющенка присвоєно звання Герой України (посмертно).

Костянтин Дмитрович Ушинський

03 березня

201 рік з дня народження Костянтина Дмитровича Ушинського (1823–1871) – великого українського педагога, основоположника нової педагогіки, як мистецтва виховання й народної школи, реформатора шкільної освіти, який розвинув педагогіку в мистецтво виховання. Костянтин Дмитрович рішуче заперечував імперські спроби офіційно визнати його руським педагогом і вченим: «Ні, я українець: рід наш старовинний, український…». Педагог стійко дотримувався світоглядної позиції, що «в кожного народу своя особлива національна система виховання, своя особлива мета й особливі засоби в досягненні цієї мети»: «Як не можна жити за взірцем іншого народу…, точно так само не можна виховувати за чужою педагогічною системою… Цей незвичайний педагог – рідна мова – не тільки навчає багато чого, а навчає напрочуд легко, за якимось недосяжним полегшеним методом…». «Вчитель вчителів» – так величають К. Д. Ушинського педагоги.

Початку весни починають очікувати вже з середини...

01 березня

Початку весни починають очікувати вже з середини зимового періоду часу, а іноді і з самої осені. Весна надихає і змушує нас по новому поглянути практично на все, на оточуючу нас природу, на власні перспективи, дарує надію на те, що разом з пробудженням життя навколо нас, і наш власний настрій до життя також прокинеться і заб’є весняним ключем. Початок весни - це завжди неперевершене диво.
Разом з пробудженням природи від зимового сну на нашій землі, в Україні, починається цикл народніх весняних свят, пов’язаних з стародавніми міфами та віруванням, супроводжених піснями, іграми та хороводами.
Для кожної пори року в українців склалися певні народні традиції та обряди.
Люди відзначають наступні весняні свята :Явдохи (Євдокії),40 святих мучеників Севастійських, Хрестя, Теплого Олекси, Вербний тиждень, Благовіщення, Великдень, Поливаний понеділок, Поминальний тиждень, Вознесіння, Весняного Миколи, Трійця.
Саме розповідь про весняні свята відображає, що український народ має унікальні звичаї і традиції, яких люди продовжують дотримуватися і передавати молодому поколінню.

25 лютого 2024 року виповнюється 153 роки з дня...

01 березня

25 лютого 2024 року виповнюється 153 роки з дня народження видатної української письменниці, поетеси, перекладачки, культурної та громадської діячки Лесі Українки. З цієї нагоди відбулися літературні читання творів поетеси.
Захід відбувся із великим ентузіазмом та активною участю всіх присутніх. Дякуємо кожному за участь та внесок у відзначення видатної дати. Ваша енергія та відданість роблять наші заходи особливими та незабутніми. Бажаємо вам подальших творчих досягнень і натхнення!

25 лютого День української жінки - це час...

01 березня

25 лютого День української жінки - це час вшанування сильних, талановитих та впливових жінок, які зробили важливий внесок у розвиток України та світу. Також це нагадування про необхідність продовжувати боротьбу за рівність і права жінок у всіх сферах життя.
Шановні жінки України! Щиро вітаємо вас з Днем української жінки! Цей чудовий день присвячений вам - сильним, відданим і надзвичайно талановитим представницям нашої країни. Ви - символ краси, мудрості та внутрішньої сили. Нехай кожен ваш день буде сповнений радості, любові та визнання вашого внеску у суспільство. Бажаємо вам невичерпного щастя, великих досягнень і завжди залишатися незмінною опорою для вашої родини та друзів. Зичемо вам міцного здоров’я, великих удач та безмежного щастя!

На початку XVI століття люди тільки мріяли про те,...

01 березня

На початку XVI століття люди тільки мріяли про те, щоб книги були доступні всім і кожному. Процес створення стародавньої книги – це ціле мистецтв. Не можна знайти двох однакових книг, так як кожна писалася і декорувалася вручну.
Точної інформації про народження і дитинство Івана Федорова немає. Відомості про біографії першодрукаря Івана Федорова базуються на підставі архівних документів, історики зробили припущення, що першодрукар народився в 1510 році. Він був людиною вченою. У 1529-1532 роках Федоров жив у Кракові і навчався в Ягеллонському університеті. Відомо, що Іван мав диплом бакалавра.
Після об’єднання Литви і Польщі в Річ Посполиту першодрукар попрямував до Львова.
Переїхавши до Львова у 1572 р. і будучи вже досвідченим фахівцем друкарської справи, І. Федоров за допомогою міщан заснував друкарню і протягом 1574 р. видав перші українські книги «Апостол» і «Азбуку», що мало величезне значення не лише для розвитку інфраструктури української культури, а й для формування національної самосвідомості. Але справжнього розмаху ренесансна особистість І. Федорова набула в Острозі під патронатом К.-В. Острозького — Лоренцо Медичі української культури. Однією з шести книг Івана Федорова, що побачили світ в Острозі, є знаменита Острозька біблія (1581), що стала шедевром друкарського мистецтва XVI ст.
До кінця своїх днів Федоров продовжував відкривати друкарні і друкувати церковні книги. Потім він передав управління друкарнею своєму старшому синові, а сам відправився в Європу ділитися досвідом.
Помер Іван Федоров у 1583 році, похований у Свято-Онуфріївському монастирі. Над його могилою лежить плита, на якій записано: “Друкарь (тобто друкар) книг, перед тим небачених”.

21 лютого – Міжнародний день рідної мови!

21 лютого

Як нема без зірок небозводу,
Як блакиті без сонця нема,
Так і мови нема без народу,
І народу без мови нема.
В. Забаштанський
Яка багата на свята наша планета! Яких тільки свят не відзначає наше людство! Тож дуже приємно, що не залишилася без уваги і мова .
Так 21 лютого – Міжнародний день рідної мови! Це свято є і спільним, і водночас вузько родинним для людей, яких об`єднала спільна історична доля.
Ми народжуємося і одержуємо разом з життям рідну мову, Вітчизну, материнську ласку… До кожного з нас слово прийшло з маминим голосом ще над колискою. Упродовж віків, якщо не тисячоліть, слово рідне, українське – живило душу, вчило бути чесним, сміливим, любити свій край, свою мову. У рідній мові навіки закарбоване минуле України.
У нашій мові безсмертя духу нашого народу. Століттями гнана й переслідувана у великодержавній казармі-імперії, вона все ж існувала в піснях і думах, казках і переказах, гострилася й виточувалася в приказках і прислів’ях, самобутніх словах і зворотах. Притулком найчастіше для неї була сільська хата.
Це мова свободи й волі, а також могутня зброя українського народу в боротьбі за незалежність і перемогу.
Століттями росія намагалася знищити разом з мовою наше культурне національне обличчя, русифікувати українців, спотворити факти нашої історії.
Руйнуючи культурну спадщину, ворог і нині на окупованих територіях забороняє навчання державною мовою, вилучає книги, фізично розправляється з усіма, хто живе з Україною в серці. Але йому не вдасться нас зламати.

І в черговий раз, після незлічених жертв і втрат, піднімається з колін народ України, щоб знову оголосити на весь світ:
“Щe не вмерла Україна!”

Всесвітній День екскурсовода

21 лютого

21 лютого кожного року відзначається Всесвітній день екскурсовода. Свято бере свій початок з 1990 року завдяки ініціативі Лоізідес, президента Міжнародної федерації екскурсоводів, світ почав цікавитись цим днем: більшість країн святкує День екскурсовода, а особливо не оминають такої події туристичні локації.
Екскурсовод – це фахівець з проведення екскурсій. Ця професія не така проста, як може здатися: в обов’язки гіда входить підготовка матеріалів (тематика, зміст, маршрути), користування історичними та архівними даними, оновлення застарілої інформації, обізнаність в методиці підготовки та ведення екскурсій, готовність до активного спілкування й можливих тривалих поїздок. Екскурсовод повинен володіти ораторськими здібностями та мати інтерес до мистецтва.

«Небесна Сотня – перші герої російсько-української війни»…

20 лютого

…Герої не вмирають. Просто йдуть
з Майдану — в небо. В лицарі — зі смерті.
Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…
Героєм слава — вписано у серці…
Мар’яна Савка

У кінці листопада 2013 року українці більше не захотіли терпіти несправедливість. Не змогли мовчати, коли владна верхівка по-звірячому лупцювала студентів, які виявили свою незгоду щодо різкої зміни курсу на євроінтеграцію України та відміну президентом підписання угоди між Україною та Європейським союзом. Хвиля незадоволення і гніву підняла суспільство на всенародний спротив проти жорстокості і цинізму владних структур. Обурені брутальними діями влади, на Майдан вийшли всі небайдужі. Майдан у ті буремні місяці став центром національного єднання, свободи і мужності.
Майже три місяці українці боролись на Майдані за свої конституційні права, незважаючи на виснажливий холод, несамовитий відчай, крижаний дощ водометів. Найважче було усвідомити, що ворог – це не чужинець, а свій – колишній сусід, однокурсник, земляк, котрий сполохано ховає очі, закрившись металевим щитом від тих, кого присягався захищати!
Світ здригнувся від жаху коли 18-20 лютого 2014 року почалися криваві масові розстріли на Майдані. На розпечену зруйновану бруківку одне за одним падали тіла майданівців, скошені снайперськими та кулями роти чорних беркутівців. Україна в огні…Червоно плавиться сніг, залитий кров’ю вбитих. Світ здригнувся від жаху спостерігаючи наругу над людьми в центрі української столиці.
День Героїв Небесної Сотні – це жалобний день, але він не про смерть, а про героїчну боротьбу, самопожертву, готовність українського суспільства захищати незалежність України.
Ніхто не в праві забути морозні дні зими 2013 – 2014 року, коли від напруги закипала в жилах кров, коли в ім’я віри і правди в Києві на Майдані, на вулицях Грушевського та Інститутській, захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України, один за одним падали від куль майданівці, аби прорости в наших серцях червоними квітами пам’яті…
Серед Героїв Небесної Сотні і наш краянин Бондарчук Сергій. Був поранений снайпером біля Жовтневого Палацу. Помер у кареті швидкої допомоги. У Старокостянтинові на честь Героя Небесної Сотні Сергія Бондарчука на фасаді міської ради, а також на будівлі гімназії, де працював Сергій, встановили меморіальні дошки. До того ж, пам’ятну дошку відкрили й на будинку у якому мешкав Сергій, а вулиця, на якій знаходиться будинок, згідно із рішенням Старокостянтинівської міської ради відтепер носитиме ім’я Героя Сергія Бондарчука.
Також йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Старокостянтинів», звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка», Медаль «За жертовність і любов до України» – посмертно.
День Героїв Небесної Сотні покликаний увічнити людську, громадянську і національну відвагу та самовідданість, силу духу і стійкість громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідно вшанувати подвиг загиблих за ідеали демократії, права і свободи людини, європейське майбутнє України.

Конкурс на проєкт Державного Герба України...

19 лютого

Конкурс на проєкт Державного Герба України розпочався влітку 1991 року, ще до «розвалу» Радянського Союзу. До журі, яке мало оцінювати роботи та підбивати результати конкурсу, увійшли відомі депутати, українознавці, історики, представники різних галузей мистецтва.
В конкурсі взяли участь близько 200 проєктів, які пізніше були надіслані до Центрального державного архіву. На більшості з них був зображений саме тризуб. Переможцем став варіант від відомого українського художника Івана Турецького та видатного культурознавця та історика Андрія Гречила. Проте, перш ніж стати Державним Гербом України, символ тризуба мав багатолітню історію формування
Щороку 19 лютого українці відзначають День державного герба України. Наша держава має 3 офіційні символи – Державний Герб, Державний Прапор та Державний Гімн. Саме вони є уособленням українського народу, його культури та звичаїв. Герб будь-якої держави є її найбільш відмітною емблемою. Його зображення має офіційний статус та використовується в печатках, на грошових купюрах та офіційних документах країни. Згідно Конституції Державна Герб України представлений малим та великим гербом. Малий Герб України зображений у вигляді тризубу золотистого кольору, розміщеного на синьому фоні.
Така символіка була офіційно затверджена на засіданні Верховної ради 19 лютого 1992 року. Тому саме цей день лютого став Днем Державного Герба України. В свою чергу, зображення великого Державного Герба досі не затверджене і знаходиться на етапі розробки.

ДЕНЬ ВШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ НА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ ДЕРЖАВ

15 лютого

15 лютого в Україні відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Ця дата приурочена до дня виведення радянських військ з Афганістану в 1989 році.
Щорічно українці відзначають цей день як день пам’яті тих, хто чесно виконував свій військовий обов’язок у локальних збройних конфліктах.
Афганська війна – одна із найтрагічніших сторінок історії. Ця кривава війна стала важким випробуванням і трагедією для сотень тисяч людей. Пам’ятаємо героїчні подвиги, приклади мужності й вірності військовій присязі, що продемонстрували віддані сини і дочки України.
Війна в Афганістані вимагала величезних матеріальних затрат і значних людських жертв. Тисячі наших співвітчизників загинули у боях і померли від ран, контузій, травм і хвороб, пропали безвісти. Нікого з нас не можуть лишити байдужими страшні цифри: кожний четвертий із військовослужбовців, які брали участь у бойових діях в Афганістані, - наші співвітчизники, і кожний четвертий із тих, хто не повернувся з Афганістану, - також наш співвітчизник. За даними офіційних джерел, під час афганської війни загинули понад п’ятнадцять тисяч солдат. Україні війна обійшлася у більш ніж чотири тисячі загиблих. Зараз в Україні – понад сто п’ятдесят тисяч ветеранів афганської війни, з них близько восьми тисяч мають поранення, понад шість тисяч є інвалідами.
Окрім афганської, за часів СРСР, українські військові брали участь і в інших локальних війнах і збройних конфліктах на території 16 іноземних держав - вони виконували інтернаціональний обов’язок у Чилі, Іспанії, Єгипті, В’єтнамі, Ефіопії, Сирії, Анголі, Мозамбіку на острові Куба та в інших «гарячих» точках.

Після здобуття Україною незалежності наші військові фахівці стали учасниками миротворчих місій під егідою ООН, НАТО та інших міжнародних організацій. За даними Міністерства оборони України, з 1992 року понад 44 тисячі військовослужбовців ЗСУ взяли участь у 27 міжнародних операціях та місіях у різних регіонах планети.
Вдячні вам за мужність, стійкість та витримку. Ваша вірність заслуговує на глибоку повагу. Схиляємо голови перед тими, хто загинув, виконуючи свій обов’язок.
Велика шана тим ветеранам локальних збройних конфліктів, які наразі використовують свій бойовий досвід для захисту України від російських загарбників.
Не забуваємо й тих, хто у вічності! Світла пам’ять героям, які віддали життя за свою державу в російсько-українській війні з 2014 року.

YouTube – нас єднає 14 лютого 2005 року, трьома...

14 лютого

YouTube – нас єднає

14 лютого 2005 року, трьома працівниками PayPal: Чадом Герлі, Стівеном Чені та Джаведом Карімом було засновано YouTube — популярний відеохостинг, що надає послуги розміщення відеоматеріалів.

За однією з версій, автором ідеї проекту був Карім, якого на думку про створення сервісу наштовхнули власні безуспішні спроби знайти в інтернеті потрійбний йому відеоролик. За іншою версією, ідея створення YouTube виникла, коли Герлі, Чен і Карім захотіли обмінятися фотографіями та відеороликами, знятими під час вечірки, і з’ясувалося, що в інтернеті немає зручного сервісу для розміщення відео.
Перший відеоролик тривалістю 19 секунд під назвою «Я в зоопарку» з’явився на сайті 23 квітня 2005 року.
Спочатку сервіс не користувався популярністю, проте вже в липні 2005 року після низки нововведень, включно з можливістю залишати коментарі до роликів і вставляти відеоролики з YouTube в записи на інших сайтах, блогах, число відвідувачів сайту почало стрімко зростати. У грудні 2005 року число щоденних переглядів вже становило 8 мільйонів, а до липня 2006 року їхня кількість зросла до 100 мільйонів, що, за даними YouTube, становило 60% усіх переглядів онлайн-відео в інтернеті.
Завдяки простоті та зручності використання, YouTube став одним із найпопулярніших місць для розміщення відеофайлів. Служба містить як професійні кліпи так і аматорські відеозаписи, включаючи відеоблоги.
Особливо популярним він став під час карантину, зумовленого коронавірусом та повномасштабного вторгнення росії. Коли українські здобувачі освіти були змушені навчатися дистанційно, багато хто поза межами країни.
Сьогодні слухачі, які навчаються по всьому світу, мають можливість самостійно дізнаватися про різні освітні теми без географічних та фінансових обмежень. Але оскільки YouTube є легкодоступною платформою для завантаження освітніх матеріалів, він також несе ризик розповсюдження помилкової інформації, неякісного освітнього контенту чи поширення псевдонауки. Поточне використання платформи для освіти, як і будь-який інструмент, має як свої переваги, так і недоліки.

Дмитро Клячківський – людина незламної волі

12 лютого

Дмитро Клячківський – людина незламної волі
12 лютого вшануємо пам’ять командира УПА «Північ» Клима Савура (Дмитра Клячківського)
Клим Савур - крайовий командир УПА-Північ, посмертно іменований полковником УПА. Відіграв значну роль в організації та розбудові відділів повстанської армії на Поліссі та Волині.
12 лютого 1945 року загинув у бою з переважаючими силами НКВС біля Оржівських хуторів Клеванського району на Рівненщині.
Народився у м. Збараж Тернопільської області 4 листопада 1911р. в сім’ї банківського клерка. Закінчив Станіславську гімназію та торгові курси у Львові, навчався на юридичному факультеті Львівського університету. З юних років брав активну участь в молодіжному русі, був членом правління Збаразької організації «Сокіл», яка перебувала під впливом Організації Українських Націоналістів (ОУН). Його студентські роки припали на складний історичний період, коли Галичина була частиною Польщі. У 1934-35 роках служив у польській армії. На той час офіційна Варшава проводила шовіністичну політику щодо національних меншин. У 1937 році Дмитра заарештували за підозрою приналежності до ОУН. Але звільнившись, хлопець знову налагодив тісні контакти з цією організацією і підпільно очолив юнацьку ОУН.
Місце поховання героя тривалий час було невідоме. У 2002 році на місці віднайдених останків біля колишньої слідчої тюрми у Рівному відкрили і освятили пам’ятник Дмитру. Одна з вулиць Рівного названа на честь Клима Савура.

Сьогодні, 4 лютого, відзначаємо 100 річчя здня...

04 лютого

Сьогодні, 4 лютого, відзначаємо 100 річчя з дня народження Дарії Гусяк, підпільниці, зв’язкової головнокомандувача Української повстанської армії Романа Шухевича.

Народилася у Трускавці, на Львівщині. У підлітковому віці втратила батька - його репресувала радянська влада.

Разом з матір’ю активно підтримували український визвольний рух. Дарія, у підпіллі отримавши псевдо “Дарка”, стала зв’язковою: допомагала Роману Шухевичу у пошуку прикриття, доставляла пошту та виконувала роль розвідниці.

2 березня 1950 року Дарію Гусяк заарештували. Чекісти розуміли, що саме вона є чи не єдиною можливістю вийти на слід головнокомандувача УПА.

На допитах до 26-річної дівчини застосовували тортури і побиття, у сусідній кімнаті катували матір.

Щоб вибити принаймні якусь інформацію, слідчі давали їй психотропний препарат, який викликав галюцінації.

За свої переконання і боротьбу за свободу відбула 25 років ув’язнення.

Усю родину Дарії репресували та вивезли у Сибір. Після звільнення з неволі, на 51 році життя, оселилася у містечку Волочиськ, Хмельницької області. Радянська влада заборонила їй проживати на Львівщині.

2 лютого, в п’ятницю, в Україні та у всьому світі...

02 лютого

2 лютого, в п’ятницю, в Україні та у всьому світі відзначатимуть День бабака.
Цього дня спостерігають за поведінкою бабаків, щоб визначити, коли прийде весна і якою вона буде.
Як запевняють народні синоптики, якщо день буде сонячний і бабак бачить свою тінь, то зима буде ще 6 тижнів. Якщо ж день похмурий і тіні немає — весна буде ранньою. В Україні зазвичай пророкують весну харківський бабак Тимко та львівські бабаки Мишко і Маруся. Як правило, тварини у цей час ще сплять і їх доводиться будити, щоб отримати прогноз на весну.
Але у Київській області є свій бабак Вікентій. Живе він у парку "XII Місяців" у Вишгороді. І ще 19 січня цього року в зоопарку повідомили, що бабак вже прокинувся.

Своїм корінням історія свята сягає ще III-IV...

02 лютого

Своїм корінням історія свята сягає ще III-IV століть. Тоді вперше зустрічаються у творах згадки про святкування Стрітення. Офіційно ж свято було визнане у Візантійській імперії 542 року під час правління імператора Юстиніана.
Свято Стрітення Господнього вплелося у народні вірування, вже коли на територіюУкраїни прийшло християнство. З’явилися нові традиції. Так, зокрема цього дня віряни обов’язково йдуть до церкви. Зазвичай святять воду і свічки.
Це день, коли віряни вшановують зустріч Ісуса Христа, Сина Божого, з народом. Адже саме цього дня, згідно з церковними переказами, Діва Марія та Йосип принесли новонародженого до храму, щоб подякувати Господу. У святині на них уже чекав Симеон Богоприємець, який і став символом народу. Він жив майже 300 років, очікуючи зустрічі з Ісусом. Щойно він узяв малюка на руки, то одразу помер. Цим він визнав у Христі Визволителя, про якого йшлося у пророцтві.
За новим календарем, на який від 1 вересня 2023 року перейшли УГКЦ та ПЦУ, деякі церковні свята отримали нові дати святкування (на 13 днів раніше). Зокрема, Стрітення Господнє ми будемо святкувати 2 лютого (за старим календарем — 15 лютого).

Сьогодні виповнюється 498 річниця від дня народження...

02 лютого

Сьогодні виповнюється 498 річниця від дня народження найславетнішого представника могутнього роду князів Острозьких – Василя-Костянтина Острозького (1526 - 1608), який увійшов в українську історію передусім як культурно-освітній діяч, невтомний подвижник і великий меценат. У хрещенні молодший син Костянтина Острозького був названий Василем, а після смерті батька йому додають і друге — славне батьківське ім’я — Костянтин, за яким він згадується в історії частіше.
Одружившись з Софією Тарновською, донькою коронного гетьмана Польщі, князь Острозький увійшов до кола найбільших польських вельмож, серед яких користувався великим авторитетом і повагою. У 1550 році його було призначено Володимирським старостою і маршалком — керівником війська Волинської землі, а з 1559 року і до кінця свого життя він посідає посаду Київського воєводи.
Багатства некоронованого короля руського Острозького вдвічі перевищували прибутки всієї Польщі. Коли за Люблінською унією 1569 року Литва й Україна були приєднані до Польщі і почалася активна католицька експансія на українські землі, Острозькі рішуче виступили на оборону України і православної віри. Знаменно й те, що коли після смерті Сігізмунда ІІ Августа (1572) Сейм запропонував князю Василю-Костянтину Острозькому стати королем Речі Посполитої з вимогою перейти із православ’я у католицизм, він відповів відмовою. Також він міг стати царем Московії, претендувати на угорський трон, володарювати Молдовою, але не зрадив Україні, своїй українській суті і православній вірі і до кінця свого життя рятував українську націю.

30 січня 2024 року віряни вперше відзначатимуть за...

30 січня

30 січня 2024 року віряни вперше відзначатимуть за новим календарем свято Трьох святих: Василя Великого, Григорія Богослова, Івана Золотоустого.
Також це свято називають ще Собором Трьох Святителів, а в народі його знають як День Трьох Святих.
Архієпископи Василь Великий, Григорій Богослов та Іван Золотоустий ще за життя здобули славу своєю святістю, проповідями та релігійними творами. Літургічні книги дають їм такі титули: Василь – божественний розум, Григорій – божественний голос, Іоанн – прекрасний світич.
Церква вшановує кожного Святого в окремі дні, але є й спільне свято, яке прославляє трьох Святителів.
Три Святителі Василь Великий, Григорій Богослов та Іван Золотоустий оберігають нашу країну, молодь, дітей та кожного з нас. Цього дня віряни моляться трьом Святим і просять для воїнів терпіння та мужності, для хворих – зцілення, вдів та сиріт – заступництва.

КВІТИ У ПОЛІ, ТАМ ДЕ КРУТИ...

29 січня

З нагоди відзначення Дня пам’яті Героїв Крут працівники історико-культурного центру-музею «Старий Костянтинів» відвідали Пеньківський НВК та провели годину пам’яті на тему «Квіти у полі, там де Крути…»
Хвилиною мовчання вшанували пам’ять тих, хто пожертвував собою заради справедливості, свободи України. Пройшов урок патріотизму під девізом: “Крути – подвиг і трагедія”, присвячений вшануванню пам’яті юнаків, які героїчно загинули в бою під Крутами 29 січня 1918 року.
Під час заходу учні 6 – 11-х класів згадали та обговорили історичні події, що відбулися сто шість років тому, висловили свої думки щодо сьогодення та подій в Україні. Школярі відзначили, що подвиг Героїв Крут є важливою складовою боротьби українського народу за свою незалежність. Також в ході уроку діти переглянули тематичні презентацію та відеоролик.
Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі...

В цьому році виповнюється 185 років від дня...

29 січня

В цьому році виповнюється 185 років від дня народження Павла Чубинського, автора слів Державного гімну України.
Павло Платонович Чубинський - відомий вчений-етнограф, поет і журналіст, юрист, активний діяч українського національного руху на Правобережній Україні. Він народився 15 (27) січня 1839 року на хуторі поблизу Борисполя (нині ця територія у межах міста). Чубинський походив з української шляхти. Його давнім предком був козак Іван Чуб, похований у Борисполі. Однак прадід відомий уже під більш "шляхетним" прізвищем — Чубинський.
Батьки віддали Павла на навчання до Другої Київської гімназії. Нині на тому місці (бульвар Тараса Шевченка, 18) встановлено меморіальну дошку. По закінченні гімназії Чубинський вступив до Петербурзького університету, де здобув вищу юридичну освіту (1861), дістав ступінь кандидата юридичних наук.
У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа». На зібраннях "основ’ян" він мав нагоду особисто познайомитись із світочами української культури Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, а насамперед — Тарасом Шевченком, котрий назавжди залишився для нього духовним вчителем, провідником у житті й творчості.
Текст всім нам відомого гімну був написаній за півгодини у 1862 році в Києві на вулиці Великій Васильківській 122, у домі купця Лазарєва, де автор квартирував.
Вперше вірш опублікували у четвертому номері часопису «Мета», який вийшов у грудні 1863-го року.
У Царській Росії пісня «Ще не вмерла Україна» вперше була опублікована 1908 р. в антології Украінська Муза.

На тлі інших пісень духовно-патріотичного змісту «Ще не вмерла Україна» вирізняється широтою осмислення історичної долі народу, передбаченням його духовного відродження. Як національний гімн пісня «Ще не вмерла Україна» була визнана Іваном Франком, Лесею Українкою, українськими громадами за кордоном. Особливо знаковим було авторство пісні, адже її створили наддніпрянець і галичанин, що знаменувало соборність українських земель.

28 січня 1992 року Верховна Рада офіційно...

29 січня

28 січня 1992 року Верховна Рада офіційно затвердила державним прапором України національний стяг, «яким є прямокутне полотнище, що складається із двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору».

За відповідну постанову проголосували 253 народних депутати, зокрема, й комуністи. Адже під парламентом того дня зібралися тисячі мітингувальників, які вимагали відставки «прокомуністичного» уряду. А також затвердження синьо-жовтого прапора символом нової незалежної держави.
«Історики підрахували: з більш ніж 100 відомих кольоросполучень близько 90 припадає на синій і жовтий кольори.
Ми також не повинні забувати, що у нас існувала держава —Українська народна республіка, визнана багатьма державами світу. Ми сьогодні є її спадкоємцями, й не можемо перервати цю державність…
Ці кольори не несуть у собі нічого іншого, крім того, про що сказав поет зі Східної Слобожанщини: «Наш стяг — пшениця золота в степах під голубим склепінням неба», — заспокоїв Олександр Іващенко комуністів, які десятиліттями таврували синьо-жовті або жовто-блакитні кольори як «український буржуазний націоналізм».

Пам"ятаємо....

29 січня

Цей день вкотре спонукає нас замислитися над масштабами трагедії, що спіткала людство більше 80-ти років тому.

На українських землях жертвами Голокосту стали сотні тисяч представників єврейського народу та інших національностей. Одразу після окупації України нацисти розгорнули широку мережу гетто, а згодом почали масово розстрілювати єврейське населення. Одним із наймасштабніших місць розстрілу невинних жертв став Бабин Яр.

Аби вшанувати та зберегти пам’ять про цю страшну трагедію, про всіх невинно розстріляних, страчених, виснажених голодом і примусовою працею, Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, в якій йдеться: «Голокост, що призвів до винищування однієї третини євреїв і незліченних жертв з числа представників інших меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість». Саме цей документ оголосив 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту. Дата обрана не випадково: саме цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенцима.

Пам’ять про невинно убієнних за національними, етнічними, релігійними, культурними ознаками має бути попередженням для людства про небезпеку, що таять в собі тоталітарні ідеології, зверхність, ненависть, ксенофобія та расизм. Зробимо все можливе, щоб найбільші суспільні цінності – свобода, гуманізм, мир та злагода – завжди панували на нашій Землі.

Схиляємо голови у скорботі перед безневинно закатованими жертвами Голокосту…

Світла пам’ять усім загиблим! Пам’ятаємо, щоб не повторити!

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ОСВІТИ

29 січня

Щорічно 24 січня відзначається Міжнародний день освіти, покликаний продемонструвати роль знань і навчання в підтримці миру та розвитку.
Освіта є одним із найбільш оптимальних способів входження людини у світ науки та культури, оскільки саме в процесі здобування освіти людина засвоює культурні цінності.
Мета освіти полягає в тому, щоб надати людям знання, навички та цінності, необхідні їм, щоб стати поінформованими, відповідальними та продуктивними членами суспільства. Навчання має на меті надати людям інструменти та моделі, необхідні для досягнення успіху в житті, як особистого, так і професійного.
Освіта прискорює процес розвитку й становлення людини як особистості, суб’єкта, забезпечує формування її духовності, світогляду, ціннісних орієнтацій і моральних принципів. Вона покликана допомогти суб’єкту увійти в культуру, освоїти її цінності й успішно діяти в культурному бутті; її завданням є формування суб’єкта, здатного побачити проблеми, суперечності цього світу, розпредметити його, знайти нові комбінації відомих елементів і своєю діяльністю створити відсутні елементи, для того, щоб інсайт, творче осяяння породило нову культурну реальність, діяльність зі створення культурних цінностей.
Освіта - це стратегічна основа розвитку не тільки особистості, а й суспільства в цілому, одна з умов успішного існування нації, гарантія національної безпеки, запорука консолідації та символ гідності.
Наразі існує чимало проблем на шляху до якісної освіти. Повномасштабне вторгнення росії до України призвело до свідомого руйнування садочків, шкіл та університетів, цілеспрямованого лінгвоциду, відсутності на тимчасово окупованих територіях умов для навчання, викрадення українських школярів та вчителів, принижень катувань і вбивств мирного населення.
З 24 лютого 2022 року за межі України вивезено близько 700 тисяч учнів, з яких 500 тисяч перебувають там і досі. Більшість школярів, які виїхали з батьками за кордон, намагаються поєднувати навчання в закладах освіти в країнах Європейського Союзу, дистанційно навчаючись в українській школі.

Квіти у полі, там де Крути...

29 січня

На Аскольдовій Могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних молодих...
На Аскольдовій Могилі
Український цвіт —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ….
Павло Тичина

29 січня в Україні відзначають День пам’яті героїв Крут — саме там у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність. Своєю кров’ю, душею і своєю працею він, як і будь-який інший народ, прагне до життя і благополуччя.
Бій під Крутами відбувся на залізничній станції Крути, за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Він тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та загоном з київських студентів і бійців вільного козацтва у складі близько чотирьох сотень вояків.
В березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. Після цього про подвиг молоді під Крутами було забуто на більш як 70 років. Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками. Лише 2006 року на місці бою під Крутами встановлено пам’ятник.
Після здобуття Україною незалежності подвиг героїв Крут зайняв гідне місце в пантеоні національної слави, став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність. На державному рівні цей день почали відзначати з 2003 року. Щорічне вшанування пам’яті Героїв Крут закріплено у Постанові ВРУ від 16 травня 2013 року «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами».
Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Цей День, не дивлячись ні на що, назавжди залишиться світлим в нашій пам’яті. День подвигу та прикладу для майбутніх і нинішніх поколінь. День надії і любові до своєї вітчизни.

День Соборності України

22 січня

День Соборності України - це свято на честь проголошення першої Незалежності та Акту Злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).
"Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України - Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили та за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка", - говорилося в Універсалі.
На жаль, фактично об’єднання республік УНР і ЗУНР не відбулося, але сам процес проголошення позначився на політичній ситуації в країні.
На державному рівні День Соборності України вперше відзначили в 1999 році після указу чинного президента країни Леоніда Кучми. Однак в 2011 році указом президента Віктора Януковича День Соборності був скасований на офіційному рівні, як і День Свободи 22 листопада - замість них 22 січня був заснований День соборності та свободи. Втім, уже в 2014 році президентським указом Петра Порошенка День Соборності України був відновлений.
Головна традиція в День Соборності - це живий ланцюг, який українці вибудовують, символізуючи об’єднання українських земель і державну єдність. Історія цієї традиції починається в 1990 році - тоді живий ланцюг простягнувся з Києва до Львова та Івано-Франківська, Стрия, Тернополя, Житомира та Рівного. За різними оцінками, участь в акції взяли близько трьох мільйонів осіб.

Відтоді це стало доброю традицією, яку щороку влаштовують у різних куточках України. У Києві 22 січня таким чином "з’єднують" два береги Дніпра - лівий і правий, символізуючи об’єднання Сходу і Заходу України.

16 січня вважають неофіційним Всеукраїнським днем...

19 січня

16 січня вважають неофіційним Всеукраїнським днем памʼяті захисників ДАП, однак за наказом міністра міноборони та головнокомандувача ЗСУ, офіційним днем названо 20 січня.
У 2022 році урочистості набули офіційного статусу. Згідно зі спільним Наказом Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України в системі Міністерства оборони України встановлено День вшанування захисників Донецького аеропорту, який щорічно відзначається 20 січня, — йдеться у повідомленні РНБО.
Водночас самі очевидці тих подій наголошують на важливості святкування саме 16 січня.
Бої за Донецький аеропорт — одні з найзапекліших у війні на сході України — тривали з травня 2014-го до 22 січня 2015 року. Українські добровольці, медики та волонтери понад 242 дні протистояли окупантам у нелюдських умовах, під постійними обстрілами.
Тоді українці вкотре довели, що протистоятимуть росіянам до останнього, навіть якщо ворог — у кілька разів переважає у кількості та озброєнні.
У День памʼяті кіборгів вшановують не лише полеглих бійців, а й волонтерів та медиків, які були поряд з українськими військовими.

Незламні кіборги

16 січня

Сьогодні в Україні відзначають День пам’яті захисників донецького аеропорту, яких за мужність та неймовірну стійкість називають Кіборгами.
“Кіборги” вистояли, не встояв бетон”, – фраза, яка увійшла в історію разом із подвигом українських бійців.
Бої за Донецький аеропорт тривали з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року, тобто 242 дні. В обороні також брали участь волонтери і медики, тому в День пам’яті кіборгів вшановують і їхню пам’ять.
За офіційними даними, захищаючи Донецький аеропорт, загинули більше 200 військових.
26 травня 2014 року проросійські сепаратисти та чеченські бойовики захопили будівлі аеропорту тоді ще мирного Донецька.
Цього самого дня українські силовики завдали удар по позиціях терористів та встановили контроль над Донецьким летовищем. Пізніше була повна дестабілізація міста Донецьк, початок окупації та нескінченні спроби ворога відібрати контроль над аеропортом, але наші воїни не здавали позицій і, навіть під шквальним вогнем, тримали оборону.
18-21 січня 2015 року внаслідок підриву терміналу ДАП загинуло 58 захисників-кіборгів, які відстоювали цей плацдарм до останньої краплі крові. 21 січня 2015 року було прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу – цей об’єкт був повністю зруйнований і не придатний для оборони.
Сьогодні, 16 січня, з ініціативи самих «кіборгів», які пройшли через 242-денне пекло, відзначається День захисників ДАПу та вшановується пам’ять загиблих побратимів.
Вічна пам’ять, вічна слава і честь захисникам України!

Віхами історіі Старокостянтинова

15 січня

Століттями вимірюється шлях становлення Старокостянтинова – прекрасного старовинного міста із давньою і славною історією. Але легендарні сторінки недостатньо були досліджені в радянські часи. Це пояснюється тим, що по перше – засновник міста К.Острозький був підданий історичній анафемі, а по друге, місто стало військовою базою і інтерес до його минулого чітко контролювався радянською системою. А тим часом встановлено, що на території міста люди поселились в епоху палеоліту. Та говорити про місто, як перлину історії варто з часів Київської Русі. Сьогодні краєзнавці, історики мають підстави матеріального та документального характеру говорити про ідентифікацію Старокостянтинова з містом Болохівської землі Кобудем. Досліджені сусідні болохівські міста свідчать про оригінальність і самобутність забудов, про високий рівень матеріальної культури. Кількарічні розкопки в місті, що ведуться інститутом археології НАН України дають підстави говорити про Кобудь - Старокостянтинів.
Післякиївський період для нашого міста мало досліджений, але справжнім розквітом стало ХVІ ст. Саме в цей період місто відроджується і автором цього відродження став Костянтин Острозький.
Історія розвитку міста тісно пов’язана із перипетіями, що їх пережила родина
кн. Острозького в 50-х рр. ХVІ ст. Втративши право на родове гніздо – Остріг князь Острозький почав шукати нову резиденцію, гідну свого становища. Вибір випав на с. Коліщенці, за які Острозький заплатив ціну в 120 разів більшу, ніж могло коштувати звичайне село. Отже, князь купував не просто село, а місто. Нехай зруйноване, занедбане, але обов’язково із славною і давньою історією. Причому купував він його двічі, і обидва рази за непомірно високу ціну.
Необхідність власної резиденції спонукала князя Острозького до прискорених темпів будівництва міста. В 1561 році «на месте издревна существовавшего здесь городища и стал закладывать город» (Н.И.Теодорович «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии», «Волынские епархиальные ведомости» №10-18, 1894 г. Кременец, ст.429).
Княжий посад із фортецею, ровом, валом, церквою та ін. був готовий за 10 років. Місто почало повноцінне існування. (За цим криється ще одна дивина. В рік свого заснування (1561) місто Костянтина отримує Магдебурзьке право). Для тогочасної історії це фантастичні події, бо інші міста (Остріг, Кременець, Львів) добивались цього права протягом десятиліть. Старокостянтинів же, ще не ставши містом, отримав всі привілеї. Однозначно це свідчення того, що не село Коліщенці, а якесь давнє місто із своїми збереженими традиціями стало основою для Старокостянтинова.
В місті одразу формується інтелектуальна еліта. Вже в 1572 р., за свідченням документів, в місті поселяється першодрукар Іван Федоров (Федорович).
Ідучи на Брестський церковний собор в 1596 р., князь Острозький взяв із собою п’ять священників із Старокостянтинова. Отже в місті існував гурток людей, близьких до князя. У місто прибуває Северин Наливайко. Він стає сотником надвірного війська Острозького в Старокостянтинові.
В 1599 р. в місті існувала школа (мовою документів “академія”). Документи говорять, що школа існувала при Троїцькій церкві, яка до сьогоднішнього дня є діючою. До слова, в Києві школа виникла в 1615 році і стала великим надбанням історії. Старокостянтинівська ж школа ровесниця Львівської. При школі існував гурток переписувачів. Історії відома згадка про рукописну книгу ”Кормча”,
В період ХVІ та ХVІІ ст. в місті формується цілий архітектурний комплекс, основні складові якого збереглись і по цей час (фортеця, фортечні мури, сторожова вежа).
Місто росте шаленими темпами і досягло рівня Кременця, Луцька і могло за збором торговельного мита змагатися із Львовом. Можливо тому в роки війни Б.Хмельницького за волю України Старокостянтинів фігурував у всіх переговорах, а в 1648 році став в центрі доленосних подій – Пилявецької битви. Б.Хмельницький після перемоги в битві під Пилявою приїхав до міста і тут підписав документ, в якому поляки визнали свою поразку. Саме в Старокостянтинові на козацькій раді було прийняте рішення про продовження війни і рух військ далі на Львів. В той час місто вперше познайомилось з гетьманом Хмельницьким.
В період ХVІІ ст. Старокостянтинів став в центрі гайдамацького руху. Повстанці не одноразово захоплювали місто і розправлялись із польськими конфедератами, які жили в місті і навколо нього. А тим часом місто розбудовувалось і в цей час (1755 р.) будується, при сприянні італійських архітекторів, костьол святого Іоанна (зберігся до сьогодні).
В часи війни наполеонівської Франції із Росією, Старокостянтинів фігурує в армійських зведеннях, а в 1825 р. в місті було розкрито гурток декабристів, які готувались приєднатись до повстання Чернігівського полку в 1826 році. Будинок, в якому збирались декабристи, зберігся до нашого часу. Романтично виглядала історія відвідин Старокостянтинова імператором Олександром І, якому були вистелені килимами всі дороги і густо всипані цукром.
Місто стало колискою виховання польського письменника Ю.Крашевського, єврейського – А.Гольфадена, російського – Ф.Конні. По дорозі із Кам’янця-Подільського до Кременця через місто проїжджав Т.Шевченко.
В роки державотворчих змагань 20-х рр. Старокостянтинів кілька разів опинявся в центрі бурхливих військових подій. В 1919 р. (листопад) С.Петлюра зупинився в місті із військом. І звідси керував військовими діями в так званому “трикутнику смерті”. Тоді ж було розміщено в будинку Чацкіса по вулиці Олександрійській видавничий відділ Пресової Квартири січових Стрільців, а також редакцію газети “ Стрілецька думка“ , яку очолював хорунжий Степан Рудик. На Старокостянтинівщині з 1917 по 1921 рр. 28 разів встановлювалась радянська влада.
Зважаючи на історико-культурне значення замку Острозьких РНК УРСР оголосила його Історико-культурним заповідником. (Постанова Ради народних комісарів УРСР про проголошення замка колишніх князів Острозьких у Старокостянтинові за Державний історико-культурний заповідник). Зважаючи на історико-культурне значення замка колишніх князів Острозьких у місті Старокостянтинові, Рада народних комісарів УРСР постановила:
1. Замок колишніх князів Острозьких у м. Старокостянтинові Шепетівської округи в межах його стін, а там, де стін немає, в межах його природних границь (річка Случ) з усіма старовинними будівлями та спорудами, як от башта, церква, стіни, брама, дзвіниця й замок оголосити за державний історико-культурний заповідник та передати з усім його майном, що має історико-культурне значення у відання Народного комісаріату освіти УРСР.
2. Увага: молитовні й речі, що є в складі заповідника, можна встановленим порядком передавати для користування релігійним громадам.
3. Для передачі зазначеного в арт. І заповідника у відання Народного комісаріату освіти УРСР утворити комісією за головуванням представника Шепетівського округового виконавчого комітету в складі представника від Народного комісаріату освіти УРСР і Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР по одному від кожного.
4. Заповідник утримується, починаючи з 1928/29 бюджетного акту, коштом державного бюджету за кошторисом Народного комісаріату освіти УРСР.
Ця постанова видається на підставі арт.17 постанови ВУЦВК УРСР з 16 червня 1926 р. “Про пам’ятки культури й природи” та УРСР 1926 р. №32-33, арт.259.
Заступник Голови народних комісарів УРСР
Сербиченко
Керівничий справ Ради народних комісарів УРСР
Я.Касян
В 1932 році тут створений Історико-культурний заповідник, а в 1954 році заповідник було розформовано.
На сьогоднішній день місто гордиться своїми уродженцями: істориком, професором О.І. Барановичем, театрознавцем В.Чаговцем, народним артистом М.Кондратюком, мистецтвознавцем О.Черкашиним, драматургом А. Гольфаденом, поетесою Т.Севернюк, лікарем О.Бланком, який в майбутньому стане дідом В.І.Леніна і буде лікувати Т.Шевченка.
В місті існують всі умови для відродження заповідника, а зручні транспортні зв’язки, які існують з часів Київської Русі можуть допомогти місту стати значним туристичним та науково-дослідницьким центром.

Сьогодні, 8 січня, талановитому українському...

09 січня

Сьогодні, 8 січня, талановитому українському письменнику Василю Симоненку виповнилося б 89 років. Однак, йому судилося прожити лише 28 років життя, за які він встиг зробити вагомий внесок в історію України.
Симоненко є одним з найяскравіших представників шістдесятництва. Він народився 8 січня 1935 року на Полтавщині і вже з юних років боровся за свободу рідної країни. Автор прагнув визнання України самобутньою державою. Він активно виступав проти компартії та всевладдя, через що постійно наражав себе на небезпеку. Одного разу його затримали та побили міліціонери.
Навіть попри те, що Василь Симоненко прожив лише 28 років, він створив багато робіт, які пам’ятають та цитують й до нині. Зокрема майже кожен українець знає уривок з вірша "Лебеді материнства": "Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину", який актуальний й сьогодні.

Степан Васильович Руданський

09 січня

Степан Васильович Руданський - талановитий український поет-класик, фольклорист, перекладач, громадський діяч, здібний лікар.

Творчість поета в історії української літератури посідає важливе місце. Увійшовши в літературу в середині п’ятдесятих років, у тяжку добу духовного безгоміння, яке настало після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства, арешту й заслання Шевченка, Руданський прокладав у ній нові стежки. Його поезія була оригінальним явищем в українській літературі шевченківського періоду.

Щире захоплення викликали у Степана Руданського українські народні пісні, думи, анекдоти, приказки. Вони стали джерелом його співомовок, підказали поетові багато тем цього неповторного явища літератури. Коли їх читаєш, то бачиш життя України XIX століття, переймаєшся турботами, тривогами, радощами і бідами народу.

Руданський у гумористичному тоні засуджує нехтування споконвічними моральними цінностями: честю, родинною любов’ю, гідністю, добротою.

Хоча і минуло сто дев’яносто років з дня народження поета, але чимало його творів і досі актуальні, особливо у час війни.

Степан Васильович Руданський був і залишається для нас символом нації. Він передбачив у своїх поезіях нелегкий шлях для України та пророкував їй щасливе й вільне життя. Його творча спадщина не втрачає з часом актуальності, а набуває нового прочитання, усвідомлення. Героїчні й трагедійні події останнього часу змушують по-новому осмислити патріотичну творчість великого українця.

Ю́рій (Григо́рій) Оліфе́рович Збана́цький Український

09 січня

Ю́рій (Григо́рій) Оліфе́рович Збана́цький
Український письменник, кінодраматург. Герой Радянського Союзу (1944). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1970), Літературної премії Чувашії ім. М. Сеспеля (1967), Премії ім. Лесі Українки (1975).
Народився 1 січня 1914 р. у с. Борсуків Остерського (тепер Козелецького) району на Чернігівщині в селянській родині.
Навчався в Чернігівському педагогічному технікумі, згодом у Ніжинському педагогічному інституті, який закінчив у 1937 році. По закінченні інституту працював учителем, директором неповної середньої школи, завідувачем районного відділу освіти, штатним пропагандистом Остерського районного комітету КП(б)У. Член ВКП(б) з 1939 року. У липні 1940 року призначений редактором Остерської районної газети Чернігівської області.
Учасник Другої світової війни з 1941 по 1945 роки. Після окупації району залишився на окупованій території. Розпочав підготовчу роботу зі створення підпілля, проте за доносом зрадника 6 січня 1942 року його заарештовано. Після допитів спрямовано у концентраційний табір, де пробув майже 7 місяців. У вересні 1942 року здійснив утечу з табору. Німці, розшукуючи втікача, схопили, а згодом закатували, матір і молодшого брата Ю. Збанацького.
1 грудня 1942 року відбулись перші установчі збори, де створено партизанський загін імені М. О. Щорса, а командиром загону обрано Ю. О. Збанацького. Загін діяв у межиріччі Дніпра й Десни, контролюючи положення в понад 50 довколишніх селах. Протягом 1942—1943 років на території Київської й Чернігівської областей партизани загону ім. Щорса розгромили 13 ворожих гарнізонів, знищили понад 2000 солдатів та офіцерів ворога, підірвали 19 мостів, пустили під укіс 9 ешелонів, збили 2 літаки, підірвали 4 склади боєприпасів, спалили 15 пароплавів і барж. 24 квітня 1943 року партизани повністю знищили залогу (гарнізон) містечка Пірнове Київської області чисельністю близько 700 «гітлерівців».
У серпні 1943 року на базі партизанського загону створено окреме партизанське з’єднання імені Щорса. У вересні того-таки року партизани захопили три переправи на Десні й утримували їх до приходу частин Червоної Армії.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 січня 1944 року за вміле командування партизанським з’єднанням, зразкове виконання бойових завдань командування в тилу німецьких військ і виявлені при цьому відвагу й мужність, Ю. О. Збанацькому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
У 1944—1945 роках перебував на військовій службі в Українському штабі партизанського руху (УШПР).
Після війни викладав літературу в Київському педагогічному інституті імені Горького, згодом очолив філологічний факультет цього-таки інституту.
З 1949 року — відповідальний секретар, заступник голови правління, секретар правління, 1-й заступник голови правління Спілки письменників України.
З 1971 року — секретар правління Спілки письменників України, 1-й секретар правління Київської письменницької організації. Був членом Спілки письменників СРСР.
Ю. Збанацького обирали депутатом Верховної Ради УРСР IX скликання. У складі делегації УРСР неодноразово брав участь у сесіях Генеральної Асамблеї ООН.
Друкувався з 1944 р. Його повісті «Між добрими людьми», «Морська чайка», «Курячий бог», роман «Сеспель» екранізовано на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка. Написав «Поліські билиці» — короткі оповідання з життя його знайомого вчителя Каленика Переплигнигопченка.
Помер 25 квітня 1994 року в Києві. Поховано в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52).

В день Водохреща Всевишній Сам дає святе благословення нам!

06 січня

Водохреща, Хрещення чи Йордан – народно-релігійне свято, котре православні цьогоріч святкують 6 січня. Воно є останнім святом з різдвяно-новорічного циклу та завершує Святки – 12 днів Коляди між Різдвом та Водохрещем. Із цим святом пов’язують хрещення Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордані.
Вода на Хрещення вважається цілющою, вона символізує початок життя та очищення. Віруючі зберігають вдома саме йорданську воду, адже вірять, що вона є цілющою впродовж усього року. Йорданську воду зберігають за образами та бережуть на випадок хвороби.
Набрати свяченої води можна у церкві. Також освячуються водойми – річки та озера. За тиждень до свята у кризі замерзлих водойм вирізається ополонка у формі хреста. Цим традиційно займається чоловіча громада: на річці вирубається ополонка, а великий хрест з льоду встановлюють над ополонкою та обливають його червоним квасом з буряка, що символізує кров. Ополонку освячує священик. Згідно з релігійними переконаннями, така вода очищує від гріхів та заряджає здоров’ям на увесь наступний рік. Для вірян після Водохреща починається весільний сезон, що триває до Великого посту.
Потужні розвідки щодо українських традицій на Водохреща зробив Олекса Воропай, про що писав у книжці «Звичаї нашого народу». Так, наприклад, зазвичай після водосвяття всі люди поверталися до своїх хат. Поки мати або старша дочка подавали на стіл обідати, батько брав з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочив їх у свяченій воді і кропив все в хаті та в господарстві; потім брав ще крейду і писав хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п’ють свячену воду, оскільки вважається, що свячена на Водохреще вода має вживатися натще, адже саме за цієї умови вона має найбільшу силу.

Степан Бандера – символ нескореної нації

03 січня

Степан Бандера – символ нескореної нації
Цьогоріч виповняється 115 років від дня народження Степана Бандери.
Степан Бандера (1909-1959) був важливою постаттю в історії України. Він був політичним та військовим лідером, одним із засновників Організації Українських Націоналістів (ОУН). Він визначався бажанням незалежності для України під час важкого історичного періоду.
Під час Другої світової війни ОУН взяла участь у боротьбі за незалежність, стикаючись з різними викликами і суперечностями. Бандера був арештований і ув’язнений, спочатку нацистською владою, а потім радянською.
Його діяльність продовжили послідовники. Вплив ідей Бандери відчутний в сучасній політиці та суспільстві України.
Його життя - це нагадування про складність історії та тернистий шлях до незалежності українського народу.

Комунальний заклад культури «Історико-культурний...

27 грудня

Комунальний заклад культури «Історико-культурний центр-музей «Старий Костянтинів» висловлює щиру вдячність Міністерству закордонних справ Німеччини та Центру допомоги мистецтву України (Ukraine Art Aid Center), національному координатору Ірині Нікіфоровій та регіональному координатору Ользі Долінській за підтримку та надану гуманітарну допомогу.
Нехай в усіх справах Вас супроводжує успіх, а віра в краще майбутнє добавляє сил і надихає на великі перспективи! Дякуємо за турботу, підтримку та Ваші щирі і чуйні серця! Сподіваємось на подальшу плідну співпрацю.

Незважаючи на події в країні, наші діти потребують...

26 грудня

Незважаючи на події в країні, наші діти потребують позитивних емоцій. Тому сьогодні на території замку вкотре було проведено історико-різдвяний дитячий квест «Зимові легенди стародавнього замку». Учасники виявили інтерес до завдань та з великим задоволенням шукали і підказки, і ключі.
За допомогою яких, віднайшли замковий скарб - скриню з подарунками
Щиро дякуємо всім за участь у квесті!
Бажаємо учасникам безмежної радості від отриманих вражень та нових відкриттів. Нехай ці спогади стануть частиною найяскравіших моментів вашого життя.

16 грудня в замку князів Острозьких розпочала...

21 грудня

16 грудня в замку князів Острозьких розпочала роботу виставка ікон іконописної майстерні Еммануїл, яку представив її автор, член спілки Іконописців України, а віднедавна житель нашої громади - Дмитро Трофимчук. Цю виставку митець присвятив своїй матері, Тамарі. На передріздвяній експозиції презентовано більше тридцяти рідкісних зразків сучасного сакрального мистецтва. Серед відвідувачів унікальної виставки - художники, священнослужителі, фахівці зі збереження культурної спадщини, просто - поціновувачі художнього мистецтва.
Виставка триватиме протягом наступних двох тижнів.
Під час презентації відбулася ще одна значуща подія духовного життя Старокостянтинова - факсимільне видання старовинної рукописної книги 1599 року "Костянтинівська Кормча" було передано музею книги та друкарства м. Острога.

15 грудня працівники комунального закладу культури...

21 грудня

15 грудня працівники комунального закладу культури «Історико-культурний центр-музей «Старий Костянтинів» мали можливість відвідати семінар «Інноваційні технології для збереження та промоції культурної спадщини», який відбувся в місті Острог.
Організатори семінару поділитися власним досвідом створення інноваційних культурних продуктів.
Дякуємо за цікаву та пізнавальну зустріч, теплий прийом та гостинність.

Чорнобильська трагедія — чорна печатка в історії...

21 грудня

Чорнобильська трагедія — чорна печатка в історії, що залишається в наших серцях. В цей день пам’яті ми вшановуємо тих, хто став учасником ліквідації наслідків, тих, хто пожертвував своїм здоров’ям і життям, щоб запобігти ще більшій трагедії.
Ми сумуємо за тими, хто втратив свої домівки, залишив свої землі, і за всіма, хто постраждав від наслідків цієї страшної події. Цей день — час вшанування пам’яті та визнання героїзму тих, хто безстрашно ступив на передову в обличчя невидимого ворога.
Нехай цей день нагадує нам про важливість безпеки, екології та гідності. Нехай він буде визначальним моментом у нашій відданості забезпеченню безпеки та урізноманітненню джерел енергії, щоб запобігти подібним трагедіям у майбутньому.
Пам’ятаймо і сумуймо, а також долучаймо зусилля для того, щоб майбутні покоління не повторили страшних помилок минулого.

Історико-різдвяний дитячий квест «Зимові легенди стародавнього замку»

21 грудня

Сьогодні було проведено історико-різдвяний дитячий квест «Зимові легенди стародавнього замку», який відбувся у «Історико-культурному центрі-музеї «Старий Костянтинів». Учасники виявили великий інтерес до завдань.
Щиро дякуємо вам за участь у квесті! Бажаємо учасникам безмежної радості від отриманих вражень та нових відкриттів. Нехай ці спогади стануть частиною найяскравіших моментів вашого життя.

Дитячий історико-різдвяний квест

21 грудня

Запрошуємо всіх маленьких допитливих відвідувачів на захопливий дитячий історико-різдвяний квест!
Дата: 26 грудня
Час: 14:00
Місце: «Історико-культурний центр-музей «Старий Костянтинів»
Приготуйтеся до захоплюючих пригод, загадок та веселих завдань! Святий Миколай потребує вашої допомоги і тільки ви можете врятувати Різдво!
Не забудьте приходити у веселих костюмах, готових до пригод та неймовірних вражень. Буде багато сміху, подарунків та незабутніх моментів!
Запрошуються всі діти віком від 10 до 14 років. Реєстрація обов’язкова до 20 грудня. Реєстрація за посиланням http://surl.li/ntwhi
Не пропустіть цей чарівний захід, який наповнить ваші серця радістю та новорічним настроєм!
Вхід вільний.
Програма заходів може бути змінена в залежності від ситуації в країні.

❄️☃️Зима – це чудовий час засніженої казки, зимових...

21 грудня

❄️☃️Зима – це чудовий час засніженої казки, зимових свят та розваг. І навіть у такий складний для України час, ми не маємо права позбавляти дітей цієї казки.
❄️Сьогодні БФ "Карітас Старокостянтинів" на території замку князів Острозьких та у співпраці з Історико-культурний центр-музей "Старий Костянтинів" було проведено зимовий квест «Заплутана історія» для дітей Парафії Св.Рівноапостольної Княгині Ольги, дітей внутрішньо переміщених осіб та дітей загиблих військовослужбовців.
☃️Близько півсотні маленьких мешканців нашої громади весело та із захопленням виконували усі завдання, щоб здобути частинки ключа від чарівної скрині Святого Миколая. Після успішного завершення квесту діти отримали ексклюзивні подарунки та мали можливість випити теплого чаю з печивом.
👶Емоції, які отримали діти – безцінні! А це найголовніше…
#карітасстарокостянтинів #карітасдітям #простір_дружній_до_дитини #сaritas4kids

"На підвіконні палахтить Скорботи полум’я священне...

21 грудня

"На підвіконні палахтить
Скорботи полум’я священне –
То свічка пам’яті горить
За всіх невинно убієнних… "
Це полум’я священної свічки на підвіконні впродовж сьогоднішнього дня виражає глибоке вшанування та визнання всіх невинно убитих жертв злочинів геноциду. Цей символ несе в собі смуток і тугу за тими, чиї життя були надто рано та неправомірно забрані.
Міжнародний день пам’яті жертв злочинів геноциду є моментом визнання трагедії, коли людство стикалося із найжахливішими виявами несправедливості та жорстокості. Цей день присвячений не лише вшануванню пам’яті тих, хто постраждав, але й попередженню подібних злочинів у майбутньому.
Свічка пам’яті, що горить на підвіконні, є символом світла та надії в темряві. Вона нагадує кожному про обов’язок запам’ятати минуле, вивчити історію і працювати над побудовою майбутнього, в якому подібні страждання більше не матимуть місця.
Це також заклик до єднання, взаєморозуміння та толерантності. Без визнання історичних помилок, світ не може розвиватися у напрямку гідного та справедливого суспільства.
Нехай це полумʼя буде нагадуванням про нашу громадянську відповідальність та покликанням долучитися до спільних зусиль у забезпеченні того, щоб подібні трагедії ніколи більше не торкалися нікого у майбутньому.

Ікони на Україні.

20 грудня

Особливе духовне значення в контексті християнської культури має ікона. Адже вона не лише реально являє нам сакральний простір, але й діє у його дусі. Шанування ікони й молитва перед нею провадить віруючого до її Першовзірця – самого Бога.
Становлення іконопису відбулося в другій половині XI — на початку XII ст. До цього ікони були переважно візантійські та грецькі. Разом із поширенням будівництва храмів виникла давньоруська школа іконопису. Її засновником уважають митрополита Іларіона. У Києво- Печерському патерику згадується про перших відомих іконописців Київської Русі — Алімпія та Григорія.
Давні майстри дотримувалися суворого іконописного канону. Його поява пов’язана з переказами про те, що перші ікони або з’явились самі по собі , або були написані художниками, які особисто знали чи пам’ятали святих . Отже, православна церква ніколи не допускала писання ікон за уявою чи з натури.
Іконописні зображення створювалися за певними суворими правилами. Умовність письма мала чітко відмежовувати божественний («горній») світ від земного («дольного») і підкреслювати в ликах Христа, Богоматері та святих їхню неземну сутність. Для цього фігури зображалися пласкими й нерухомими, застосовувалася зворотна перспектива, були неможливими будь-які часові прояви (пора року чи доби). Умовний золотий фон ікон символізував божественне світло, фігури не мали тіней, адже «в Царстві Божому» їх немає. Щоб чітко дотримуватися канону, іконописці користувались як зразком візантійськими іконами або словесним описом кожного іконописного сюжету.
Українська ікона є прикладом специфічного реалізму, але це реалізм не у звичайному для нас розумінні, це той реалізм, що засвідчує присутність Божественної волі на землі – ікона реальна, бо реальний є Бог. Українська ікона – це сплав європейської картини та українського сприйняття. У барочній українській іконі повністю змінюються візантійські іконописні традиції, з’являється слов’янський тип обличчя. Головна риса в українського бароко – це те, що воно опирається на народне мистецтво, народний тип, народну ментальність українців. На багатьох іконах жіночі персонажі вбрані в українські старовинні костюми: плахти, запаски, стрічки, червоні черевики. А весь декоративний ряд українського бароко – це притаманні Україні рослини – соняшник, барвінок та інше. Бароко поєднало ювелірне мистецтво та живопис (різьба, чеканка, образ на золотому фоні). Навіть і не може бути сумніву, що в XVI-XVIIст. в м. Костянтинові були іконописці, бо: місто одне з найбільших на Волині, в місті та в навколишніх селах велика кількість християнських храмів. Нажаль документальних свідчень, щодо майстрів іконопису в Старокостянтинові часів українського бароко ми поки що не віднайшли. Але є унікальні розписи в Троїцькій церкві (Замкова церква), яка збудована в романсько-готичному стилі 1561-1671рр. Ці розписи частково збереглися на стінах храму до нинішніх днів, виноградні лози проглядаються подекуди дуже чітко. Саме ці розписи наштовхують на припущення, що їх виконували місцеві майстри.
Якщо відштовхуватися від загальноукраїнської тенденції малярства, живопису, іконопису, то можна стверджувати, що впродовж не однієї сотні років на Старокостянтинівщині були місцеві майстри, які передавали свої вміння іншим. Їх в народі називали Богомази.
Звісно з розвитком технологій (друк, копіювання) в кінці XIX поч. XX століття не всі образи були мальовані. Але все ж таки мальовані образи були присутні при найголовніших подіях життя людини: народженні, весіллі, похороні.
Іконопис в Україні відігравав важливу роль у виражені релігійної та культурної ідентичності, залишив глибокий слід у розвитку християнської мистецької традиції та візуального вираження релігійних уявлень. Його вплив можна відчути у багатьох аспектах сучасного мистецтва та культури.

Вітаємо нашу чарівну переможницю фотоконкурсу та її...

07 грудня

Вітаємо нашу чарівну переможницю фотоконкурсу та її улюбленця! Бажаємо вам ще багато незабутніх моментів разом! 📸🏆👧🐾
Вітаємо маленьку принцесу із заслуженим солодким подарунком! Нехай ця солодка нагорода стане приємною відзнакою вашого успіху. 🍬🏆😊

Вітаємо! Раді повідомити, що на території нашого...

07 грудня

Вітаємо!
Раді повідомити, що на території нашого замку розпочала свою роботу резиденція Святого Миколая. Дивіться найновіші фото та насолоджуйтеся чарівною атмосферою свята! 🎅✨
Запрошуємо вас завітати до нашого замку! Вас чекають чудові локації для неповторних фотографій. Приходьте та залиште з собою миті незабутніх веселощів та красивих кадрів! 🏰📸

Святий Миколай, також відомий як Миколай Чудотворець...

07 грудня

Святий Миколай, також відомий як Миколай Чудотворець або Святий Миколай Миролюбивий, є однією з найвизначніших релігійних постатей в історії християнства. Його день святкування відомий як День Святого Миколая і відзначається в багатьох країнах світу. Його життя датується третім століттям і має численні легенди та оповіді. Святий народився близько 270 року в місті Патара, що на території сучасної Туреччини. Своє дитинство і ранні роки Миколай провів у відокремленні в монастирі, віддаючи себе релігійному служінню. Служіння Святого Миколая відоме щедрістю та милосердям. Йому приписуються декілька чудес, зокрема відновлення життя та врятування від бурі на морі. Однак найбільш відома історія пов’язана із врятуванням трьох сиріт, яким він надав гроші для весілля, приховавши їх у їхньому домі вночі. Святий Миколай став епіскопом Мир Лікійської (сучасна територія Туреччини) і продовжив свою службу, сприяючи духовному розвитку та допомагаючи бідним. Він помер близько 343 року. Легенди про щедрість та милосердя Святого Миколая згодом дали початок численним обрядам і традиціям, пов’язаним із його святкуванням. В середньовіччі та пізніше, культ Святого Миколая розповсюдився по всій Європі, і його образ став невід’ємною частиною християнської традиції. Святий Миколай став покровителем дітей, моряків, торгівців та численних категорій. Його спадкоємність відзначається в багатьох християнських конфесіях. У сучасному світі образ Святого Миколая став символом доброти та щедрості, а його святкування залишається однією з найпопулярніших традицій, особливо в період Різдвяних свят.

Минуле та сьогодення української армії

07 грудня

Минуле та сьогодення української армії
Україні потрібне потужне військо, сучасне, добре озброєне та вмотивоване. А одним з найнеобхідніших атрибутів будь-якої армії є її історія. Пропаганда ж російська, радянська і знову російська переконували українців, що вони – народ лінивий, миролюбний, ледь не самі «гречкосії». Навіть коли згадок про збройні сили України годі було уникнути, то ворог називав їх "мазепенцями", "петлюрівцями", "бандерівцями", "бандитами". Заперечував їх бойові вміння, відмовляв у героїзмі та праві боротися за власні інтереси.
Усе це неправда. Українці- справжній народ- військо. Навіть у важкі періоди бездержавності, вони завжди могли самоорганізуватися, щоб захистити себе і свою землю. Історія ж нашого війська сягає коренями часів давньої Русі. Загони з українських земель високо цінувалися у військах Великого князівства Литовського й Речі Посполитої. Козацька піхота була чи ненайкращою у Східній Європі. Та й у XXст. Українці проявили чимало зразків мужності та військової вправності.
Не завжди війни із сусідами завершувалися для наших предків вдало, не раз Україна ставала здобиччю ворогів, але раз-у-раз її народ відвойовував свою волю. Українці, які кожен народ в історії воювали ледь не з кожним із своїх сусідів, зазнавали поразок і здобували перемоги. Сьогодні все це в минулому, бо всі сусіди визнають право нашого народу на власну державу. За винятком керівництва путінської росії. Це стало причиною нової війни за нашу свободу та незалежність, що триває вже 10-й рік. Грубо та цинічно порушуючи норми міжнародного права, закони та принципи ведення війни ця країна, її вище політичне та військове керівництво, вбиває тисячі військових та мирних жителів України, дітей, руйнує наші міста і села, знищує лікарні, школи, дитячі садки, пам’ятки історії та культури, промислові підприємства і т.д.
В цей важкий та складний період нашої історії тисячі наших земляків із зброєю в руках стали на захист рідної землі, понад сотню з них віддали своє життя в цій жорстокій боротьбі, сотні наших захисників було поранено та пропали безвісти – такою страшною є ціна нашої свободи та незалежності. Але ми віримо в нашу перемогу над страшним ворогом і з нетерпінням чекаємо повного звільнення тимчасово окупованих територій України від російських загарбників. Ми віримо в ЗСУ!
Зі святом наші захисники, наші мужні герої, пам’ятайте, що Вас чекають ваші батьки, діти, онуки, рідні та близькі. Бережіть себе!
Слава Україні! Героям Слава!

Після 24 лютого 2022 року в Україні волонтерський...

05 грудня

Після 24 лютого 2022 року в Україні волонтерський рух став важливою частиною суспільства, що продовжує тісно взаємодіяти з владою, армією та громадськістю. Ця дата відзначила новий етап в історії країни, і роль волонтерів стала невід’ємною в умовах внутрішнього конфлікту.
Спільнота волонтерів в Україні активно взаємодіє з урядом та військовими для забезпечення потреб армії та мирного населення. Волонтери стали ключовим ланцюжком у системі гуманітарної допомоги, забезпечуючи фронтові частини необхідними ресурсами, а також допомагаючи в боротьбі зі складнощами внутрішнього переміщення та соціальної реабілітації.
Підтримка військових від волонтерів стала не лише питанням забезпечення, але і моральною підтримкою. Вони організовують культурні заходи, надають психологічну допомогу, що допомагає військовим подолати труднощі воєнної служби.
Значна частина волонтерської діяльності після 24 лютого 2022 року також спрямована на відновлення постраждалих територій. Волонтери беруть участь у проєктах з відновлення та реконструкції, намагаючись забезпечити не лише фізичну, але й соціальну стабільність у зоні конфлікту.
Українські волонтери також важливою мірою формують світовий образ країни, працюючи над інформаційними проєктами. Вони розповідають світові про справжню сутність подій, вказуючи на героїзм та солідарність українського народу.
Зазначимо, що роль волонтерів українського суспільства визнана не лише внутрішньо, але й міжнародно. Їхня допомога та ініціативи викликають повагу та підтримку спільнот у різних країнах світу.
Таким чином, після 24 лютого 2022 року волонтери в Україні продовжують відігравати важливу роль у забезпеченні допомоги, моральної підтримки та відновленні постраждалих територій, втілюючи гасло "Пліч-о-пліч заради майбутнього!" у дійсність.

❄️ Раді повідомити, що реєстрація на індивідуальне...

05 грудня

❄️ Раді повідомити, що реєстрація на індивідуальне відвідування резиденції Святого Миколая із врученням подарунка відкрита!
Запишіться наперед, щоб забезпечити собі чарівну зустріч із святковим настроєм.☃️☃️☃️
Усі заявки приймаються на адресу поштової скриньки: zamokkost@ukr.net

Дитячий історико-різдвяний квест!

05 грудня

Запрошуємо всіх маленьких допитливих відвідувачів на захопливий дитячий історико-різдвяний квест!
Дата: 13 грудня та 26 грудня
Час: 14:00
Місце: «Історико-культурний центр-музей «Старий Костянтинів»
Приготуйтеся до захоплюючих пригод, загадок та веселих завдань! Святий Миколай потребує вашої допомоги і тільки ви можете врятувати Різдво!
Не забудьте приходити у веселих костюмах, готових до пригод та неймовірних вражень. Буде багато сміху, подарунків та незабутніх моментів!
Запрошуються всі діти віком від 10 до 14 років. Реєстрація обов’язкова до 10 грудня та 20 грудня. Реєстрація за посиланням http://surl.li/ntwhi
Не пропустіть цей чарівний захід, який наповнить ваші серця радістю та новорічним настроєм!
Вхід вільний.
Програма заходів може бути змінена в залежності від ситуації в країні.

До 90-ї річниці пам’яті жертв Голодомору 1932-1933...

05 грудня

До 90-ї річниці пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в "Історико-культурному центрі-музеї "Старий Костянтинів" проводиться міні-фотовиставка "Біль душі і пам’ять серця".
В історії кожної нації є трагічні події, наслідки яких не просто накладають відбиток на її подальший розвиток, а й назавжди закарбовуються в її генетичній пам’яті. Проте лише деякі з них навіть через багато років і десятиліть неможливо згадувати без жаху – від усвідомлення численності жертв і відвертої цинічності скоєного. Саме таку трагедію, на жаль, довелося пережити й українському народу. В Україні вона отримала назву Голодомор.
Головною метою радянської влади було знищити підвалини національної ідентичності України та придушити її прагнення до самовизначення. Під гаслом боротьби з невиконанням плану хлібозаготівель, у жителів села взимку 1932-1933 років було конфісковано усі продовольчі запаси. Їм забороняли виїзд з охоплених голодом регіонів до сусідніх сіл і міст в пошуках хліба. На кордонах України було встановлено режим блокади, дотримання якого забезпечували загони таємної служби та міліції. Близько 800 сіл у більше ніж 160 районах України було занесено на „чорні дошки”, що означало безумовне вивезення всього продовольства та повну блокаду населених пунктів від зовнішнього світу – своєрідні голодні гетто.
Загалом від Голодомору Україна втратила близько 7,5 мільйонів людей. Практично всі загиблі ‒ селяни.
Тема Голодомору 1932-1933 років за радянських часів була під забороною. Але людська пам’ять виявилася сильнішою від замовчувань і приховування страшних фактів. Саме вона є необхідною ланкою в розкритті цілісного історичного процесу як єдності об’єктивного і суб’єктивного. Сьогодні наше завдання – очищення сторінок власної історії від ідеологічних нашарувань, засвоєння її уроків, звільнення свідомості нації. Наша мета – вшанування пам’яті мільйонів співвітчизників, які стали жертвами штучного Голодомору. Саме тому так наполегливо відроджується в незалежній Україні пам’ять про Голодомор 1932-1933 років. Наш обов’язок - завжди нести в серцях пам’ять про ті страшні події. Ми також повинні зробити все для того, щоб не допустити подібної трагедії у майбутньому.

Страчені голодом...

23 листопада

23 листопада 2023 року у приміщені центраної публічної бібліотеки відбулась презентація фотодокументальної виставки «Страчені голодом: невідомий геноцид українців» до 90-х роковин Голодомору 1932-33 років.
Науковий співробітник комунального закладу культури «Історико-культурного центру-музею «Старий Костянтинів», Шпаченко О.О. розповіла про знищення національного духу українського селянства, утворення колгоспної системи. Було обговорено чинники та причини Голодомору, механізм його здійснення та визнання і сприйняття голодомору у світі.
Усіх бажаючих запрошуємо відвідати виставку, яка буде діяти до 01 грудня 2023 року.

"Страчені голодом"

22 листопада

Презентація фотодокументальної виставки «Страчені голодом: невідомий геноцид українців» до 90-х роковин Голодомору 1932-33 років

Запрошуємо ознайомитися з фотодокументальною виставкою «Страчені голодом: невідомий геноцид українців».

Дата та час презентації: 23 листопада 2023 року о 15 год 00 хв.
Виставка діятиме з 23 листопада 2023 року по 01 грудня 2023 року

Виставку подарував управлінню культурної політики і ресурсів виконавчого комітету міської ради Національний музей Голодомору-геноциду (м. Київ). Особливість виставки – підтвердження фактів на основі документальних архівних джерел спогадами та свідченнями очевидців, що пережили Голодомор 1932-1933 років.

Організатори: управління культурної політики і ресурсів виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради, комунальний заклад культури «Історико-культурний центр-музей «Старий Костянтинів» Старокостянтинівської міської ради.

День Гідності та Свободи

21 листопада

Україно! Голубко моя!
Ти на грані живеш… у тривозі…
І бредеш, наче бідна рідня,
По важкій і розбитій дорозі…
В ці важкі і непевні часи,
Ти – один на один із бідою…
Гордо голову, ненько, неси!
Твій народ завжди поруч з тобою!
І, хай як тобі, рідна, болить…
Не звертай із прямої дороги!
У серцях іскра Божа горить!
В душах – прагнення до перемоги!
Не остудить нас люта зима,
Як стіна! – стоїмо до загину!
Без людей – України нема!
І народу нема – без Вкраїни!

21 листопада в Україні відзначається День Гідності та Свободи. Цього дня, з інтервалом у дев’ять років, розпочалися дві доленосні для сучасної України події: Помаранчева революція 2004-го та революція Гідності 2013-го.
21 листопада 2013-го року на Майдані Незалежності у Києві розпочалася акція протесту проти рішення Кабінету Міністрів України призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Спочатку зібралося декілька сотень, а вже 24 листопада – понад сто тисяч прихильників євроінтеграції.
Однак на відміну від подій Помаранчевої революції, цього разу обстоювання гідності та свободи коштувало багатьох життів українських патріотів: 106 людей були вбиті і понад 2 тис. поранені. А навесні 2014 року розпочалася збройна агресія Росії, яка супроводжувалася окупацією Криму та окремих територій Донецької та Луганської областей.
Вже другий рік поспіль День гідності та свободи відзначається на тлі повномасштабного вторгнення РФ, яке розпочалося 24 лютого 2022 року. Україна знову бореться за свою свободу та незалежність, захищаючись від агресора.

ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ СЕРЕД МОЛОДІ

10 листопада

Може видозмінюватися прапор, герб і навіть, на превеликий жаль, територія. Але як цитувала Леся Українка слова ірландця Томаса Девіса: "Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію… Втратити рідну мову і перейняти чужу — се найгірший знак підданства… Бо мова – се міцніша границя, фортеця чи річка".
Питання популяризації української мови вже кілька століть лишається актуальним, що зумовлено минулим України й українців. Так історично склалося, що й сьогодні це питання не втрачає своєї актуальності.
Мовлення української молоді збідніле, перенасичене жаргонізмами, сленгізмами, словами іншомовного походження. Найчастіше молодь послуговується російською мовою або суржиком. Про мовне питання в Україні говориться багато, але конкретних дій та результатів популяризації української мови, на превеликий жаль, можна побачити мало. Зараз катастрофічно не вистачає якісної україномовної літератури, якісної кінематографічної продукції. Засоби масової інформації часто послуговуються далеко не літературною мовою, використовуючи суржик, сленг, жаргонізми, неологізми, іноді нецензурну лексику. За допомогою ЗМІ створюється мода, яка відіграє провідну роль у процесах популяризації. Аналізуючи сучасне мовлення молоді, можна дійти висновку, що руйнівні процеси антимоди на українську мову й досі діють. Для формування висококультурної мовної особистості та усунення недоліків усного та писемного мовлення існує ціла низка словників, різних підручників, публічних видань та ін. Проте обсяг інформації, що міститься в Інтернеті, у багато разів перевищує обсяг будь-яких друкованих видань. Функціонуванню української мови в Інтернеті сьогодні приділяється мало уваги. Недостатньо досліджена сама система мови в Інтернеті, неактивно вивчаються її соціальні різновиди, практично немає наукових праць з вивчення комунікативного аспекту.
Однак значна частина електронних сторінок має російську та англійську версії. Сьогодні Інтернет, як показує мовна практика, став важливим комунікативним засобом, який займає дедалі більше місця у мовній практиці молоді.
Можна зробити висновок, що молодь не спілкується українською мовою через те, що їй насаджується російська мова, переважно в Інтернет-просторі, на радіо, різноманітних розважальних заходах, на яких, власне, і виховується сучасна молодь.
Популяризація мови – питання неоднозначне, воно потребує гнучкості у виборі методів та засобів дії. Нікого не можна змусити адміністративними методами користуватися українською мовою. Потрібна правильна й мудра мовна політика, яка б повернула народ до рідної мови, а національним меншинам дала змогу зберегти свою мову й водночас оволодіти в повному обсязі державною мовою.
Українська мова повинна бути мовою майбутнього, нових сенсів та уявлень. Перехід на українську мову спілкування у повсякденному житті не може бути примусовим – це має бути особисте рішення окремого громадянина, глибоко усвідомлене ним самим. На жаль, непокоїть той факт, що спілкування українською мовою відбувається переважно з батьками, родичами, у процесі навчання – з викладачами, але в стосунках з ровесниками сучасна молодь спілкується переважно російською мовою та суржиком.
У культурі усного спілкування молодих людей вкорінюється знижений стиль мовлення, розвивається ненормативна лексика. Таким чином, молодь втрачає не тільки мовне, національне, а й людське обличчя. Тому збереження мовної стійкості в сучасному молодіжному комунікативному просторі дуже важливе.

Сьогодні в Україні відзначається день працівників...

09 листопада

Сьогодні в Україні відзначається день працівників культури та майстрів народного мистецтва.
Щиро вітаємо усіх причетних до цього свята!
Основа будь якої культури перш за все – в самій людині. Бути працівником культури – це означає займатись улюбленою справою, бути в центрі самих цікавих, захоплюючих та яскравих подій, йти в ногу з часом, набиратись мудрості й досвіду у старшого покоління, запалювати маленькі зірочки таланту в дітях. Ви привносите в життя людей творчість, мистецтво та, як наслідок, гармонію й красу.
Ваша праця по збереженню та примноженню духовних цінностей – одна із найбільш благородних і відповідальних місій. Саме Ви сприяєте гармонійному розвитку особистості, прищеплюєте любов до творчості у підростаючого покоління, збагачуєте духовний світ жителів громади, робите наше життя яскравішим.
Ваші ідеї та клопітка праця дозволяють проводити різноманітні свята, організовувати концерти, які стають традиційними та користуються великою популярністю серед дітей, молоді та старшого покоління.
Бажаємо Вам натхнення, невичерпної енергії, нових творчих ідей, досягнень та заслуженої віддачі. Добра, щастя, здоров’я, миру, благополуччя і любові Вам та Вашим близьким.
Зі святом!

ІСТОРИЧНА ГОДИНА "БИТВА ЗА УКРАЇНУ"

27 жовтня

До дня вигнання нацистських окупантів із України, працівники комунального закладу культури «Історико-культурний Центр-музей Старий Костянтинів» провели історичну годину на тему «Битва за Україну».
Під час заходу учні 5, 6, 7 класів Старокостянтинівської школи № 6 , з цікавістю, прослухали про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років, про те, що Друга світова війна розпочалася внаслідок домовленостей націонал-соціалістичного режиму Німеччини і комуністичного тоталітарного режиму СРСР і стала найбільшою трагедією людства у XX столітті, як данина пам’яті всім її жертвам.
По закінченню заходу, здобувачі освіти вшанували пам’ять усіх полеглих захисників хвилиною мовчання та запалили свічку пам’яті.

РАДІОДИКТАНТ "ДОРОГИ УКРАЇНИ"

27 жовтня

27 жовтня працівники комунального закладу культури «Історико-культурного Центру-музею «Старий Костянтинів» приєдналися до написання Радіодиктанту національної єдності «Дороги України».
Приємно, що ця традиція процвітає навіть у вкрай складних умовах. Це ще одна ознака неймовірної стійкості України, яка об’єднує усіх українців.
Українська мова єднає і надихає!

ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ

27 жовтня

Українська мова - одна з найбагатших та наймилозвучніших мов світу. Вона походить від єдиного праслов’янського кореня, а не від давньоруської мови, що розділилася на українську, білоруську та російську мови. Формуватися українська мова почала у VI столітті, цей процес тривав до XVI століття.
Ось що маємо зараз:
• в українській мові - близько 256 тисячі слів, але вона стрімко розвивається, тож насправді ця цифра зараз більша;
• найбільш уживана літера в українській мові - літер "п", на неї починається найбільша кількість слів, найменш уживана - літера "ф";
• українська мова - найбагатша на зменшувальні форми, наприклад, її має навіть слово "вороги" - "вороженьки";
• "Заповіт" Т. Г. Шевченка - рекордсмен серед переведених творів, його переклали 147 мовами;
• найстарішою українською піснею вважається пісня "Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш".
Державною українська стала 26 жовтня 1989 року, нині нею володіє близько 45 мільйонів людей у всьому світі.
День української писемності та мови з 1997 року традиційно відзначали 9 листопада, у день пам’яті преподобного Нестора Літописця, який започаткував писемну українську мову.
Цього року дата свята змінилася - Україна вперше відзначатиме День української писемності та мови 27 жовтня. Перенесення пов’язане з переходом Православної церкви на новоюліанський календар, згідно з яким дати неперехідних свят змістилися на 13 днів раніше. Тож день пам’яті Нестора Літописця випадає на церковне свято 27 жовтня.
Не говори: в нас мова солов’їна
Бо мова вище, ніж пташиний спів.
В її скарбниці – доля України,
Глибинна таємниця правіків.
Вона нуртує джерелом криничним,
Із попелища феніксом встає.
Для нації вона гарант на вічність,
Тому її так люто ворог б’є.
Все заберуть, а залишилось слово.
Знов до життя повернемося ми.
Лише тому, що не пропала мова,
То й ми ще наче люди між людьми.
Без мови – не створити нам держави,
Доріг тернистих – не перебрести!
Хай вороги жорстокі і лукаві –
Стіною стань і мову захисти!
Річ не про те, що мова солов’їна,
Бо мова – глибше, ніж пташиний спів.
В її скарбниці – доля України,
Космічна нерозгаданість віків.
Микола Лотоцький

Ніколи не вибігайте на дорогу перед автомобілем...

19 жовтня

1. Ніколи не вибігайте на дорогу перед автомобілем, що наближається, - водій не зможе зупинити машину відразу.

2. Проїжджу частину переходити тільки у встановлених місцях по пішохідних переходах, переконавшись у тому, що транспорт, який наближається ліворуч і праворуч, пропускає вас.

3. Машини, що стоять поблизу тротуару, закривають вам огляд дороги. Тому спочатку потрібно виглянути з-за машини, що стоїть, оцінити обстановку і, переконавшись у безпеці, переходити

4. Вийшовши з автобуса чи тролейбуса, не бігайте з-за нього на дорогу. Зачекайте, поки він від’їде, і тільки потім, переконавшись у відсутності машин, переходьте дорогу.

5. При виході з трамвая пройдіть на тротуар, дійдіть до найближчого пішохідного переходу і перейдіть проїжджу частину.

6. Не вибігайте на дорогу поза зоною пішохідного переходу, в цьому місці водій не очікує пішоходів і не зможе миттєво зупинити автомобіль.

7. Не можна виїжджати на проїжджу частину на скейтах і ролікових ковзанах

8. Небезпечно грати в м’яч і інші ігри поряд з проїжджою частиною, краще це робити у дворі або на дитячому майданчику.

ОСІННІЙ ЦИКЛ СВЯТ

12 жовтня

Осінній цикл свят замикає річне календарно-обрядове коло. Він не становить цілісної системи, а ввібрав окремі звичаї та обряди, характер яких визначався станом засинання природи та приготуваннями до зими і зимових свят. В сучасній інтерпретації рамки осіннього циклу охоплюють період від дня пророка Іллі до дня святого Пилипа, після якого настає зимовий піст — Пилипівка, що триває аж до Різдва. Він включає такі основні свята та обряди: Спаса, Семена, Успіння та Різдва Пресвятої Богородиці, Покрови, св. Дмитра, Кузьми та Дем’яна, Михайла Архистратига.
Головними моментами осіннього циклу були звичаї, приурочені до завершення збору врожаю чи повернення худоби з літніх пасовищ. У них, як і в попередніх циклах, відображена головна селянська турбота — забезпечення родючості полів, плодючості худоби, продовження людського роду.
Це — основна ідея осіннього обрядового циклу. Більшість обрядів осіннього циклу в тому вигляді, в якому вони збереглися, пов’язані не із конкретною датою чи святковим днем, а із виконанням певного виду землеробських робіт в окремого господаря — початок збору врожаю, час завершення жнив та період косовиці. Кожен із них мав свої звичаї, які супроводжували процес праці. Обряди осіннього циклу також були спрямовані на родинне життя: з Покрови починалися весілля, а на Введення, Катерини та Андрія ворожили на обранців. Обрядові дії переважно переносилися у приміщення, набуваючи форми вечорниць.
В осінньому циклі знову повторюються всі мотиви, властиві для інших циклів — так формувалося безперервне циклічне обрядове коло святкових дат із різними атрибутами і символами, але одними і тими ж мотивами.

20 липня — День Пророка Іллі (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 2 серпня)
27 липня — День святого Палія (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 9 серпня)
1 серпня — Маковія (Маковея). Свято «Першого Спаса», «Спаса на воді», «Медового Спаса» (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 14 серпня)
6 серпня — Великий Спас (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 19 серпня)
15 серпня — "Перша Пречиста" (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 28 серпня)
29 серпня — "Головосіка" (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 11 вересня)
1 вересня — "Семена" (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 14 вересня)
8 вересня — "Друга Пречиста" (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 21 вересня)
14 вересня — "Здвиження Чесного Хреста" (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 27 вересня)
01 жовтня — свято Покрови Пресвятої Богородиці (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 14 жовтня).
26 жовтня — Святого Дмитра (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 8 листопада)
28 жовтня — День святої П’ятниці (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 10 листопада)
1 листопада — Кузьми-Дем’яна (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 14 листопада)
8 листопада — День святого Михайла (до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 21 листопада)

Болбочан Петро Федорович(1883-1919рр.)

05 жовтня

Болбочан Петро Федорович(1883-1919рр.)
Болбочан П.Ф.- військовий діяч, полковник Армії УНР. Народився 5 жовтня 1883р. в селі Геджев Хотинського повіту, Бессарабської губернії (нині с. Яровка, Хотинського району, Чернівецької області) в сім’ї священника. Здобув освіту у Кишенівській духовній семінарії і Чугуївській юнкерській школі (1909р.). Полковий ад’ютант 38-го Тобольського піхотного полку. З 1917р.- підполковник Армії УНР, з 4 листопада 1917р.- комендант 1-го Республіканського піхотного полку в складі 2-ї Сердюцької дивізії, яка стримувала більшовицький наступ у січні 1918р. З 27 січня 1918р.- командир 2-го куреня окремого Запорізького корпусу Армії УНР, на чолі якого здійснив військову операцію в Криму.
В період УНР – полковник, командир 2-го Запорізького полку. В листопаді 1918р. керував протигетьманським повстанням у Харкові та всіма військовими частинами Лівобережної України. Восени 1918р. за наказом Директорії командував Запорізьким корпусом.
24 січня 1919р. за наказом головного атамана С. Петлюри заарештований. На початку травня цього ж року звільнений за наполяганням офіцерів та вояків корпусу, а також при сприянні діячів Української християнсько- демократичної партії. 6 червня 1919р. зробив спробу самочинно очолити корпус за що був заарештований. За вироком Військово- польового суду УНР 29 червня був розстріляний на станції Балин ( Дунаєвецького району, Хмельницької області ).
В цьому році виповнилося 140 років з дня народження Болбочана П. Ф.

Добрим словом згадаймо героїв!

30 вересня

Добрим словом згадаймо героїв!
В Україні відзначають День Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, День української повстанської армії та День захисників і захисниць України. Сучасна українська держава є історичним та політичним спадкоємцем Русі, козацтва, визвольного руху та тисячолітньої християнської традиції. День захисників та захисниць України призначений на свято Покрови є дуже важливим свідченням цієї спадковості та сприяє формуванню патріотичного виховання молоді і національної свідомості населення. Це відновлення історичної традиції, вшанування українського війська, бо історія українського козацтва та визвольних рухів є невід’ємним спадком незалежної України.
Захист незалежності та територіальної цілісності рідної землі в усі часи був покликанням та обов’язком найвідважніших.
Неоголошена повномасштабна війна Росії проти України змусила переглянути багато поглядів українського суспільства в площині історичної справедливості, спонукала весь цивілізований світ згуртуватися в боротьбі із жорстоким, підступним ворогом, надавати вкрай необхідну політичну, військову, фінансову, економічну допомогу Україні заради великої мети – Перемоги.
Адже воїни Збройних Сил України, Національної Гвардії, добровольчих батальйонів стали спадкоємцями тих, хто боронив кордони й безпеку своєї рідної землі впродовж століть – дружинників княжих часів, козаків, січових стрільців та воїнів Визвольних змагань 1917–1920 років, повстанців Холодного Яру та воїнів УПА.
Сьогодні на ваші плечі покладена священна місія – боронити рідну землю від російських окупантів та забезпечити мирне життя свого народу. Святим обов’язком кожного з нас є пам’ять про героїв, які віддали своє життя, захищаючи Україну. Низький уклін кожному воїну за мужність і героїзм, любов до рідної землі та зміцнення патріотичного духу.
Нехай Господь оберігає кожного з Вас та шле благословення, а Пречиста Богородиця дарує благополуччя та мир!
Міцного здоров’я нашим захисникам та захисницям!
Слава Україні!
Героям слава!

Історія українського козацтва

30 вересня

Історія українського козацтва.
Українському козацтву, цьому унікальному явищу Світової історії, належить найвидатніше місце в історичному розвитку України. Протягом століть воно відігравало провідну роль в усіх сферах історичного буття українського народу, взявши на себе здійснення найважливіших завдань, що стояли перед українською нацією.
З появою козацтва більше п’яти століть тому, вже на початку його формування, відбувається заселення і відродження спустошених ханськими ордами українських земель Подніпров’я.
Визначальним фактором появи і зростання козацтва стали масові втечі селян з тих українських земель, які були завойовані сусідніми агресивними державами. Таких людей стали називати козаками.
Козацтво поступово повертає втрачені українські землі, колонізує їх, розширюючи життєвий простір українського народу мирним шляхом, без завоювань чужої території.
Козацтво назавжди увійшло в свідомість українського народу як символ його прагнення свободи, демократії, національної незалежності, забезпечило появу у ній нових стереотипів мислення.
Понад три століття активної діяльності козаків на історичній арені – це велика, славна історична сторінка, сповнена романтичним героїзмом і жахливим трагізмом протистояння численним зовнішнім ворогам. Водночас це була епоха національно-духовного і державницького утвердження українців, як нації, коли вони зуміли у нерівній боротьбі не лише відстояти свою свободу й незалежність, а й створити одну з найдемократичніших для свого часу держав "Козацьку республіку."
Козацтво збагатило вітчизняну й європейську політичну практику самобутніми формами суспільно-політичної організації, соціальної системи й господарської моделі, адміністративно-територіального устрою.
Козацька Україна подарувала світу плеяду талановитих діячів культури та освіти. Витворення власного державного організму, в основу розбудови якого було покладено традиції державотворення козацтва, свідчило про величезні інтелектуальні сили та потенційні можливості українського народу.
Ідея незалежної України найяскравіше вилилась в конституції П. Орлика, якою було узгоджено попередній досвід існування козацької держави та накреслено шляхи її розвитку. У народній пам’яті наступних століть вони продовжували жити і залишатися надійною основою боротьби українського народу за своє національне визволення. Тріумфом козацьких державотворчих традицій став серпень 1991р., коли незалежна Українська держава постала як реальність.
Значення козацтва в історії України до кінця ще не усвідомлене й сьогодні. Вчені продовжують шукати пояснення причин появи та з’ясування сутності цього соціально-національного феномена.
Гідним внеском у сучасне козацтво є праця, відомих істориків О. Гурджія та Т. Чухліба.
Героями її стали військові, політичні та культурні діячі козацької України: Д. Байда-Вишневецький, С .Наливайко, П. Сагайдачний, П. Бут, І. Сулима, М. Кривоніс, Б. Хмельницький, І. Виговський, Л. Баранович, П. Дорошенко, І. Самойлович, М. Залізняк, К. Розумовський, П. Калнишевський, І. Мазепа, П. Орлик, С. Величко і багато інших.
Сучасне українське козацтво, стоїть на засадах відродження козацьких традицій, збереження та відновлення пам’яток вітчизняної історії, бере участь у громадському та політичному житті держави.

З нагоди свята, науковий співробітник Історико-культурного центру-музею "Старий Костянтинів" Василь КАЯФА провів патріотичний урок в Старокостянтинівському професійному ліцеї на тему "Стежками козацької слави".

Бабин Яр

30 вересня

Бабин Яр - одне з найвідоміших пам’ятних місць, пов’язаних з людською трагедією. У роки ІІ світової війни – місце нацистського геноциду. На території Бабиного Яру у ті роки це була велика мережа глибоких ярів на північно-західній околиці Києва, довжиною біля 2,5км, оточених з одного боку пустирем з урочищем, а з другого – кладовищем.
Починаючи з 29 вересня 1941р. і до жовтня 1943р. гітлерівська окупаційна влада тут знищила понад 100 тисяч людей.
Спочатку масово розстрілювали лише євреїв з метою реалізації расистською юдофобської програми НСРПН з остаточного вирішення єврейського питання (енделедунг).
Спочатку гітлерівська адміністрація спробувала організувати в місті єврейський погром. Коли задум не вдався, вороги, під приводом сфабрикованих від імені місцевих жителів «вимог покарання» євреїв оголосили наказ по масову відправку євреїв з Києва, нібито задля їхнього захисту від самосуду з боку населення. Прибулих для відправки людей відвезли до Бабиного Яру, де і знищили. У донесенні до Берліну про події на окупованій території за 7 жовтня 1941р.зондеркоманда 4-«а» повідомляла: «За погодженням з комендантом міста було видано заклик до всіх євреїв зібратися у понеділок 29 вересня до 8 години у визначеному місці. Ці заклики були розклеєні членами створеної української міліції по всьому місту. Одночасно було також повідомлено, що всі євреї Києва переселяються. У взаємодії зі штабом групи і двома командами полку поліції «Південь» 29 і 30 вересня зондеркоманда 4 «а» стратила 33771 єврея».
Усього, за час окупації, в Бабиному Яру розстріляно й знищено в «душогубах» понад 50тисяч євреїв.
Відомі факти рятування киянами від загибелі людей єврейської національності. По війні півсотні рятівників удостоєні почесного звання «Праведника Бабиного Яру»
У Бабиному Яру гітлерівці знищили десятки тисяч громадян української, російської, ромської та інших національностей.
Перед звільнення Києва вороги проводили роботи з викопування, спалення й роздрібнення кісток жертв розстрілів. Наприкінці вересня 1943р. команда в’язнів (327осіб), яка була зайнята на цих роботах, вчинила масову втечу, але врятуватись вдалось лише 14 особам.
Пам’ять про трагедію в Бабиному Яру увічнено чотирма пам’ятниками, документальною романом А.Кузнєцова «Бабин Яр» , симфонією Д. Клебанова, документальними фільмами, кантатою Є.Станковича, численними поезіями багатьох українських і світових поетів, тощо.
У незалежній Україні Бабин Яр став місцем вшанування жертв нацистського терору.
Після рашистського вторгнення в Україну 24 лютого, Бабин Яр знову опинився у пеклі. По Меморіалу був нанесений ракетний удар.
Ці нелюди вбивали жертв Голокосту в другий раз…

Виступ Степанкова

25 вересня

https://youtu.be/nmED1_VAsGA

«Пилявецька битва – битва за Старокостянтинів» 375...

25 вересня

«Пилявецька битва – битва за Старокостянтинів»

375 років тому козацькі війська, очолювані Богданом Хмельницьким, отримали блискучу перемогу у битві за Старокостянтинів. Ця битва відбулася на полях навколо с. Пиляви.
З метою висвітлення та дослідження історичних подій, повязаних з військовими діями літа – осені 1648 року, 15 вересня 2023 року в комунальному закладі культури «Історико-культурний центр-музей «Старий Костянтинів» (м. Старокостянтинів) відбулося засідання круглого столу «Пилявецька битва – битва за Старокостянтинів».
Захід організовано управлінням культурної політики і ресурсів виконавчого комітету міської ради та членами Національної спілки краєзнавців України Олегом ПОГОРІЛЦЕМ та Тетяною СКРИЖЕВСЬКОЮ.
З вітальним словом до учасників засідання звернувся начальник управління культурної політики і ресурсів виконавчого комітету міської ради Олександр АФАНАСЬЄВ, повідомивши щодо важливості дослідження історичних подій, які відбувалися на теренах Старокостянтинівської міської територіальної громади.
З доповіддю (аудіо формат) виступив Валерій СТЕПАНКОВ, професор Камянець – Подільського університету імені Івана Огієнка, який детально висвітлив події літа – осені 1648 року, які доводять, що це була підготовка до битви за Старий Костянтинів.
По новому звучав аналіз перемог та невдач козацького війська Максима Кривоноса. Валерій СТЕПАНКОВ зупинився на питанні формування Богданом Хмельницьким ідеї української держави.
Олег ПОГОРІЛЕЦЬ, директор ДІКЗ «Межибіж», історик, археолог звернув увагу щодо проведення археологічних досліджень, які дадуть можливість локалізувати місця козацьких битв і Пилявецької зокрема.
З оглядом історичних джерел щодо битви протягом літа – осені 1648 року виступив науковий працівник комунального закладу культури «Історико-культурний центр-музей «Старий Костянтинів» Василь КАЯФА.
Як відчути героїку битв, побачити накал емоцій? Слід уважно розглянути картину Микола Самокиша «Бій Максима Кривоноса з Єремією Вишневецьким». Лариса ГРИНИШИНА, вчитель мистецтва Старокостянтинівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №8 детально розповіла про мету створення картини, про героїв битки.
По новому прозвучало дослідження голова Старосинявської Ро-ВТ «Просвіта» імені Т.Г.Шевченка, членкиня НСЖУ, НСКУ, НСПУ (снт. Стара Синява) Любов СЕРДУНИЧ щодо місця Пилявецької битви, аналізуючи назви сіл, рік, поселень – Пилявці, Пилява, Пилявка.
І якщо є поняття козацька археологія, то краєзнавець Анатолій ПОТЕРБА готовий дослідити тему Росоловецької переправи.
Науковий співробітник комунального закладу культури «Старокостянтинівський історико-краєзнавчий музей» Тарас ПРОКАЗЮК провів детальний аналіз географічних та топографічних досліджень щодо місця розташування Росоловецької переправи, доводячи, що вона була біля
с. Григорівка (річка Случ) Старокостянтинівської міської територіальної громади.
Цікаву паралель щодо тактики ведення військової справи Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО та Збройних Сил України провів молодший науковий співробітник комунального закладу культури «Історико-культурний центр-музей «Старий Костянтинів» Анатолій БОРСУК, підвівши присутніх до однозначного висновку.
Присутні з цікавістю розглянули колекції козацьких ядер, куль та виставки: картин художника Віктора ГОРОХОВСЬКОГО та книг «Частина душі-рідний край» комунального закладу культури «Централізована бібліотечна система» (директор Лілія СУХОДОЛЬСЬКА).
Учасниками засідання прийнято резолюцію круглого столу.

Шумова Раїса 0979076017

Міжнародний день миру відзначається щорічно 21...

21 вересня

Міжнародний день миру відзначається щорічно 21 вересня. Для України це свято має особливе значення. Протягом усієї історії українська держава боролася за своє мирне існування. І з 2014 року Україна величезною ціною бореться проти російської агресії, щоб наші нащадки ніколи не знали війни.
Вперше Всесвітній день миру був відзначений 1 січня 1968 р.
Міжнародний день миру був заснований ООН для того, щоб підкреслити важливість миру між усіма країнами і безглуздість воєн.
Для нашої держави це свято є особливо значимим. Кожен українець мріє про перемогу та припинення бойових дій на території України, про повернення рідних, близьких, друзів, про мирне небо над головою, про світле майбутнє наших дітей.
Найбільша цінність для кожного з нас – це мир, коли люди живуть спокійно, земля не здригається від страшних вибухів, не ллються сльози втрат.
У День Миру бажаємо всім тиші і любові, а надто миру нашій рідній Україні!
Віримо в ЗСУ!
Слава Україні! Героям слава!

20 вересня в Історико-культурному центрі-музеї...

21 вересня

20 вересня в Історико-культурному центрі-музеї «Старий Костянтинів» відбулась костюмована екскурсія

Історико-культурний центр-музей «Старий Костянтинів»...

21 вересня

Історико-культурний центр-музей «Старий Костянтинів» 19 вересня зустрічав гостей – мешканців нашої громади разом із управлінням соціального захисту населення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради.
Відвідувачі ознайомились із історією заснування замку та скуштували водички із князевої криниці.
Особливу подяку висловлюємо управлінню соціального захисту населення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради за те, що знайшли час і можливість організувати зустіч мешканців нашої громади у стінах Центру-музею.

У рамках проведення заходів, приурочених до Дня...

21 вересня

У рамках проведення заходів, приурочених до Дня міста, в КЗК "Історико-культурному центрі-музеї "Старий Костянтинів" відбулося засідання круглого столу на тему: "Пилявецька битва - битва за Старокостянтинів".
У Програмі засідання: доповіді краєзнавців та істориків, огляд предметів археології, які знайдені на території Старокостянтинівської міської територіальної громади та виставка музейних експонатів, книжкова виставка «Частина душі - рідний край», вернісаж тематичних картин художника Віктора Горохівського, демонстрація вишколу шкільного рою «Шахівські сердюки» Старокостянтинівської ЗОШ №8 тощо.
Після завершеня роботи учасники засідання прийняли резолюцію, яку згодом буде оприлюднено на офіційному сайті КЗК ""Історико-культурному центрі-музеї "Старий Костянтинів"
zamokst.com.ua .
Історико-культурний центр-музей "Старий Костянтинів"

Княже місто Блакитний океан над головою, золоте море...

21 вересня

Княже місто
Блакитний океан над головою, золоте море колосся, стародавній замок, сучасні обеліски, пам’ятники — величні знаки вічного буття нашого народу. Старокостянтинівщина — це овіяна легендами земля, що зберігає прикмети часу. Край неповторної краси з мальовничими селами щедро обдарувала природа — родючими землями, річками, лісами і гаями, прекрасними талановитими людьми. Багато гостей званих і незваних побували на цій спо¬конвічно слов’янській землі.
В Х-ХІ століттях в складі Київської держави, ХІ-ХІУ ст. в складі Галицько-Волинського князівства, з 1340 була захоплена литов¬ськими феодалами, на початку XVI століття в складі феодальної Польщі.
Назва поселення точно невідома (можливо Кобут), а час зни¬щення безсумнівно 1241 — час проходження ординців через цю місцевість.
5 березня 1505 р. польський король Олександр у листі до Креме¬нецького старости писав, щоб він ввів в володіння "порожніми" селами Гребениною, Сахнівцями і Коліщенцями Івана Лабунського. 10 січня 1561 р. нащадки Лабунського продали Коліщенці за 5 тисяч кіп литовських грошей князеві К.Острозькому. 26 березня 1561 р. він одержує від польського короля Сігізмунда Августа гра¬моту на право заснування міста, будівництво фортеці.
В місті, за задумом Острозького, гармонійно поєднувалися вій¬ськово-стратегічні, економічні і соціальні інтереси. Під назвою Костянтинів місто згадується 18 грудня 1565 р., 16 червня 1579, а остаточно саме така назва закріпилась тільки у 1582 р. В 1632 р. воно було перейменовано у Старокостянтинів.
Про буремну історію міста над Случем, яка сягає в глибину віків, свідчать сиві руїни фортеці, знаменні події тут відбувалися.
По цій землі пройшли славетні повстанські загони К.Косинського (1591- 1593), С. Наливайка (1594- І596). Міщани і селяни брали активну участь у визвольній війні 1648-1654 рр., а 26 вересня 1648 р. у місті Богдан Хмельницький проводив велику козацьку Раду. Після другого поділу Польщі Старокостянтинів входив до Ізяславського намісництва, а з 1804 до складу Волинської губернії, став повітовим містом. Це сприяло швидкому промисловому розвитку. Населення зростає майже в 5 разів і на кінець ХІХ століття становить 20 тисяч.
На початку XX ст. в місті працював цукровий завод, дві тютюнових фабрики, свічковий, миловарня, салотопний завод, 2 маслобойні, 11 кузень, 9 цехів обробки шкір, 5 млинів.
Під час Вітчизняної війни 1812 р. в місті розташовувалися військо¬ві частини, що входили до складу 3-ої армії генерала Тормасова.
Відлуння подій 1905 р. докотилося і до Старокостянтинова. В повідомленні Волинського губернатора серед "неспокійних" повітів згадувалось і наше місто. У роки першої світової війни місто було прифронтовим.
17 березня 1917 р. на міському мітингу обрано Раду робітничих і солдатських депутатів, а в грудні встановлено Радянську владу.
В 1922 р. в місті почали діяти хлібопекарня, маслозавод, тютю¬нова фабрика, шкіряний завод, сягнула довоєнного рівня кустарна промисловість.
В 1925 р. проживало 13,5 тис. чол., в 1926 році 16492 чол., працює електростанція, трикотажна артіль.
В 1932 р. збудовано кінотеатр, працював Будинок культури, дві бібліотеки, історичний музей. На початку 1941 р. в місті було 10 шкіл, лікарня. Мирна праця була перервана віроломним нападом на нашу землю німецько-фашистських загарбників. З 8 липня 1941 по 9 березня 1944 р. місто було окуповане фашистами. Діяло антифашистське підпілля.
Відгриміли бої Великої Вітчизняної війни. Вже до кінця 1945 р. стали до ладу основні підприємства. Розгорнулась мирна творча праця, велося промислове, житлове та соціально-культурне будів¬ництво. Сьогодні місто, як і вся країна, живе своїми турботами, впевнено крокуючи у майбутнє.
У місті народилися історик, професор О.І.Баранович, театро¬знавець В.А.Чаговець, Народник артист СРСР М.К.Кондратюк, Народний артист України М.Гнатюк, поетеса, Лауреат премії ім.Вінниченка Т.А.Севернюк, заслужений артист, режисер театру Р.О.Черкашин, єврейський драматург, поет Аврам Гольдфаден. В місті існує літературний клуб "Первоцвіт", який об’єднує велику групу поетів-початківців, серед яких Раїса Котик, Оксана Радушинська вже заявили про себе своєю творчістю, виданими книжками.
А сьогодні в цю збірку поезій "Мелодії древнього міста" вливаються нові імена.

За історичними джерелами перші згадки про місто...

21 вересня

За історичними джерелами перші згадки про місто Старокостянтинів відносяться до 1561- 1567 рр. Однак, давньоруський літопис, висвітлюючи міжусобну боротьбу між Галицьким, Київським і Чернігівським князівствами під 1150р. згадує «Болохівську землю», розташовану у Послуччі і Південному Побережжі (Літопис Руський. – К, 1989. – стор. 231). під 1241р. цей же літопис зазначає, що Данило Галицький провів каральну військову акцію проти болохівських правителів за те, що вони блокувалися з татарами і не хотіли підкорятися владі Галицько-Волинського князівства.
Серед болохівських «градів», які спалив, а потім взяв Данило Галицький, зазначається: Деревич, Губин і Кобудь, Городець, Божеський, Дядьків (Літопис Руський. – К, 1989. – стор. 399). Відомий археолог-краєзнавець Волині К.І. Терещук висунув гіпотезу про те, що розташування літописного Кобудя пов’язане з назвою річки Ікопоть і півостровом, утвореним при злитті вищезазначеної річки з річкою Случ, зручне розташування якого було використано для побудови городища (Терещук К.І. у збірн. «Дослідження слов’яно-руської археології». – К. 1976, стор. 172-173). На цій території зараз знаходиться пізньосередньовічний замок князів Острозьких.
Археологічна експедиція інституту археології НАН України під керівництвом к. і. наук Виногродської Л.І. провела у 2001-2005 рр. поглиблені археологічні дослідження на території замку та на території колишнього Домініканського монастиря XVI ст., які встановили наявність на місці замку Острозьких потужного (до 0,5 м.) культурного шару зі слідами великої пожежі і залишками фортифікаційних споруд, що містив матеріали києво-руського періоду (кінець ХІІ – ХІІІ ст.). На території Домініканського монастиря також знайдено кераміку кінця ХІІ – ХV ст. та поховання, що за стратиграфією відносяться до ХІІ – ХV ст. Всі найдені матеріали знаходять безпосередні аналогії серед артефактів відкритих при розкопках літописного Губина та інших болохівських міст. Отже, гіпотеза К.І. Терещук знайшла своє підтвердження і це дає підстави вважати, що до побудови пізньосередньовічного замку на цьому ж місці функціонувало городище літописного Кобудя кінця ХІІ – ХІІІ ст., а на місці монастиря можливо існував давньоруський монастир.
Здавна мальовничий і багатий на історичні події Старокостянтинівський край належав до регіонів Південно-Східної Волині, і був сформований на землях суверенної і незалежної слов’янської держави – Болохівська Русь.
На означеній території Іпатіївський літописець згадує сім населених пунктів : Губин, Деревич, Кобудь, Кудин городець, Божський, Меджибіж і Дядьків. Ці відомі літописні центри мали великі і добре укріплені городища, які в історико-соціальному плані відповідали статусові феодальних міст. Матеріали проведених археологічних досліджень показали, що Болохівська земля у ХІІ-ХІІІ ст. становила собою економічно розвинений і густо заселений край. Городища були важливими економічними і воєнно-стратегічними центрами, які виникли у процесі феодалізації краю з необхідності його оборони від половецьких вторгнень. Фортифікації створені на високому воєнно-інженерному рівні. Через територію цього автономного утворення проходив найкоротший шлях з Києва до Галича та в Західну Європу, а також один із відгалужених трактів Татарського шляху, що з’єднував Пониззя із Києвом.
Ще до ХІІ ст.. на теренах цієї держави народилось місто Кобуд. Додаткового вивчення потребує питання зміни назви міста Кобуд на назву село Коліщенці. За часів правління Литовсько-Руської держави вказується перша писемна згадка про село Колищенці. Литовський князь Олександр у 1501 році надає пусте село Коліщенці Івашку Лабунському з землями, які здавна до нього належали, а також будівлі і споруди, що були вільні і входили в межі села. У 1503 році село Колищенці з землями, що до нього належали, передається у вотчине володіння пану Івашку Лабунському, який у 1561 році продав дане село Костянтину Острозькому. Слід зауважити, що з родиною Острозьких пов’язана доля чи не найбільшої кількості населених пунктів України, в тому числі і села Колищенці, яке було переіменовано в м. Костянтинів, а пізніше м.Старокостянтинів.
Костянтина Острозького (1527-1608) називають некоронованим королем України, він був патроном понад тисячі церков у своїх маєтках. Бачачи освітній занепад православ’я, К. Острозький прагнув зарадити цьому зближенням з католицькою церквою, але не у формі підкорення одної другій. З метою захисту своїх володінь і тутешніх жителів князі Острозькі використали залишки літописного Кобуда для будівництва більш потужної споруди з каменю.
Князь Костянтин Острозький – нащадок давньоруського роду, воєвода Київський і Волинський – звернувся до польського короля Сігізмунда Августа з проханням дати йому дозвіл на купівлю с. Колищенці, яке входило до складу столових маєтків В. Лабунського. Король дав згоду на продаж, бо бачив, що будівництво міста на так званому „чорному шляху”, по якому здійснювали набіги орди татар, є стратегічно важливою справою. Фортеця, збудована в трикутнику між Ікопоттю і Случем, обіцяла стати важливою перешкодою на шляху загарбників, від яких потерпали не тільки Волинь та Поділля, а й сама Польща.
У 1561 році був підписаний акт про продаж Колищенців К. Острозькому.
У грамоті, виданій королем князю К.К.Острозькому, значилося, що його милість купив у землянина В.Лабунського маєтки і йому дозволяється „місто садити”. Одночасно з цим король Речі Посполитої дає мешканцям Колищенців грамоту на користування магдебурзьким правом, за яким місто не тільки одержує самоуправління, а й звільняється від частини податків.
Поступово володіння князя К.К.Острозького розширюються, а фортеця набуває важливого значення в оборонній системі краю.
Свобода, ініціатива, підприємництво і широкі права міщан Костянтинова дозволили збудувати і утримувати не тільки замок, як військовий форт з гарнізоном, але і саме місто, його інфраструктуру.
Вже на початку ХУІІ ст. бачимо в місті сотні житлових будинків, біля ста ремісничих цехів, торгові крамниці, лавки, різнокультові храми: католицькі, православні, протестантські, а також мусульманська мечеть та іудейський храм, школи, шпиталі. Костянтинів постає як полікультурний град з широкими торгово-економічними і конфесійними зв’язками з Європою.
Європеїзація краю настільки укріпили міць Костянтинова, що татари буквально шаленіли від його неприступності в 1575, 1593, 1595, 1617, 1618, 1624 роках.
Озираючись і вдумуючись крізь багатовіковий простір та час в життя, думки, справи та боротьбу князя К.В.Острозького, на благо руського народу і Європи вцілому, бачимо його надзвичайно потужну і цілющу життєву наснагу, енергію, яка в історії нашої Вітчизни просто не має аналогів.

Про буремну історію міста над Случем, яка сягає в глибину віків, свідчать сиві руїни фортеці, знаменні події тут відбувалися.
По цій землі пройшли славетні повстанські загони К.Косинського (1591- 1593), С. Наливайка (1594- І596). Міщани і селяни брали активну участь у визвольній війні 1648-1654 рр., а 26 вересня 1648 р. у місті Богдан Хмельницький проводив велику козацьку Раду. Після другого поділу Польщі Старокостянтинів входив до Ізяславського намісництва, а з 1804 до складу Волинської губернії, став повітовим містом. Це сприяло швидкому промисловому розвитку. Населення зростає майже в 5 разів і на кінець ХІХ століття становить 20 тисяч.
На початку XX ст. в місті працював цукровий завод, дві тютюнових фабрики, свічковий, миловарня, салотопний завод, 2 маслобойні, 11 кузень, 9 цехів обробки шкір, 5 млинів.
Під час Вітчизняної війни 1812 р. в місті розташовувалися військо¬ві частини, що входили до складу 3-ої армії генерала Тормасова.
Відлуння подій 1905 р. докотилося і до Старокостянтинова. В повідомленні Волинського губернатора серед "неспокійних" повітів згадувалось і наше місто. У роки першої світової війни місто було прифронтовим.

Науковий співробітник історико-культурного центру музею «Старий Костянтинів» Олена ШПАЧЕНКО

11 вересня 1530 року помер князь Костянтин...

21 вересня

11 вересня 1530 року помер князь Костянтин Іванович Острозький ‒ один з найвидатніших державних і військових діячів першої половини ХVІ століття, один з найбагатших магнатів Великого князівства Литовського. Перелік його титулів вражає: Великий гетьман литовський, староста Брацлавський, Звенигородський і Вінницький, маршалок землі Волинської і староста Луцький, каштелян Віленський і Троїцький.
Острог у XVI - першій половині XVII сторіч став одним з найбільших міст України, уступаючи хіба що Києву, Львову і Луцьку. І саме Костянтин Іванович Острозький стояв у джерел могутності роду.
Сучасники порівнювали його із стратегами античності. Адже він провів понад 60 битв, більшість з них для його війська завершилась перемогою. Князь придбав голосну загальноєвропейську славу після блискучої перемоги над московським військом під Оршею 8 вересня 1514 року. Це найвідоміша його перемога — керовані ним війська розгромили московську армію та узяли в полон її воєначальників. Князя Костянтина називали чоловіком святої пам’яті і надзвичайно прославленої діяльності.

День пам’яті, яку Україна відзначає вдруге після...

21 вересня

День пам’яті, яку Україна відзначає вдруге після повномасштабного вторгнення рашистських військ, стало днем болю і звитяги, слави і героїзму народу, держави та Збройних Сил України. Країна потерпає від болю та плачу, але стоїть і бореться з ордою. Скільки нещасть принесла ця війна, скільки зламаних доль, і все тільки за те щоби бути собою і бути вільними в своїй Незалежній державі.
Нам важко, але ми знаємо за що б’ємося, і за що помирають найкращі сини та доньки України.
Відважні українські воїни стали символом гідності, незламності українського духу, боротьби добра над злом. Кожен з них вчинив подвиг ставши проти насилля та несправедливості, віддавши життя за майбутнє України. Весь світ захоплюється силою українського духу. Ми всі у вічному боргу перед ними.
Символом пам’ятного дня 29 серпня став соняшник. Від Донецького та Луганського аеропортів до Іловайська та Дебальцеве, Харкова, Херсона, Чернігова та Сум, Київщини, від Маріуполя до Бахмута проходить дорога слави мужніх воїнів. Вони встояли маючи менш сучасну зброю на початку вторгнення, але любов до батьківщини і відвага народу та Збройних сил України перекреслили замисли ворога. Соняшники в вогні але незважаючи ні на що, ми йдемо до Перемоги.
Переможемо заради майбутнього, заради всіх, хто загинув за нашу свободу.
Пам’ятайте та шануйте ім’я кожного воїна, який віддав життя за Україну.
Вічна пам’ять загиблим, Слава і честь живим Захисникам України.
Молодший науковий співробітник історико-культурного цкнтру-музею "Старий костянтинів" Анатолій БОРСУК

День пам’яті, яку Україна відзначає вдруге після...

21 вересня

День пам’яті, яку Україна відзначає вдруге після повномасштабного вторгнення рашистських військ, стало днем болю і звитяги, слави і героїзму народу, держави та Збройних Сил України. Країна потерпає від болю та плачу, але стоїть і бореться з ордою. Скільки нещасть принесла ця війна, скільки зламаних доль, і все тільки за те щоби бути собою і бути вільними в своїй Незалежній державі.
Нам важко, але ми знаємо за що б’ємося, і за що помирають найкращі сини та доньки України.
Відважні українські воїни стали символом гідності, незламності українського духу, боротьби добра над злом. Кожен з них вчинив подвиг ставши проти насилля та несправедливості, віддавши життя за майбутнє України. Весь світ захоплюється силою українського духу. Ми всі у вічному боргу перед ними.
Символом пам’ятного дня 29 серпня став соняшник. Від Донецького та Луганського аеропортів до Іловайська та Дебальцеве, Харкова, Херсона, Чернігова та Сум, Київщини, від Маріуполя до Бахмута проходить дорога слави мужніх воїнів. Вони встояли маючи менш сучасну зброю на початку вторгнення, але любов до батьківщини і відвага народу та Збройних сил України перекреслили замисли ворога. Соняшники в вогні але незважаючи ні на що, ми йдемо до Перемоги.
Переможемо заради майбутнього, заради всіх, хто загинув за нашу свободу.
Пам’ятайте та шануйте ім’я кожного воїна, який віддав життя за Україну.
Вічна пам’ять загиблим, Слава і честь живим Захисникам України.
Молодший науковий співробітник історико-культурного центру-музею "Старий Костянтинів"Анатолій БОРСУК

23 серпня України святкує день Державного Прапора....

21 вересня

23 серпня України святкує день Державного Прапора. У часи повномасштабної війни Прапор став символом незламності, стійкості та мужності українців. Синьо-жовтий стяг майорить по всьому світу, виражаючи підтримку українського народу.
Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
«На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України постановляю установити в Україні День Державного Прапора України, який відзначати щорічно 23 серпня», – йдеться в Указі Президента України від 23.08.2004 № 987/2004.
У 2009 році було внесено зміни до цього указу й засновано щорічну офіційну церемонію підняття прапора 23 серпня по всій Україні.
Державний прапор – невід’ємний атрибут кожної країни, що уособлює самобутність та спадкоємність її державотворчих традицій. Його еволюція у своєрідний спосіб відображає багатовікові процеси розвитку, становлення та життєдіяльності державних утворень.
Синій та жовтий кольори прапору символізували Київську Державу ще до християнизації Русі. Це були також кольори герба Галицько-Волинської держави, більшості міст Київщини та загалом України. Упродовж історичного становлення Української держави синьо-жовтий прапор був символом боротьби за національні та соціальні права українського народу і за часів незалежності став Державним Прапором України. У ньому втілені віковічні прагнення до миру, праця, краса і багатство рідної землі.
Український прапор – сьогодні це справжній символ боротьби і незламності країни, національної єдності, честі та гідності!
В усьому світі синьо-жовтий колір нашого стяга уособлює сміливість, незалежність, демократичні цінності й найкращі чесноти, властиві мужньому українському народові. І це, звичайно, ж колір нашої перемоги, яку впевнено наближають наші Збройні сили України, усі працівники на фронті і в тилу, наші міжнародні партнери! І вона неодмінно буде за Україною!
З Днем Державного Прапора України!
Науковий співробінтик історико-культурного центру-музею "Старий Костянтинів" Василь Каяфа

Археологічні дослідження Старокостянтинова Наше...

21 вересня

Археологічні дослідження Старокостянтинова
Наше місто має свою давню та славну історію, дослідженню та вивченню якої в великій мірі сприяють археологічні дослідження. Територія м.Старокостянтинова та нашого краю надзвичайно багата на пам’ятки археології як національного, так і місцевого значення. На жаль, в силу різних обставин не всі вони належним чином досліджені та вивчені, хоча по ряду з них є не погані результати. Так у 2002-2005 роках на замовлення і кошти Старокостянтинівської міської ради були проведені археологічні дослідження на території замку князів Острозьких та колишнього Домініканського монастиря та на території Старого міста. Здобуті під час розкопок матеріали дали цікаві спостереження щодо станів будівництва замку, матеріальної культури населення і дозволили встановити існування на місці замку XVI ст.. давньоруського городища, яке пов’язується з болохівським містом Кобудь.
Під час цих досліджень було відкрито біля 1000 м2 загальної площі, виділено шари XVI-XVIIIст. та зафіксовано залишки 10 споруд і 15 господарських ям пізньосередньовічного та давньоруського періоду.
Проведені історико-археологічні роботи та дослідження вченими Київського інституту історії та археології під керівництвом археолога Л.Виногродської, дозволяють зробити деякі висновки щодо давнього минулого нашого міста та його історико-археологічних пам’яток. Адже підтверджуються припущення, що до заснування в 1561 році князем В.К.Острозьким міста Костянтинова було село Колищенці, а в більш ранній період історії прамісто Кобудь. Загалом, дане питання потребує більш доскональних археологічних досліджень, а тому необхідно об’єднувати зусилля вчених, місцевих краєзнавців, влади Старокостянтинівської громади для вирішення цих питань. Лише таким чином будуть дослідженні і вивчені невідомі сторінки історії рідного міста Старокостянтинова.
Науковий співробітник історико-культурного центру-музею "Старий Костянтинів" Василь Каяфа

День української державності. Сучасна українська...

21 вересня

День української державності.
Сучасна українська держава виникла внаслідок розпаду СРСР та його колишньої частини УРСР. Проголошення Верховною Радою УРСР державного суверенітету 16 липня 1990р., а 24 серпня 1991р. незалежності України поставило проблему державотворення в практичну площину. Насамперед народжувана нова держава повинна була відмовитися від радянської спадщини, замінивши колишню державну символіку на національну, що було справою не простою. Тільки в січні 1992р. Верховна Рада затвердила синьо-жовтий прапор як державний прапор України. Після гострих дебатів у лютому 1992р. був, нарешті, затверджений тризуб як Малий Державний герб і головний елемент майбутнього державного герба України. Щодо Державного гімну, то відповідним Указом Президії ВР була затверджена музична редакція, національного гімну «Ще не вмерла Україна» на музику М.Вербицького. Утворення нової символіки мало велике значення, оскільки визначало стратегічний напрям державотворчого процесу. Проте для створення національної державності особливого значення набула проблема будівництва національних Збройних сил, встановлення контролю і організація силових структур, створення законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Однак встановлення і безумовне утвердження української державності відбувалися за надзвичайно складного політико-економічного, соціокультурного клімату. За роки незалежності зроблено немало позитивного в різних сферах життя, але поряд з цим було допущено немало прорахунків, грубих помилок та недоліків, як у внутрішній так і зовнішній політиці країни.
Трагедія української нації полягає в тому, що Росія постійно вважала і вважає українців відгалуженням свого народу, протягом століть проводила і продовжує проводити агресивну, загарбницьку політику проти України. 20 лютого 2014 року розпочалася спланована збройна агресія Росії проти України із захоплення Кримського півострова. Втім окупація Криму була лише першим кроком Росії, спрямованим проти незалежності і суверенітету України. Адже наступним етапом агресії стало захоплення частини Донбасу. А 27 лютого 2022р. Росія розпочала повномасштабну війну проти незалежної України, яка триває до нині. Грубо та цинічно порушуючи нариси міжнародного права, закони та принципи ведення війни ця країна, її вище політичне та військове керівництво вбиває тисячі військових та мирних жителів країни, сотні дітей, руйнує міста та села, знищує всю інфраструктуру в тому числі лікарні, школи, дитячі садочки, пам’ятки історії та культури.
В цей важкий та тривожний період нашої історії тисячі наших земляків із зброєю в руках стали на захист рідної землі, десятки з них віддали своє життя в цій жорстокій війні, сотні було поранено та пропало безвісті. Але всі ми віримо в нашу перемогу над страшним ворогом і з нетерпінням чекаємо повного звільнення тимчасово окупованих територій України від російських загарбників.
Слава Україні!!! Героям Слава!!!

Традиції та звичаї українського народу літнього...

21 вересня

Традиції та звичаї українського народу літнього періоду
Життя людини у будь-якому суспільстві залежить від певного загальноприйнятого, традиційно встановленого порядку. Такий уклад формується протягом всього історичного розвитку народу і пов’язаний або з різним календарем, або зі стадіями розвитку людини та її сім’ї.
Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї та традиції, що вироблялися протягом століть і освячені часом. Упродовж багатьох століть український народ безупинно творив своє, тільки йому властиве, духовне середовище і це є складовою частиною не лише історії нашого народу, а й сьогодення. Значною мірою народні традиції та звичаї визначають витоки української нації, ті риси духовного і матеріального життя, якими ми відрізняємося з-поміж інших народів.
Українці, як одна з найдавніших націй у світі, мають багаті і своєрідні народні традиції та звичаї. Завдяки їм вони відомі у світі як працьовиті, помірковані, щирі, гостинні й дотепні люди, з багатою мистецькою фантазією та витонченим смаком, великим потягом до знань, шанобливим ставленням до свого родоводу та близьких і зневажливим до безбатченків, тобто тих, хто забуває звичаї свого народу.
Літній період українських звичаїв та традицій вщент заповнений хліборобськими турботами, насамперед доглядом за посівами, немов чітко окреслених меж. За народними прикметами, його початок визначали останніми днями травня. Першою такою датою був день Івана Богослова, який припадав на 21 травня. За народним календарем, це був рубіж для весняної сівби ярих. З поміж урочистостей літнього обрядового циклу важливими були Зелені свята, які не мали точно визначеної дати, а випадають через сім тижнів після Великодня. Давнім і найбільш емоційним літнім торжеством є купальське свято, або Івана Купала, що поєднувалося зі святом Івана Хрестителя (7 липня). Заключним акордом літнього періоду були традиції та звичаї, приурочені до церковних святих Петра і Павла (12 липня), Прокопія (21 липня), Кирила (28 липня) та ін.
Закінчувався літній період днем пророка Іллі, який згідно з повір’ями відав громами і блискавкою.
Нині, як багато століть тому, народні традиції та звичаї є одним з головних чинників відродження українського народу, його національної свідомості та людської гідності, адже в цих життєдайних джерелах - душа народу. Кожен з нас є спадкоємцем великої скарбниці народної культури, продовжувачем її традицій та звичаїв, а це неможливо без їхнього ґрунтовного знання.

16-те липня 33 роки тому було в Україні сповненим...

21 вересня

16-те липня 33 роки тому було в Україні сповненим емоцій. Цього дня в 1990 році Верховна Рада проголосила Декларацію про державний суверенітет України🇺🇦
Це був важливий крок на шляху до проголошення незалежності.
У першу річницю ухвалення Декларації про державний суверенітет відбулися багатолюдні мітинги та демонстрації в багатьох регіонах.
Базові положення цього документа згодом увійшли до Конституції та законів України.
Як це сталося?
На початку 1980-х років керівництво СРСР, шукаючи вихід із глибокого застою, розпочало «косметичний ремонт» системи, відомий як «перебудова». Проте паростки свободи зробили процес неконтрольованим, і радянська імперія стала розпадатися...
Як готували Декларацію?
З 28 червня до 11 липня 1990 року у Верховній Раді УРСР тривало представлення та обговорення проєктів Декларації. Всього їх було 12: офіційний від Президії Верховної Ради, від депутатської групи «За радянську суверенну Україну» і дев’ять від опозиції, в тому числі авторські. Зрештою за основу Декларації взяли проєкти депутата-народорадівця Сергія Головатого і Президії.
З 384 депутатів, зареєстрованих у залі, «за» проголосували 355, проти – 4, утримався – 1, решта – не брали участі у голосуванні.
Майже всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР.
Оскільки абсолютну більшість депутатів Верховної Ради становили комуністи (239), Декларації не надали статус конституційного акта.
Водночас до Конституції включили статті, що проголошували верховенство українських законів над законами Радянського Союзу. Це було важливо для наповнення Декларації реальним змістом.
Під тиском суспільних настроїв навіть КПУ на XXVIII з’їзді ухвалила резолюцію про державний суверенітет.
Одразу після ухвалення історичного рішення переповнений емоціями Левко Лук’яненко на площі перед Верховною Радою заявив: «Ця Декларація – це програма виходу України з-під влади Москви. Від нас із вами залежить, чи Декларація стане практичною програмою будівництва незалежної України, чи промосковським комуністам-ортодоксам вдасться перетворити її в черговий порожній папірець».
Якими були практичні наслідки?
«На той момент головна відмінність між суверенітетом і незалежністю була така: суверенітет установлював пріоритет законів республіки над союзними, а незалежність повністю виводила союзні закони за межі правового поля, і республіка керувалася тільки власними», – зазначив історик Сергій Плохій у книзі «Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу».
У преамбулі та десяти розділах Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».
У Декларації про державний суверенітет вперше в новітній історії поруч із «Українською РСР» вжито слово «Україна» як офіційну назву держави.
Через рік після ухвалення Декларації – 24 серпня 1991-го Україна проголосила незалежність.

Всесильні почуття кохання, Здається, ніби Всесвіт...

21 вересня

Всесильні почуття кохання,
Здається, ніби Всесвіт твій!
Слова любові, привітання
Бажання здійснення всіх мрій!
Шановні мешканці та гості нашого славного міста!
Ви можете замовити романтичну зустріч у нашому старовинному замку!
Вже є початок!!!

Олександр Острозький, наймолодший син Василя –...

21 вересня

Олександр Острозький, наймолодший син Василя – Костянтина Острозького і Софії Тарновської.
Ймовірніше за все, Олександр народився 1 липня 1570 року у містечку Вевюрка за 30 кілометрів від однієї з головних резиденцій свого батька, міста Тарнова.
На момент народження Олександра розгорталась драматична боротьба за Тарнов. Справа в тому, що після смерті Яна Тарновського, а згодом і його єдиного сина Яна – Криштофа, наступною власницею міста мала стати його донька – Софія Тарновська. Проте майнові претензії на місто висунув і сандомирський воєвода Станіслав Тарновський. Майнові суперечки призвели до військової агресії і 18 квітня 1570 року відбувся штурм фортеці в Тарнові. Місто було захоплено та розграбовано, і лише втручання короля Речі Посполитої дозволило Острозьким повернути Тарнов у свою власність й відшкодувати збитки. Безперечно пережитий стрес не міг не вплинути на вагітну Софію Тарновську і згодом після пологів княжна помирає.
Дитинство Олександра проходило в Дубно, пізніше – в Острозі, можливо навчався в Острозькій академії. Оскільки два старших брата Олександра перейшли в католицьку віру, Василь – Костянтин ревно стежив за вихованням Олександра в православній традиції. 1592 року одружився з Анною Косткою і центральним маєтком молодого подружжя стало місто Ярослав. У віці двадцяти трьох років отримує посаду Волинського воєводи і через деякий час включається в активну підтримку свого батька під час Берестейського собору, фактично разом з батьком, очолює православну опозицію. Василь – Костянтин покладав на Олександра великі сподівання як на захисника православ’я в Речі Посполитій, проте статись цьому не судилось оскільки 1603 року, у віці тридцяти трьох років молодий княжич раптово помер. Олександр Острозький був похований в Богоявленському соборі в місті Острозі.
Раптова смерть Олександра породила чутки про можливе отруєння княжича його опонентами, які в майбутньому тільки посиляться у зв’язку із раптовими смертями двох його синів, Адама – Костянтина та Януша – Павла у 1618 та 1619 роках відповідно.
З Олександром Острозьким пов’язана подія яка в історії має назву «Острозька трагедія», що відбулася 1636 року. Текст Острозького літописця розповідає нам про Пасхальні дні, коли Анна – Алоїза Ходкевич, донька Олександра, за намови єзуїтів викопує кістки свого батька, обмиває їх і відбувається перехрещення православного Олександра в католицькому обряді, після чого князю надається ім’я Станіслав. Після цих дій, рештки Олександра Острозького були перевезені в місто Ярослав і поховані біля його дружини. Дані події викликали спротив у Острожан, який переріс у повстання, що було жорстоко придушене.
Олександр Острозький був останнім православним князем із роду Острозьких, який проводив активний захист православного населення і який в майбутньому міг очолити табір православних магнатів на теренах Речі Посполитої після свого батька Василя – Костянтина Острозького, проте Олександру не судилось пережити свого батька.

Ми щиро вдячні всім за підтримку нашого центру-музею і сподіваємось на подальшу співпрацю

21 вересня

Історія нашого славного міста тісно пов’язана з його мешканцями, які зберігають спогади про минуле, плекають про майбутнє.
Колектив Центру-музею «Старий Костянтинів» висловлює щиру подяку Матюшенко Галині Степанівні, завдяки якій фонди нашого музею поповнені етнографічними експонатами 18-19 ст.
Ми щиро вдячні всім за підтримку нашого центру-музею і сподіваємось на подальшу співпрацю

28 червня Україна відзначає 27-му річницю прийняття Конституції – головного нормативно-правового акта держави

21 вересня

28 червня Україна відзначає 27-му річницю прийняття Конституції – головного нормативно-правового акта держави, який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, права та обов’язки громадян.
Наша Конституція визначає, що Україна є правовою державою, яка базується на принципах поваги до особи й недоторканності її прав і свобод, верховенства права, дотримання закону. Вона забороняє дискримінацію. У Конституції закріплений суверенітет Української держави над всією її територією, яка є недоторканною. А захист цього суверенітету і територіальної цілісності є найважливішою функцією держави і справою всього Українського народу. Дієвість цієї норми Конституції українці демонструють на практиці вже майже десять років, боронячи Україну від російської агресії.
Ухвалення Верховною Радою України Основного закону 28 червня 1996 року стало важливим етапом утвердження державності, мало величезне політичне та правове значення для розвитку української політичної нації та громадянського суспільства.
Сьогодні Конституція – ядро національної правової системи України.
Конституція України зорієнтована на людину, гуманістичні цінності та правові відносини між суспільством і державою.
Такою вона є ще й тому, що, незважаючи на досвід життя в тоталітарній системі та наявність колоніального минулого, українським землям був властивий пошук норм і засад, які б регулювали взаємодію між населенням і владою.
Історичні факти про конституції були відомі ще з найдавніших часів, окремі елементи були сформульовані в працях Платона, Аристотеля, наказах імператорів Стародавнього Риму, а також в актах конституційного типу, Магдебурзького права, тощо
В історії України першим актом державного устрою можна вважати «Руську правду» Ярослава Мудрого, приблизно XI—XII ст.
Перша Конституція була видана 05квітня 1710р - «Конституція прав і свобод Запорозького війська”, що була створена Пилипом Орликом. Вона фактично проголошувала в Україні незалежну республіку. Це була одна з перших державних конституцій у Європі.
До речі, конституцію США схвалили й прийняли 1787 р., Франції та Польщі — 1791 р., у Російській імперії спроби створити конституцію були тільки в першій чверті XIX ст., але закінчилися трагічним повстанням декабристів у 1825 р.
Конституцію України одразу після її прийняття визнали уряди Швеції та Туреччини. Вона й сьогодні вражає своєю актуальністю й високим правовим рівнем.
Конституція 1710 року була загальнополітичним актом волевиявлення Запорозького війська. Вона складалася зі вступу та 16-ти статей
Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) — основний закон УНР, прийнятий Центральною Радою 29 квітня 1918 року, в останній день існування Центральної Ради. В конституції наголошувалось, що вся влада в УНР «походить від народу», а її верховним органом мають стати Всенародні збори. Конституція утверджувала принцип верховенства парламенту, тобто парламентську республіку, проте не розкривала питань власності, кордонів, мови, державної символіки тощо.
6 березня 1919 року у Харкові почав роботу III Всеукраїнський з’їзд Рад. На ранковому засіданні 10 березня було розглянуто і затверджено проєкт першої Конституції Радянської України.
Конституція 1929 року, як і перша Конституція УСРР, законодавчо закріпила принципи диктатури пролетаріату і республіку Рад як державну форму цієї диктатури
30 січня 1937 року була прийнята Конституція УРСР, що складалася з 146 статей, які було об’єднано в 13 розділів
Четверта Конституцію УРСР прийнята 20 квітня 1978 року позачерговою сесією Верховної Ради Її текст розробила комісія на чолі з В. В. Щербицьким
З ухваленням 16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР «Декларації про державний суверенітет України» постало питання прийняття Конституції незалежної України.
Після референдуму про незалежність, протягом 1991-1996 років, комісіями, окремо створеними Верховною Радою України та Президентом, було складено кілька проектів Конституції. Вони тривалий час обговорювалися, доповнювалися і доопрацьовувалися.
Прийняття документа гальмувалося протистояннями між президентом України та парламентом на фоні тривалої соціально-економічної кризи в країні.
Засідання Верховної ради, на якому розглядався проєкт Основного Закону тривало цілу добу. 27 червня 1996 року парламент вирішив розглядати проект на одному засіданні без перерв. У результаті бурхливих дискусій за підсумками безперервної 24-годинної роботи депутатам вдалося узгодити всі положення документа. Голосування проводилося по кожній статті окремо і цілими розділами.
Голосування за Конституцію України в цілому відбулося о 9:20 ранку 28 червня 1996 року.
“Є Конституція!”, – такі були перші слова голови Верховної ради Олександра Мороза після прийняття Конституції 315 голосами.
Конституція України 1996 року стала першою загальновизнаною у всьому світі Конституцією незалежної української держави. Вона визначає основи суспільного і державного ладу, права і свободи людини і громадянина, порядок організації і функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Венеціанська комісія визнала нашу Конституцію однією з найдемократичніших у Європі, особливо в частині прав, свобод та обов’язків громадян, які повністю відповідають міжнародним стандартам у галузі конституційного права.

22 червня - День скорботи та вшанування пам’яті жертв війни в Україні

22 червня

22 червня 1941 року незважаючи на Радянсько-німецький пакт про ненапад, о 03 годині 15 хвилин, після артилерійської і авіаційної підготовки, німецькі війська перейшли кордон СРСР.

Німеччина почала війну проти Радянського Союзу.
На фронті шириною 3 тисячі кілометрів чотири групи армій загальною чисельністю 157 дивізій і 12 бригад розгорнули наступ в трьох напрямках.
Через 45 хвилин міністр іноземних справ Німеччини Йоахім Ріббентроп вручив радянському послу в Берліні ноту про оголошення війни, а ще через півтори години німецький посол в Москві зробив аналогічну заяву міністру закордонних справ В’ячеславу Молотову.

За кілька годин під бомбардування потрапили всі міста в західних областях СРСР, а також Київ, Одеса, Севастополь, Мінськ, Мурманськ. Головною ціллю були аеродроми, лінії комунікацій, залізничні вузли, склади з боєприпасами тощо.

Цього ж дня війну СРСР оголосили Італія і Румунія.
Війна нахлинула на Старокостянтинів буквально з першого дня. Для загарбників наше місто мале особливе значення.

По-перше, - це військовий гарнізон, де були розквартировані управління 37-го механізованого корпусу, 299 батальйону зв’язку, частини 24-го механізованого корпусу, 49-ий протитанковий дивізіон, бомбардувальний авіаполк, 25-ий гарнізон ШМАС,196-та автобаза, аеродромна команда № 113, військовий шпиталь № 416, окружний склад паливно-мастильних матеріалів та інше…
По – друге, - це регіон будівництва укріпрайонів, важливе значення мало географічне розташування, перехрестя західно-київського напрямку та південно-східної Волині. Тут зосереджувалось все суспільно-економічне життя району.

22 червня 1941р. Старокостянтинівський гарнізон був піднятий по тривозі. Військові частини виводились з міста згідно плану на випадок війни.
Ввечері того ж дня відбулось засідання Старокостянтинівського райкому партії, на якому обговорювались мобілізаційні завдання.

Дезорганізація і хаос серед радянських військ, спричинені несподіваним німецьким бліцкригом та неадекватністю наказів радянського командування, призвели врешті-решт до катастрофи Південно-Західного фронту Червоної армії та окупації території України військами Третього Рейху і його союзниками.

Історія повторюється... Рашисти повністю копіюють дії нацистів.
Незважаючи на все, Україна витримає, дасть опір та здобуде ПЕРЕМОГУ.
Слава Україні! Героям Слава!

Зелені свята

05 червня

Календарна обрядовість є одним із найяскравіших виявів духовної культури народу.
Порядок життя українців віддавна визначали не за числами, а за народно-церковними святами, поділяючи їх на так звані “рокові” і “присвятки”.
Субота перед Зеленими святами – Зелена, Покійна, Поминальна,Задушна, або ж Духів день, Семуха. Увечері несли до церкви поминальний хліб, і там за всіма померлими правили службу Божу.
По обіді, перед тим, як йти до церкви, прикрашали хату по дверях, стінах і вікнах, образи у хаті, стріху, попід хатою, стайню, пивницю, ворота на брамі тощо.
У Карпатах прикрашали гілками ліщини, верби, явора, липи, клена, дуба, граба, берези; рідше – ясена, калини; на Поліссі й Волині здебільшого – липи, берези, клена, ясена. Коло порогу хати і на воротях попарно вкопували декілька берізок, липин, кленин, ясенин, осичин тощо. Долівку на більшості теренів України встеляли лепехою, водночас у багатьох карпатських селах її встелювали любистком, ним також маїли образи і вікна. На Волині спорадично маїли папороттю, на Поліссі – полином. Згідно із загальним переконанням, гілля ліщини оберігає від блискавки, тому нею маїли і хату, і стайню, і поле. Вербою маїли у городі й у полі, “аби городина росла, як верба”. Дубом – переважно капусту й огірки, “аби були тверді, як дуб”. Липа у хаті допомагає нібито від “злого”.
Хата була прикрашеною, поки зілля не висохне і його “вітер не забере”. Іноді – днів три, п’ять чи довше, доки гілки не висохнуть, а тоді їх палили в садку під яблунькою чи на городі (“хай йде до Бога димом”) або згодовували худобі. Подекуди ж зілля більше дев’ятьох днів у хаті не тримали, “бо огірки пустим цвітом цвісти будуть”. Лепеху з
долівки нерідко викидали у хлів корові або закопували у копець, “коб миши не нападали”, а частіше зберігали на горищі разом з іншим свяченим зіллям.
Освячене зілля використовували як ліки: прикладали до хворого місця, до місця укусу змії, настоювали на ній купіль, давали корові після отелення (“щоб добре очистилася”).
Неділю Зелених свят називають Свята неділя.
В на Волині та західному Поліссі на Святу неділю дівчата починали обходити село з “Кустом”.
Центральною фігурою таких обходів була вбрана кленовим гіллям і замаєна (прикрашена) квітами й травами дівчина. Вона й була “Кустом”. Гілля наприкінці дійства відносили на житнє поле, щоб родило. Кустові обходи, схожі до колядних, тривали цілий тиждень. Упродовж тижня також співали особливі троїцькі, русальні пісні.
Тиждень після Трійці зазвичай називають Зелений, Клечальний. На Волині та Поліссі це – Русальний тиждень, або ж Русальниця (хоча іноді таку назву має тиждень до Трійці). Тут він тісно пов’язаний з уявленнями про русалок як про певну категорію душ померлих.
На Зеленому тижні не працювали на землі, “щоб грім не спалив хати”; не купалися, бо “русалкі можуть затягнути”; не визолювали, не прали, “бо то гріх”; не шили, не садили розсади – “то не буде капусти”; не пололи льону чи чого іншого, “бо все всихати буде”; не
пекли хліба, не мели, не мили, не підмащували і не білили хати, не підмащували печі, “бо позамазуваєш очи русалкам”, “бо будуть порожні колоски” тощо.
У Зелений понеділок після служби у церкві йшли на “цвинтар” впорядковували могили, клали на них “для душ” хліб, сир, масло, яйця, щось солодке.
У понеділок або у Зелений вівторок з “корогвами” й іконами йшли “за сонцем” процесією навколо села посвячувати поля від “нечисті”, граду, буревіїв, блискавиць. Зупинялись
біля кожного поставленого у полі хреста, біля кожної кринички.
У середу після Трійці – так звана Градова середа. Не працювали на землі “од граду”.
Четвер після Трійці називають ще Намска, чи Навска Трійца, Умерлих Трійца, Русалка, Сухий четвер та ін. У цей день відвідували цвинтар, прикрашали могили гілками.
Подекуди цього дня дотримувалися суворої заборони на роботу в полі,“бо посохне все”.
У понеділок після Русального тижня – Розигри (Розирги), Брикси. Вважали, що “То на ті Розирги розігрвалоса літо з весною: весна одиходить, а літо приходить”. У цей день проводили назад на “моглиці” русалок.

160 років із дня народження Євгена Петрушевича

05 червня

3 червня виповнюється 160 років із дня народження Євгена Петрушевича – правника, українського громадсько-політичного діяча, президента Української Національної Ради Західноукраїнської Народної Республіки.
Євген Петрушевич відіграв важливу роль у постанні ЗУНР та об’єднанні Галичини з Наддніпрянщиною в 1919 році.
У найдраматичніші моменти національно-визвольних змагань йому доводилося ухвалювати відповідальні рішення, які не завжди імпонували його переконанням. Історія його державницької діяльності – непроста, але вона відображає виклики й складнощі епохи, в яку доводилося діяти українським лідерам. Водночас без постаті Петрушевича історія національно-визвольних змагань початку XX століття не буде повною.

Вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України

05 червня

1 червня 2021 року Верховна Рада України проголосувала за проєкт постанови “Про вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України”. Пам’ятну дату відзначають щорічно 4 червня.
За офіційними даними під час повномасштабної війни загинуло 485 дітей, 992 отримали поранення (інфографіка наприкінці публікації).
Кількість загиблих від війни дітей уже переважає саму кількість днів, скільки триває ця повномасштабна війна. За 466 днів – на кожен день випадає смерть дитини. І це один із найстрашніших підрахунків, який може вести держава.
Щодня росія вчиняє проти населення України, зокрема і дітей, воєнні злочини, які у майбутньому будуть розслідуватися як злочини проти людяності. Щодня вона несе у сім’ї українців руйнування, горе і страждання. Тільки за офіційними даними правоохоронних органів України, на сьогодні 998 дітей отримали поранення, 389 зникли безвісти, 19 505 примусово депортовані на територію держави-агресора. Напевно, ці цифри не є остаточними і повними.
російська федерація систематично порушує міжнародне право, норми міжнародних документів, що відкривають можливість порушувати питання про визнання російської агресії в Україні актом геноциду проти української народу.
Національна рада зі свого боку готує звіт, який доказує співучасть російських пропагандистських ЗМІ у втіленні злочинної політики російської федерації з депортації українських дітей. Невдовзі регулятор оприлюднить його, аби надалі притягнути до відповідальності якомога 4
За кожним обірваним чи скаліченим дитячим життям стоїть злочин російської держави-окупанта та її армії.
Наша пам’ять про жертви не повинна бути сухою та безіменною.
За кожен злочин рашисти повинні нести відповідальність і справедливе покарання.

Всеукраїнський день краєзнавства

28 травня

28 травня цього року у нашій державі відзначається Всеукраїнський день краєзнавства. Саме цього дня у 1925 році у Харкові відкрилася Перша Всеукраїнська краєзнавча конференція, у роботі якої брали участь краєзнавці з різних куточків України, було прийнято рішення про створення Українського комітету краєзнавства – предтечі сучасної Національної спілки краєзнавців України. Національна спілка краєзнавців України започаткувала це свято у 2017 році з метою поглиблення дослідження та популяризації історії, культури, мови, звичаїв і традицій українського народу, репрезентація практичних здобутків у цьому напрямку; залучення до вивчення та пізнання рідного краю широких верств населення; підвищення суспільної уваги до діяльності краєзнавців; поглиблення співпраці з державними органами влади, закладами культури та освіти, науковими установами, громадськими організаціями зацікавленими у розвитку краєзнавства тощо.

Міжнародний день музеїв

18 травня

Щорічно, починаючи з 1977 по всьому світу 18 травня відзначається Міжнародний день музеїв.
Історико-культурний центр-музей «Старий Костянтинів» - є одним з найбільш популярних закладів туризму Старокостянинова.
04 серпня 1920р. губернський відділ народної освіти започаткував відкриття повітових комітетів та музею в Старокостянтинові.
Організація створення музею була доручена Барановичу Олексію Івановичу, завідувачу відділу повітнаросвіти, викладачу історії Старокостянтиновської гімназії, під який було вирішено передати приміщення замку князів Острозьких, що до 20-х років досить гарно зберігся.
Згідно п.1 Постанови РНК УСРР 15/1-29 «Про оголошення замку –фортеці колишніх князів Острозьких у м. Старокостянтинові за державний історично-культурний заповідник» Старокостянинівський замок в межах старих його стін і природних границь з усіма старовинними будівлями та спорудами, з усім майном, що має історично-культурне значення, передається у відання Народного Комісаріату Освіти УСРР. Представником від НКО призначений Завідатель Шепетівського округового музею тов. В.І.Кочубей.
Тут проводилась дослідна та культурно-освітня робота.
До Другої Світової війни в музеї діяли експозиції: природнича, присвячені козацькій добі та роду Острозьких.
Перед самою окупацією музей припинив свою діяльність. Частина музейних експонатів була схована. Під час окупації в замку знаходився німецький штаб, деякі приміщення були переобладнані під казарми.
Одразу після звільнення міста, в 1944р., музей знову почав діяти.
Представники старшого покоління згадують, що в музеї зберігались: великий стіл князя Острозького, різьблена шафа, козацька зброя та виставлялись чучела різноманітних тварин, тощо.
Відповідно до Постанови Ради міністрів УРСР від 14.05.1954р. №650, і Наказу Міністерства культури від 21.05.1954р. № 178, «Про впорядкування мережі музеїв системи Міністерства культури УРСР», було припинено діяльність заповідника в Старокостянтинові та краєзнавчого музею при ньому.
Рішенням 30 сесії міської ради від 05 квітня 2013р. № 15, на базі музею історії міста було створено історико-культурний центр-музей «Старий Костянтинів».
Від початку свого існування замок використовували відповідно до історичних реалій.
Історико-краєзнавчий музей нашого міста є найдавнішим. Тут зберігаються найдавніші артефакти, експонати, що пов’язані з історією нашого міста
На території Старокостянтинівської міської ТГ знаходиться ще 11 (одинадцять музеїв), які мають різноманітну тематику: історико-краєзнавчі, етнографічні, музеї-бібліотеки; музей воїнів-афганців, музей Захисника України.
Долучаємось до історії та зберігаємо всі спогади про нашу Незламну, Таємничу, Дуже гарну УКРАЇНУ!!!

День пам’яті та примирення!!!

08 травня

8 та 9 травня – дні пам’яті та примирення і перемоги над нацизмом у Другій світовій війні Україна відзначає в умовах повномасштабної військової агресії Росії проти України,
Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства (загинуло від 50 до 85 мільйонів людей). Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також усіх жертв війни.
Друга світова війна стала результатом приходу до влади та змови антигуманних режимів – нацистського та радянського, які ставили геополітичні інтереси вище прав, свобод і життя людини.
Минуло вісім десятиліть – і Європа знову опинилася на порозі глобальної війни.
Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних націй) як у складі Червоної армії, так й армій західних союзників і підпільних рухів Опору – та здійснили значний внесок у перемогу над нацизмом. А українська земля була одним з основних полів битви у цій війні.
Ціною перемоги стали надзвичайні втрати упродовж 1939–1945 років – українців та інших народів, які проживали на нашій землі. Загинуло понад вісім мільйонів українців – воїнів та мирних жителів. Ми добре знаємо ціну війни та несвободи, тому сьогодні боремося за мир і свободу.
Пам’ять та вшанування подвигу ветеранів, які боролися з нацизмом і перемогли його, є моральним обов’язком українців. Не менше заслуговують на увагу та пам’ять інші, кого торкнулась війна – остарбайтери, підпільники, діти війни, цивільні, які постраждали від окупації і бойових дій, що прокотилися через їхні міста і села.
Війна – це завжди мільйони маленьких і великих людських бід, які розтягнуті в часі.
Зараз, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з підступним агресором.
Сьогодні це путінська Росія, яка посягає на нашу незалежність і територіальну цілісність, намагається зруйнувати міжнародну систему безпеки і загрожує миру у всій Європі. Ця боротьба триває щоденно вже вісім років – і ми не маємо права програти, бо для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій агресивного сусіда-злочинця. Міць наших збройних сил є запорукою існування держави та збереження прав людини для громадян.
У 1939–1945 ворогом були нацисти, а сьогодні це рашисти – російська версія імперського націоналізму та фашизму.
День пам’яті та примирення та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні символізують не тріумф переможців над переможеними, а мають бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами
Мир – ключова умова для гармонійного розвитку особистості та суспільства.
Друга світова війна закінчилась зусиллями дипломатії, але виграна вона була сміливими воїнами та зброєю.
Сьогодні, коли Росія без оголошення війни напала на Україну і здійснює огидну, безчесну, засуджену всім світом незаконну агресію, ми маємо не просто право на загальнонаціональний збройний спротив, але і на підтримку всього світу. Українці із зброєю в руках захищають Європу і дають шанс на створення нової, більш справедливої світової системи безпеки, на побудову більш тривкого миру. Але умовою для цього є перемога над Росією, відновлення територіальної цілісності України та унеможливлення майбутньої агресії росіян проти будь-кого на планеті.
Історія Другої світової війни нас вчить, що Український народ перемагає тоді, коли ми єдині, соборні, діємо разом і захищаємо те, що нам дороге. Коли ми разом, коли ми відчуваємо, що справедливість на нашому боці і стоїмо за свою землю, тоді ми непереможні.
Після перемоги у російсько-українській війні, наша держава та Український народ отримає нове державне свято перемоги над сучасним нацизмом, що об’єднає все суспільство, а Україна перейде виключно до європейської традиції відзначення 8 травня, як Дня пам’яті та примирення і вшанування жертв Другої світової війни.
Перемогли нацизм – переможемо і рашизм! Слава Україні!

День весни та праці!

01 травня

Перше травня – одне з найпоширеніших свят у світі, відоме під кількома назвами: День міжнародної солідарності трудящих, День Весни і День Праці тощо.
Першотравень відомий більшості людей як свято комуністичної епохи, що пережило політичні зміни і залишилося в календарі червоним днем. Однак своїм корінням це свято сягає в далеке минуле.
Для древніх римлян це був день урочистого жертвопринесення на честь богині Майї – покровительки землі і родючості.
У Стародавньому Римі було заведено вранці виходити з міста і йти в поле чи ліс з музикою та танцями.
З поширенням християнства в епоху раннього Середньовіччя в Європі це свято набуло двоїстого характеру. З одного боку, представники Церкви намагалися позбавити суспільство від язичницьких пережитків та звести цей день до простих гулянь і святкового весняного відпочинку на природі. Але язичницька сутність свята не зникла. Ніч на 1 травня продовжувала вважатися сприятливою для ритуальних церемоній і жертвопринесень, в тому числі людських. Саме в ті часи склалася народне повір’я, що першотравнева ніч – це свято відьом, які зліталися на мітлах і козлах на гору Брокен в Німеччині, де проводили час в диких бенкетах.
Від германців першотравневі святкування приблизно з XIII століття проникли і до східних слов’ян, з’єднавшись з місцевими язичницькими звичаями. Поляки, словаки, чехи зустрічали травнем весну і проганяли з селищ марену (смерть природи).
У середньовічній Європі на 30 квітня припадав і кінець адміністративного року. У цей день селяни проводили щорічний збір громади, на якому обирали нового старійшину і виганяли на випас худобу. Тоді ж з’явився звичай запалювати травневі багаття, збори навколо яких супроводжувалися стріляниною, дзвоном дзвіночків, криками і шумом.
Першотравень у сучасному вигляді з політичним ухилом виник в середині XIX століття в робітничому русі. Рівень життя робітників і умови праці тоді, в епоху індустріалізації, були дуже важкими, робочий день тривав по 10-14 годин і більше. Не дивно, що робітничий клас домагався змін. Спочатку з вимогою про скорочення робочого дня виступили робітники Австралії 21 квітня 1856 року. За їхнім прикладом 1 травня 1886 року анархічні організації США і Канади, а також Американська Федерація праці та інші захисники прав робітників організували мітинги і демонстрації, й оголосили загальнонаціональний страйк. Найбільш радикального характеру акція протесту набула в Чикаго.
У грудні 1888 року в Сент-Луїсі з’їзд Американської Федерації Праці оголосив 1 травня вдень загальнонаціонального виступу за права робітників.
Паризький конгрес II Інтернаціоналу в липні 1889 року на знак солідарності з чиказькими робітниками оголосив 1 травня 1890 року Днем солідарності робітників усього світу і прийняв рішення про проведення в цей день щорічних демонстрацій.
Це рішення була негайно підхоплене революційно-соціалістичними рухами в усіх європейських країнах. 1 травня 1890 року демонстрації були вперше проведені в Австро-Угорщині, Бельгії, Німеччині, Данії, Іспанії, Італії, Норвегії, Франції та Швеції. У Великій Британії мітинг відбувся 4 травня. Основним гаслом маніфестацій була вимога восьмигодинного робочого дня.
У Російській імперії це свято вперше було відзначене в 1890 році у Варшаві проведенням першотравневого страйку робітників. Наступного року в Петербурзі відбулася перша “маївка” – збори революційно налаштованих робітників за містом, що отримала свою назву від традиційних маївок-пікніків.
Офіційним святом в СРСР Першотравень став після Жовтневого перевороту 1917 року. У 1918 році він був закріплений в Кодексі законів про працю та отримав назву День Інтернаціоналу. У повоєнний час першотравневі демонстрації змінили смислове навантаження: в 1970 році Основи законодавства СРСР про працю закріпили за святом нову назву – День міжнародної солідарності трудящих.
Першотравень був одним з найулюбленіших свят у Радянському Союзі – була весна, було тепло, і люди відпочивали.
Сьогодні Першотравень відзначається в 143 країнах світу першого травня або в перший понеділок місяця. Для низки країн традиція збирати людей під прапори профспілок ще збереглася, але в більшості держав це все-таки не політичне свято, а саме День праці, коли організовуються народні гуляння, виступи артистів, ярмарки, мирні ходи і безліч розважальних заходів.
В Україні День робітничої солідарності вперше відзначили у Львові 1890 року. На схід від Збруча це вперше сталося 1900 року. День Праці також був державним святом і неробочим днем в Українській Народній Республіці.
У 2017 році Верховна Рада України внесла зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України, відповідно до яких “День міжнародної солідарності трудящих” було перейменовано на “День праці”.

26 квітня 1986 року - день, який увійшов у...

26 квітня

26 квітня 1986 року - день, який увійшов у всесвітню трагічну історію. Аварія на Чорнобильській АЕС, яка вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.
Внаслідок відключення системи охолодження відбулося перегрівання тепловидільних елементів з виділення водню, який утворив з повітрям вибухову суміш. Стався потужний вибух, що зруйнував споруду реактора, виник вогневий смерч, який втягнув у себе радіаційні продукти розпаду зі зруйнованої активної зони.
Основні викиди тривали близько 10 діб, піднімалися вихідним потоком із зони горіння і розносилися вітром довкола. Основну радіологічну обстановку в потерпілих районах визначали такі радіоактивні ізотопи: йод – 131, цезій – 134, 137, стронцій – 90, плутоній – 239,240.
Рівень радіації відразу після аварії на території станції становив 20-25 мікрорентгенів за секунду, що більш ніж у тисячу разів перевищувало гранично допустимі норми.
Залишки зруйнованого аварією четвертого енергоблоку локалізовані у так званому об’єкті «Укриття».
Також виникла загроза радіоактивного зараження річок Дніпра, Прип’яті та відкритих водойм і водотоків.
Найбільш небезпечна – 30-тикілометрова зона відчуження була взята під особливий контроль.
Наслідки аварії на ЧАЕС відчули на собі жителі більш як 2-х тисяч населених пунктів України у 12 областях, а також Білорусі, росії, Фінляндії, Швеції, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Німеччини, Швейцарії, Югославії.
За даними міжнародної програми Всесвітньої організації охорони здоров’я, у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи брало участь 800 тисяч осіб, загалом в Україні постраждало понад 3 млн. осіб, близько 90тисяч були переселені із забруднених територій.
Чорнобильська катастрофа завдала непоправної шкоди екологічній ситуації як у регіоні, так і в планетарному масштабі.
Аварія на ЧАЕС стала новою межею підрахунку в історії атомної енергетики, показала наскільки небезпечна сила атома, що вийшла з-під контролю і як неймовірно важко справитися з нею.
Відлуння цієї трагедії ми відчуваємо й донині…
Хоча, в сучасній історії, через війну в Україні, яка триває вже більше року, існує ще одна небезпека, Запорізька АЕС.
Ще досі не позбулися наслідків Чорнобильської трагедії, до цього часу відчуваємо відлуння «мирного атому», і знову… Не лише постійні сирени, прильоти, загибель мирних жителів, а, саме головне – воїнів ЗСУ, руйнування та знищення наших міст, а й постійна атомна небезпека.
Ми пам’ятаємо про тих, хто загинув заради нас, рятуючи весь світ від атономної небезпеки.
Мешканці Старокостянтинова, на рівні зі всіма евакуаторами наслідків цієї аварії, зробили свій внесок, для припинення пожежі, надання медичної допомоги, усунення різних медичних та екологічних проблем.
Слава героям…

Василь Ільницький

21 квітня

Василь Ільницький - Греко-католицький священик, історик , педагог, поет, прозаїк, редактор, видавець, перекладач, театральний критик, громадський діяч (псевдоніми – Стефанович В., Стефанович В.Д., Василько Мудрагель, Денис з-над Серету, Денис з Покуття .
Народився 22.04.1823р. в с. Підпечери (нині село Тисменицького р-ну Івано-Франківської . обл.) в родині священика.
Навчався в гімназіях Станіслава (нині м. Івано-Франківськ), Тернополя, Львова; від 1840р. – у Львівському університеті, «Цісарському конвікті» (Відень, 1842–1846рр.).
Висвячений на греко-католицького священика. Деякий час служив парохом у с. Воскресинці (нині село Коломийського р-ну Івано-Франківської області). Від 1849р. викладав українську мову в Станіславській гімназії, згодом – історію в Тернопільській та Львівській гімназіях. З 1855 р. поглиблював знання у Відні.
У 1858р. очолив 2-гу українську гімназію у Львові, 1861р. – Тернопільську гімназію, 1868р. – Академічну гімназію у Львові.
Він автор петиції про введення української мови, як мови викладання у вищих класах академічної гімназії (1871р.).
Підготував і видав чимало шкільних підручників і читанок, переклав з іноземних мов підручникі з всесвітньої, біблійної та церковної історії.
Василь Ільницький досліджував історію козацтва, Галичини та Австрії, відносини Австрії з Угорщиною.
У 1876–77рр. опублікував серію статей «Життя знаменитих князів, гетьманів, героїв і інших мужів руських»
На історичному матеріалі 10–12 сторіч створив повість "Рогніда-Горислава" (Львів, 1860) та драму "Настася" (Львів, 1872).
Склав рукописну збірку українських народних пісень.
Автор географічно-природничих та етнографічних статей: «Геологічний чоловік в Європі» (1879р.), «З різних країн і народів» (1884р.) та ін.
Василь Ільницький був головою Руського педагогічного товариства (1884–1887рр.), членом-засновником «Просвіти», головою фонду з будівництва українського театру.
Друкувався у виданнях «Батьківщина», «Діло», «Газета шкільна», «Зоря», «Ластівка».
Його науково-публіцистичні записки: «Собор учених русинів 19–26 жовтня 1848», «Проект органу Матиці», «Рік 1848», «Зав’язане ради руської в Станіславові. Буча польська», «Виклад про слов’янську філософію», «З’їзд учених в Львові», «Записки руського путешественника», 1864р., «Способи, якими поляки галицькі намагаються розслабити організм народний русинів».
Писав історичні розвідки та нариси-дослідження: «Олександр, князь Белзький», «Стародавній Звенигород», 1861, «Стародавня Теребовля», 1862, «Перші напади татар на Русь», «Князь Лев», «Початок Русі», «Нестор — перший літописець руський», «Перегляд південно-руської історії від 1337 до 1450», 1875, «Історія України за часів Петра Великого. Павло Полуботок. Петро Калнишевський» — 1886, «Уступи з історії України і козацтва. Україна перед роком 1646. Дві облоги Львова Хмельницьким (1648 і 1655)» серія публікацій «Життя знаменитих князів, гетьманів, героїв і інших мужів руських».
Василь Ільницький, автор шкільних підручників «Читанка для молодіжи», «Читанка для молодіжи: Звірята, товариші чоловіка».
Василь Ільницький помер 15 квітня 1895 року, похований у рідному селі Підпечери.

Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів

11 квітня

11 квітня в усьому світі відзначають пам’ятну дату – Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів. Вона встановлена в пам’ять про повстання в’язнів концтабору Бухенвальд, яке відбулося 11 квітня 1945 року.
Система концтаборів, вибудована нацистською Німеччиною, була однією з найжахливіших й найпотворніших речей, до яких докотилося людство.
У Німеччині часів Третього рейху існувала мережа концтаборів, які почали створювати одразу після приходу Гітлера до влади в 1933році. А з початком ІІ світової війни (1939-1945рр.) її було поширено на окуповані території. Загалом вона налічувала 56 основних концтаборів (найбільш відомі Аушвіц (Освенцім), Бухенвальд, Дахау, Заксенхаузен, Маутхаузен та інші) та понад 1 тисячі їхніх філій, для остаточного вирішення єврейського питання, «особлива» група з них набула з 1942року статусу таборів знищення – Хелмно, Аушвіц – Біркенау, Белжець, Майданек, Собібор, Треблінка.
Табори називались по-різному, однак усі вони служили одній меті – винищення народів Європи. З 20 млн. чоловік, вивезених до Німеччини з 30 країн Європи – 12 млн. загинули і серед них були мільйони українців та тисячі наших земляків – жителів Старокостянтинівщини і нашого міста.
Убивство людей у таборах смерті поставили на потік, для масових вбивств нацисти спочатку застосовували розстріли, пізніше – газові камери, трупи спалювали в крематоріях.
11 квітня 1945р. розпочалося повстання у фашистському таборі Бухенвальді, повстанці зуміли зібрати саморобний радіопередавач і зв’язалися з командуванням 3-ї армії союзників генерала Паттона. Вони обеззброїли і захопили в полон більше 800 есесівців і солдатів охорони, взяли в свої руки керівництво табором. Тільки через дві доби американські війська, які знаходилися поблизу, дісталися табору. Здійснивши повстання, в’язні Бухенвальда врятувалися від знищення, так як гітлерівська влада напередодні віддали наказ про фізичне винищення усіх ув’язнених.
Цей день і став Міжнародним днем звільнення в’язнів фашистських концтаборів.
Система концтаборів у Німеччині була ліквідована разом з розгромом гітлеризму, засуджена вироком Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі.
Нацизм став і залишається єдиною системою, яка поставила знищення цілих народів на потік. Єдиною державою, яка будувала табори смерті була нацистська Німеччина, розгромлена силами Антигітлерівської Коаліції. Будь-які спроби виправдати ці злочини є злочином перед пам’яттю про мільйони загиблих.
Такі жахливі трагедії не повинні ніколи повторитися в майбутньому.

Благовіщення

06 квітня

7 квітня – Благовіщення Пречистої Діви Марії (Благовіщення), яке вважається однією з найважливіших дат у річному колі загалом і у весняному циклі народного календаря.
До того ж, Благовіщення є одним із головних християнських свят.
Благовіщення Пресвятої Богородиці описано в Євангелії від Луки.
У це свято архангел Гавриїл з’явився перед Дівою Марією, яка вела скромне життя і залишалася незайманою навіть у шлюбі. Ангел повідомив їй, що Марії судилося народити Божого Сина, який врятує все людство і спокутує людські гріхи.
Саме в цей день в храмах проводять урочисті літургії в особливих блакитних шатах. Після літургії в небо випускали білих голубів як символ Святого Духа.
Вважається, що на Благовіщення відкриваються небеса і Господь чує всі наші прохання.
У народному календарі його відзначають як початок весни або ж третю зустріч весни, день “відкриття землі”, пробудження її від сну, виходу із землі змій, жаб,мишей, комах, появи нечистої сили.
У це свято беззастережно утримувалися від будь-якої роботи: “На Благовіщення навіть пташка гнізда не в’є”.
За народними повір’ями, зозуля відкладає яйця в чужому гнізді як покарання за те, що своє вила на Благовіщення.
До Благовіщення землі не лише не орали, а й не копали і не городили: “До Благовіщення не можна землю рухати”.
Туманний ранок цього дня передвіщає розливи ріки, ясна погода вдень є ознакою майбутнього врожаю.
На теренах Волині, Західного Полісся, Пінщини та Підляшшя до Благовіщення випікали й обрядове прісне печиво з назвою буськові(буслові) лапи, галепи. Побутувало кілька варіантів форми цього печива: у більшості випадків трипале, двопале на Поліссі та п’ятипале на Волині.
Нехай Благовіщення прийде
І вам здоров’я принесе,
Нехай Господь благословить,
І за все винагородить.

Соціально-економічний розвиток Старокостянтинівщини: історія і сучасність

03 квітня

Анотації: у статті розглянуто функціонування магдебурзького права в Старокостянтинові, а також його вплив на економічний розвиток міста. Наведено приклади сплати податків залежно від соціального стану населення. Проведено аналогію середньовічного міського самоврядування та становленню місцевого самоврядування в сучасному його розумінні, як його першою історичною формою.
Ключові слова: В.-К. Острозький, магдебурзьке право, Старокостянтинів, самоуправління

Сучасні умови євроінтеграційних процесів, що відбуваються в Україні, наповнюють проблематику впровадження та особливостей функціонування маґдебурзького права в Україні новим світоглядним змістом, який єднає нас з європейськими цінностями. Адже магдебурзьке право українських міст XIV-XІХ ст., які впродовж століть перебували в єдиному політичному, культурному, правовому просторі з містами Європи, переконливо свідчить про наявність традицій європейського права та демократії. Актуальність цього історичного досвіду зумовлена тим, що ті українські міста на які воно поширювалось фактично увійшли в єдиний цивілізаційний простір з провідними європейськими містами. Оскільки місто яке отримало таке право передбачало звільнення від управління, судової та адміністративної влади місцевих феодалів-власників міст і створення міського самоврядування. Воно закріплювало право міських станів — купців, міщан, ремісників, встановлювало порядок обрання і функції органів самоврядування, регулювало торгівлю, опіку, успадкування, визначало покарання за окремі види злочинів. Міське самоврядування у містах південно-східної Волині мало свої певні особливості, а щодо українських міст то тут була при сутня багатоетапність.
В українській історіографії переважає думка про певну обмеженість права самоуправління в приватних містах. Чи не вперше її висловив В. Б. Антонович, зазначивши, що самоуправління в таких містах характеризувалося «такою мірою самостійності, котра на думку власника була корисна для підмоги торгівлі та ремісничої діяльності». Майже аналогічну думку через багато років висловив з цього приводу П. М. Сас, зауваживши, що «самоуправління в містах повністю залежало від власника (феодала), і якщо автономія самоуправління і встановлювалась, то лише в тих межах, котрі визначав сам власник». Альтернативний погляд був висунутий І. Ворончук, котра підкреслила, що власник не лише міг обмежувати, але, як правило, виступав ініціатором надання права на самоврядування.
Варто відзначити, що магдебурзьке право Строкостянтинів отримав фактично відразу від дати заснування міста. У місті оселилися перші євреї. Спочатку називався містом Констянтинів, після заснування міста Новокостянтинова (нині село Летичівського району Хмельницької області) в 1632 році був перейменований на Старокостянтинів. У другій половині XVI століття за князя Острозького тут було збудовано 5 церков: 2 кам’яні, 3 дерев’яні. У XVIII столітті — ще 2 дерев’яні.
• Свято-Троїцька (замкова, кам’яна)
• Соборна, Успіння Пресвятої Богородиці (кам’яна) (була до 1590)
• Св. Юрія (на передмісті, дерев’яна) 16 ст.
• Воскресіння (дерев’яна), була в центрі, біля міської ратуші. XVI ст.
• Спаська (дерев’яна) XVI ст.
• Чесного хреста (на передмісті, дерев’яна) 1640 була на «Стариках»
• Різдва Пресвятої Богородиці (на передмісті, дерев’яна) (до 1687), 1807 збудовано нову кам’яну.
• Домініканський костел з кляштором, фундований 1613 р. князем Яном Острозьким.
Функціонування магдебурзького права в Костянтипнові мало б відбутися за зразком міста Вільно. Це непоодинокий випадок, коли зустрічаємо в джерелах згадку, що певне місто виступало як зразок. Привілеї на магдебурзьке право передбачали і відповідну просторову забудову міста. Йшлося про дозвіл на побудову ратуші, котра мала стояти на головній ринковій площі. Саме ця площа у формі квадратної чи прямокутної забудови вважалася головним атрибутом міста з магдебурзьким правом, а побудована на ній ратуша – символом міського самоврядного статусу. В описі міста Костянтинова 1615 р. зазначено, що в місті була мурована ратуша, при ній мурована вежа, внизу котрої розташовувалась міська важниця, а вгорі годинник. Навколо ратуші знаходились 29 крамниць і 14 склепів. Зі створенням міської ради місцеві мешканці (commanitaas civim) міст отримали власний орган міського самоврядування. Утворення міської ради також вплинуло на виникнення ще однієї відмінності між містом і селом. До того часу кордон між 2 типами поселень не були чіткими. Проте важливим також була обороноздатність міста, а саме будівництва потужних замкових укріплень. Що в свою чергу тільки сприяло економічному зростанню населеного пункту.
Українським містам з магдебурзьким привілеєм надавалось право на пільгову торгівлю. Спеціальними грамотами містам дозволено було проводити щотижневі торги та щорічні ярмарки, прибуток від яких йшов до місцевої казни. Зазвичай, місцем торгу був ринок, розташований у центрі міста, а продаж будь-яких товарів поза межами ринку суворо заборонявся. До пільг і вольностей економічного характеру, що фіксувались у магдебурзьких привілеях, належали: право на шинкування медом, пивом, вином, горілкою та дозвіл на ремісничі цехи. Ярмарки мали тривати 1-2 тижні, і їх початок був пов’язаний з певним релігійним святом. Кількість ярмарків у містах визначалась королівським привілеєм. Відповідно до цього проводилось у Костянтинові – 1. Для деяких міст точно вказувався час проведення ярмарку, а в привілеях, зокрема, Костянтинова, Острополя зазначалось, щоб князь В.-К. Острозький сам визначав дні початку роботи ярмарків та торгів. Важливими значення для розвитку міської торгівлі мало надання щотижневих торгів, а також дозволи на будівництво крамниць. Власник визначав день торгу, керуючись тим, щоб вони у його володіннях відбувались послідовно, тобто, щоб не було їх в один і той же день у поселеннях, що знаходились недалеко одне від одного. У торгах, як правило, брало участь міське населення та жителі сільської округи.
Прибутковою справою в місті було виготовлення напоїв, за що міщани повинні були сплачувати капщизну (податок від виготовлення і продажу спиртних напоїв). Разом із дозволом на ярмарки і торги, магдебурзьким привілеєм надавались пільги в сфері шинкування напоїв (горілки, вина, меду тощо).
Ще одним вагомим економічним привілеєм було право на мито або безмитну торгівлю. Доказом економічної протекції своїх південносхідноволинських володінь може служити відмова князя В.-К. Острозького на встановлення у місті Костянтинові й інших містах митниць чи митних комор.
Одним з проявів швидких темпів розвитку Костянтинова було стрімке збільшення його мешканців. Через дев’ять років після заснування міста Костянтинова у ньому зафіксовано 188 будинків-господарств, 136 халуп «убогих», 105 ремісників, 35 городників, 17 коморників, 14 товаришів ремісників та 3 перекупників. Але, що цікаво, згодом, кількість ремісників скорочується, а перекупників збільшується.
У 1615 р. у Костянтинові існувало 14 вулиць, найбільшими з яких за кількістю жителів були Жидівська (48 заселених будинків, 15 пустих), Тихонська (48 заселених будинків, 13 пустих), Львівська (47 заселених будинків, 3 пустих, на цій же вулиці розташовувалась мурована церква і шпиталь), Торчинська (43 заселених будинки, 6 пустих), вулиця в ринку (43 будинки, на цій же вулиці розміщувався костел, школа та шпиталь), Кам’янецька (40 заселених будинків, 4 пустих).
Кількість населення: його зменшення чи збільшення дуже сильно залежала від нападів татар. Щодо сільського населення то через незахищеність від нападів татар іноді села повністю спустошувалися та зникали, як наприклад, у 1617, 1618.
Сільські поселення волості поділялись на замкові, зем’янські (посесорські) та церковні (с. Іршики).
Населення замкових сіл переважно виконувало однакові повинності, зокрема, тяглі піддані сплачували чинш по одному злотому, пороховий та сторожовий податок становив 4 гр. лит., а також із натуральних повинностей давали по мірці вівса, по курці, двоє давали по гусаку, 10 яєць. Підсусідки сплачували лише половину із зазначеного. Загальна сума прибутків із замкових сіл волості у 1615 р. становила 306 злотих 28 грошів 2 денарії (чинш, пороховий та сторожовий податок), а також 224½ мац вівса, 266½ каплу- Випуск 17. 63 нів, 126½ гусаків, трохи більше39 кіп яєць, 21 яловицю, 46 баранів, 21 вепр, 324 вози сіна, 8 мац пшона з фільварків та хуторів міських, 4 маци пшона від мельників, 10 півбочків меду від бджільної десятини. Князь В.-К. Острозький, а по його смерті і Януш Острозький, були не лише найзаможнішими, але й найбільшими землевласниками у Речі Посполитій. У 1583 р. лише три села Костянтинівської волості перебували в посесії зем’ян. З часом частка зем’янських сіл стала переважаючою, це було пов’язано не лише зі збільшенням кількості слуг Острозьких, загосподаренням регіону, але й з утворенням Острозької ординації (1609 р.), до складу якої ввійшла і Костянтинівська волость.
Більшість держань перебувало у тимчасовому користуванні на невизначений термін («до волі», «до ласки»). Посесорами, як правило, виступала шляхта, що проживала в Костянтинові й мала в місті нерухомість. У 1615 р. у Костянтинові проживало 27 сімей-шляхти, це приблизно 3,9% від усіх мешканців міста. Більшість домів шляхти розміщувались на вулиці за костелом, а їх волоки та будинки були вільні від сплати податків.
У Костянтинівській волості добре був розвинений рибний промисел та млинарство. Про розвиток млинарства у волості свідчить загальна кількість млинів та відомості про їх власників чи орендарів. Про те, що більшість млинів працювали від води підтверджує той факт, що більшість з них розташовувались біля водойм. Стави використовували не лише для приведення в рух водяних млинів, але й у цілях вилову риби. В умовах постійної небезпеки знищення чи спалення врожаю, риба в ставках та в річках завжди могла прогодувати населення. Риба була надзвичайно популярним товаром як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Стави, які були у волості належали міщанам, котрі за ловлення риби повинні сплачувати відповідні платежі, або ж здавались в оренду для певної особи, або ж став був у розпорядженні замкової адміністрації чи власника міста. У Костянтинові та замкових селах знаходилось 21 став, із них – 4 мали обслуговувати потреби замку, ставок у Стариках Януш Острозький віддав для костянтинівського шляхтича Заборовського, а решта – належали до міської оренди.
Отже, низка заходів князів Острозьких сприяла перетворенню міста Костянтинова в потужний економічний центр регіону. Зокрема, надання магдебурзького право, а разом із ним дозволу на проведення ярмарків та торгів, пільги в оподаткуванні тощо. Одним із доказів економічної протекції своїх південно-східноволинських володінь зафіксована у відмові князя В.-К. Острозького на встановлення у місті Костянтинові та інших містах митниць чи митних комор. 5 лютого 1567 р. в луцьких ґродських книгах зроблено запис скарги Мартина Кобильського про відмову волинського воєводи дозволити встановлення королівських митниць для збору «нового» мита у Костянтинові та інших містах на території володінь Острозький. Активна політика власників у справі залюднення та загосподарення Костянтинова, сприяла швидким темпам розвитку міського поселення і, як наслідок, сільської округи. Навколо міста утворювалася певна локальна організація економічного простору (йдеться про навколишні села), котра була поставлена йому на службу. Варто відзначити, що Костянтинівська волость являла собою специфічну територіально-адміністративну одиницю з точки зору поставлених на неї завдань, йдеться також про забезпечення надійного захисту від татар. Яскравим свідченням цього є побудова в місті потужного мурованого замку та переважаюче в двічі число посесорських (зем’янських) сіл над замковими у волості, котрі, значною мірою, забезпечували потребу у військовій силі.
Цілком очевидно, що історична оцінка поширення Магдебурзького права, його ролі і значення в Україні не може бути однозначною Дійсно, німецьке право не відіграло тієї ролі для українських міст, як в Західній Європі, але воно сприяло виділенню міського населення в окремий суспільний стан, міста отримували самоврядність, судову і податкову незалежність, право власності на землю, пільги щодо торгівлі і ремесла.Наслідком запровадження Магдебурзького права стало виведення більшості міст із-під влади феодалів, князів та воєвод, скасування норм звичаєвого права, утворення та розвиток нових політико правових форм і методів організації суспільства тощо. Та, найголовніше, Магдебурзьке право створило правову основу становлення і розвитку місцевого самоврядування в сучасному його розумінні.
Сучасна інтерпретація ідеї Магдебурзького права полягає в успішній реформі децентралізації. Місто Старокостянтинів наразі є центром старокостянтинівської обє’днаної громади з населенням в 51570 і 66 населеними пунктами, що входять до її складу, а на території діє декілька промислових та сільськогосподарських об’єктів. Проте цікавість становить передусім, як для працівників культури саме пам’ятки архітектури та містобудування, а також діючі туристичні об’єкти і ті, що можуть ними стати в майбутньому. Із пам’яток сакральної архітектури неабияку мистецьку цінність мають дерев’яні та кам’яні церкви XVIII-XIX ст. ст., що знаходяться в районі і можуть бути включені в тематичні, туристичні маршрути:
 церква в с. Волиця Керекешина 1799 року, українського триверхового типу із окремо
розташованою дзвіницею, дерев’яні;
 церква в с. Воронківці 1791 року, кам’яна з бароковими елементами, форми запозичені
із дерев’яної архітектури;
 церква в с. Семереньки 1783 року, волинського типу, дерев’яна, з інтер’єром
розписаним в стилі українського народного декоративного розпису; закинута;
 церква в с. Огіївці 1742 року із дзвіницею в одному об’ємі;
 церква в с. Стецьки, невідомо ким і коли побудована; в народному бароковому стилі.
Вартісними пам’ятками в довкіллі є також пам’ятник визвольних змагань Польщі (війни 1792 року з Росією) в селі Зеленці де Т. Костюшко розбив російські війська на честь чого було уфундовано найвищу польську відзнаку «Віртуті мілітарі» й маєток п. ХІХ ст. «Білецьке», які як і місце Пилявецької битви можна включити до переліку.
Також варто взяти до уваги створення нових садиб-музеїв, як от палац в Киселях польського письменнника Ю.І. Крашевського з відновленням усіх взаємозв’язків між елементами комплексу, це й екомузей, що залучає до збереження історико-культурної спадщини місцеве населення, це і музей відновлення пам’ятки, де головним демонстраційним моментом є відтворення складових елементів садибного комплексу зі залученням до нього різновидових категорій музейних відвідувачів у межах спеціально розроблених музейних програм.
Також досить великих обертів набуває зелений туризм в ОТГ. Саме в цьому плані, українська глибинка має багатющий потенціал. Насамперед це мальовнича та багатобарвна природа, що сприяє утворенню різних рекреаційних зон, адже наша держава займає дуже вигідне географічне положення, що дозволяє урізноманітнити туристичні можливості (інколи навіть в одному селі може поєднуватись декілька видів зупинок, як от у с. Самчики: тут є і річка Случ, і Державний історико-культурний заповідник «Самчики»).
Виникнення системи Магдебурзького права, що стало європейським феноменом і сприяло збільшенню економічної потужності завдяки розвитку ремесел, мистецтв, створенню ринків декілька століть тому. Головним результатом міського самоврядування за магдебурзьким правом можна назвати вдалу соціальну політику, спрямовану на зменшення бідності. Дослідники вказують, що в українських самоврядних містах до початку XVIII ст. бідноти було біля 3%. А сучасне місцеве самоврядування сприяє розвитку громад, забезпечує близькість до громадян, можливість їх участі та створює живу місцеву демократію та атмосферу взаємної відповідальності всередині громади. А реформа з децентралізації призвела до справді тектонічних змін в українському суспільстві, в органах державного управління, у місцевому самоврядуванні. З 2014 року – з часу ухвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, була створена значна законодавча база для проведення широкомасштабної реформи місцевого самоврядування.

Старша наукова співробітниця
Державного історико-культурного заповідника «Самчики»
Ольга ДУБ

Микола Міхновський - адвокат, ідеолог самостійницької течії в українському русі початку ХХ століття.

31 березня

Микола Іванович Міхновський народився 31 березня 1873 року в сім’ї сільського священика у селі Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії. Батько виховував сина , як справжнього патріота.
Освіту Микола Міхновський здобув у Прилуцькій гімназії, яку закінчив у 1891 році. Потім вступив на юридичний факультет Київського університету.
М. Міхновський не лише вивчав право, а й став активним діячем міської патріотичної організації, члени якої проповідували необхідність вільного розвитку української культури й не торкалися політичних питань. Микола одразу ж зрозумів, що ці люди не можуть бути його однодумцями, тому що він хотів бачити Україну самостійною державою.
У 1891 р. група молодих націоналістів створила Товариство тарасівців. М.Міхновський розробив документ для „Братства” — „Profession de foi молодих українців ”, опублікований в 17-му томі львівського національно-демократичного часопису „Правда” в 1893р. Тарасівці проголосили своєю метою боротьбу за «самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказу, вільну між вільними, без пана і хама, без класової боротьби, федеративну всередині».
Реалізувати ці ідеї Братство не змогло, однак практично усі його члени опинилися за ґратами.
Він закінчив навчання в 1895 р. і почав працювати в одній із адвокатських контор Києва, водночас не полишав громадської діяльності. У 1897р. він їздив до Львова, де встановив тісні взаємини з галицькими патріотичними діячами і закупив значну кількість заборонених видань, у тому числі твори Михайла Драгоманова та Івана Франка. Поліція вважала його «крайнім за переконаннями українофілом з грубими і вкрай несимпатичними методами і формами і напрямом безумовно антиурядовим».
В 1898 році Міхновський переїхав до Харкова, що було пов’язано з особистою драмою: закохавшись у дружину свого начальника, він разом з нею мусив залишити Київ. Але батьки були проти. Шлюб не склався, і Міхновський так і лишився неодруженим. Він зайнявся адвокатською практикою, відкрив власну контору і невдовзі здобув неабияку популярність як успішний адвокат.
У 1906 році на так званому «Лубенському процесі» двох українських діячів — братів Шеметів — засудили до страти, але завдяки майстерності адвоката Міхновського вони були звільнені.
Дуже швидко Микола Міхновський завоював авторитет серед української громадськості Харкова. Він проголошував промову на Шевченківських урочистостях 1900 р. в Полтаві та Харкові, закликав до збройної боротьби за права українського народу.
У січні 1900 року, Микола Міхновський у Харкові взяв участь у становленні Революційної Української Партії (РУП) — першої самостійної партії у Наддніпрянській Україні. Основні її ідеї він виклав у брошурі «Самостійна Україна», яка була першим виданням РУП.
«Над нами висить чорний стяг, а на ньому написано: смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації! – йшлося у програмі, яка вийшла брошурою 1900-го року у Львові, – І от посеред таких лихих обставин ми зійшлися до купи, ми згромадилися в одну сім’ю, перейняті великим болем та жалем до тих страждань, що вщерть наповнили народню душу і, хай навпаки логіці подій, ми виписали на прапорі: одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір карпатських аж по кавказькі».
В 1902р, після розриву з РУП, Міхновський заснував Українську народну партію (УНП), для якої написав маніфест «10 заповідей УНП». Це - один з найгостріших документів самостійного руху, створених Міхновським. Він з усіх сил намагався донести свої ідеї до людей: заснував україномовний журнал, друкував свої дописи у пресі, видавав книжечки, в судах захищав українських активістів.
Свої ідеї Микола Міхновський популяризував у часописах, які засновував з невпинною енергією незважаючи на різноманітні адміністративні заборони: «Самостійна Україна» (1905), «Хлібороб» (1905), «Запоріжжя» (1906), «Слобожанщина» (1906), «Сніп» (1912–1913).
Коли розпочалася 1-ша світова війна, його призвали до армії. Деякий час перебував на Північному фронті, а напередодні революційних подій 1917 р. перейшов як юрист у розпорядження Київського військового окружного суду.
М.Міхновський один з перших почав відстоювати ідею формування власних збройних сил. На початку Української революції 1917-1921 рр. він заснував Український військовий клуб імені Павла Полуботка, став одним з організаторів 1-го Українського полку імені Богдана Хмельницького.
Після встановлення гетьманату Павлові Скоропадському пропонували кандидатуру Миколи Міхновського на посаду голови уряду. Але гетьман запропонував йому лише пост «бунчужного товариша» (особистого радника), від якого Міхновський відмовився.
Його відверто боялася будь-яка влада з тих, що розривали Україну на шматки. Міхновський - людина міцної вдачі, залізної та непохитної волі - був незручним, ба й небезпечним, опонентом. "Він був з тих людей, які вміють заразити - романтик, мрійник і ентузіаст. Але й - політик, свідомий дійсності і обставин. Я, що близько знав Миколу Івановича Міхновського, мушу відзначити ще одну його рису - сарказм… Ніхто так не вмів "приставити слово" - охарактеризувати свого противника, як він", - писав один із засновників Союзу української державності та УНП Віктор Андрієвський.
Після встановлення більшовицької влади він деякий час жив на Кубані, а в 1924р. повернувся до Києва, де його одразу ж заарештували органи ГПУ.
Його розчаруванню не було меж. «Ворожі до українства численні елементи й свої ж таки обивателі-малороси, скептично байдужі до національних прагнень українського народу, створювали те глинясто-болотисте тло, на якому не знаходили ґрунту вияви міцної національної енергії», – так описав київські місяці життя Миколи Міхновського його колега по педагогічному технікуму Микола Марченко.
3 травня 1924 року Миколу Міхновського знайшли повішеним у саду садиби його друга Володимира Шемета. У передсмертній записці було написано: «Ніж вони мене, краще я сам себе»…

Звичаєве козацьке право

30 березня

Звичай
Сімейне коло, Громада, громадське та козацьке Коло, Віче, Рада, самоврядування – в основі Звичаю, без всього цього Звичай вмирає. Звичай, чи єдина ідеологія, що відповідає закону філософії: практика – критерії істини. Звичаєва ідеологія ґрунтується на «Національній ідеї», її слова – життя по совісті і по правді, та пріоритет інтересів народу над всіма іншими. У Звичаї може жити людина будь-якої національності, яка визначає Звичай.
Теоретичні джерела Звичаю живляться усною народною творчістю, це: «Супойським переказом», «Велесовою книгою», «Руською правдою», козацькими літописами, Конституцією П.Орлика, творами Г. Сковороди, І. Котляревського, Т. Шевченка, Д. Яворницького, В. Гнатюка, В. Шлянта та дослідженнями сучасників.
Звичаєве Право
Звичаєве Право – це сукупність правових норм, що ґрунтуються на родовій (народно-національній) свідомості, Родовій Вірі і родовій моралі, які регулюють і захищають національний Звичаєвий лад і державний устрій, та регулюють всі інші взаємовідносини в суспільстві. У Звичаєвому Праві не було конституції , її функції виконували Головні Норми.
Головні Норми Звичаєвого Права – це головні правові принципи і норми Звичаєвого ладу, по іншому Родового Ладу. Український народ – єдиний великий народ на євро-азійському просторі, що зберігав Родовий Лад в часи феодалізму і мав свою Родову Державу Козацьке Запоріжжя!
Норми звичаєвого Права визначають суспільний лад, державний устрій та головні взаємовідносини в суспільстві. Право первісно з’являється зі Звичаю, тобто волі народу, а не із волі Державної влади. У Звичаєвому Праві влада просто немає права давати, писати і змінювати право!
Звичаєве Право дійсно є Українським-Країнським і існувало в нашому краї у своїй завершеній ідеологічно-правовій формі як мінімум 10 тисячоліть тому, за часів виникнення розвинутого Родового Ладу, в якому власне і виникає ДЕРЖАВА, як сила, що захищає територію і підтримує справедливий порядок.
Козак – вільна, дбайлива людина, господар, а не раб- споживач та губитель, що нищить все живе на Землі і саму Землю. Козак – це власник земельної ділянки. Вся інша земля належить громаді і не продається, «перебуває в колективній власності». Козак підприємець має свою справу, живе своєю працею. Козацька кооперація – взаємодопомога, спільна діяльність, розподіл доходів згідно із внеском. Іноземці не можуть бути власниками землі на території України. Власником землі на території України можуть бути лише її громадяни.
Козак – звичаєвик
• Живе в ритмі з Всесвітом ,Сонцем, Водою, Землею.
• Має духовні та людські кості: доброти, любові, радості, гармонії, чистоти помислів і думок.
• Творить простір чистоти й любові в собі, у своїй родині, у своїй громаді та державі.
• Думає, розмовляє, співає рідною українською мовою, яка є джерелом формування-реалізації-матеріалізації успішного життя.
• Відроджує календарну та родинну обрядовість, свята згідно з природним, космічним календарем.
• Створює українське середовище, поширює українську культуру.
• Не шукає спокою у бездіяльності.
• Не слугує грошам та не дає їм владарювати над собою. Підкоряє свої примхи розуму та волі.
• Сам себе стверджує воїном. Має здатність битися не тільки за себе, а й за інших, за Україну.
• Постійно навчається Звичаю, історії, культури, фундаментальним наукам, мистецтву, музиці та професійних знань.
• Дбає про особисте здоров’я та здоров’я своєї сім’ї (фізична культура, спорт, походи, чистота, охайність та здорове харчування).
• Пізнає рідний край і світ як теоретично, так і парктично.
• Веде активне громадське життя – є громадянином та особистістю.
Звичаєва держава
На території сучасної України державне Вічеве буття, за прадавніми письменами існувало з 2 тисячі до н.е. Віче мали, що віче вирішить, так і є, на що невирішено – не повинно бути. Вибирали князів від полюддя і так жили. Бо у русів не було іншої ради, крім Віча.
Україна має отримати нову «Конституцію України», яка продовжить більш, як трьох тисячолітню традицію Вічового правління та обрання керівників різного рівня «наймання до праці» на різні посади та їх усування в разі невиконання своїх обов’язків.
На тому стояли і стояти будемо – українські козаки.
У всі часи існування «козаччини» на першому плані були «Права і вольності», а потім йшли інші, менш значимі закони.
Впровадження козацького звичаєвого права у сьогодення.
Наприклад, Конституція Ізраїлю побудована на споконвічному єврейському Звичаю із вкрапленням сучасного права. Подібне ми зустрічаємо в японському, китайському законодавствах. Великобританія, яка є найконсервативнішою державою сучасного світу, підтверджує ґрунтування своїх законів на прадавньому Звичаї і традиціях.
Виборча демократична «демос – народ» система, яка склалася на Запоріжжі, була історичною ниткою між давньою історією та історією козацької доби, в якій Звичаєве козацьке право переросло у державно-національну традицію.
Це і породило нам козацьку державу.
Магістр козацтва Генерал-полковник УК Василь Шнайдер

Магдебурзьке право, історія та надбання

30 березня

Сьогодні ми звертаємось із запитанням, як виникли запити на правове існування соціуму. Як формувались правила економічних і політичних відносин, судочинства.
Дослідження такого плану збагачують наші знання про людину певної епохи в різних сферах її життя, про нашу історію загалом.
Однак говорити про всі ці правові аспекти історичної дійсності можна лише на підставі знань про загальну правову систему певної країни в певний час, про різні її складові.
Приро́дні права́ люди́ни (громадянські, особисті) — це права, які надаються людині з народження, необмежені нічим та ніким. Вони є першочерговими, а всі інші - похідними від них. Дані права в жодному разі не залежать від держави або ступеня її демократичності.

Міста в правовому сенсі є витвором середньовіччя. Раніше вони виконували радше торговельні та господарські функції, і лише отримавши самоврядування, оформивши свій правовий статус, міста стають саме такими, якими ми звикли їх бачити. Водночас їх роль помітно зростає.
Тому дослідження міського права — один із важливих елементів формування об’єктивних історичних знань щодо певної доби.
Для наших теренів особливе значення має дослідження німецького права, зокрема магдебурзького.
Питання про роль і значення магдебурзького права, яке упродовж століть визначало статус багатьох європейських міст, було й залишається предметом досліджень і дискусій.
Історики кожної доби оцінювали його по-різному, засновуючись на певних політичних і філософських переконаннях.
Магдебурзьке право (Jus Theutonicum Magdeburgense) — середньовічне міське право, за яким міста частково звільнялись від центральної адміністрації (королівські) або влади феодала (приватні) та створювали органи місцевого самоврядування.
Воно було започатковане привілеями 1188 p., отриманими німецьким містом Магдебургом від архієпископа Віхмана— власника міста, а також правовими повчання лавників(членів судової колегії)та шефенів (по життєво обраних присяжних)
Незалежно від місця своєї дії, це право означало: міську автономію для нових поселенців (колоністів), міське самоврядування з власним судочинством, що здійснювалося через виборні органи – раду
Щодо загального розвитку магдебурзького права в Європі, виходячи з формування його власне правових аспектів, виділяється два періоди:
1. X II— XV ст. — магдебурзьке право було складним конгломератом норм різного походження:
а) традицій саксонського земського права (відображених у «Саксонському Дзеркалі» — німецький середньовічний збірник правових норм. Укладений близько 1230 р.) та деяких інших норм звичаєвого регіонального права;
б) правових норм, які сформувались безпосередньо в умовах міста (наприклад тих, що стосувалися ремесла і торгівлі).
В цей період магдебурзьке право майже не відчувало впливу римського права та юридичної науки як такої, або ж цей вплив був доволі обмеженим. Велику роль відіграють королівські привілеї та законодавчі акти місцевого значення, акти органів місцевого самоврядування, які, зрештою, також входили в систему даного міського права. Особливо високим був авторитет суду самого Магдебурга.
2. XVI — початок XIX ст. — поширення магдебурзького права перестає бути єдиним процесом, тісно пов’язаним із політичним розвитком самого лиш Магдебурга’.

Загалом, в українській науці питання магдебурзького права у Східній Європі, в тому числі в Україні, залишається відкритим. Оцінюючи причини запровадження маґдебурґії в українських містах, історики здебільшого намагаються виділити лише політичні або економічні, рідко намагаючись показати їх поєднання.
Міста і міські громади розглядаються як податкові одиниці.
Міське самоврядування на українських землях у XIV — на початку XVII ст. ґрунтувалося на магдебурзькому праві, яке впродовж кількох століть відігравало важливу роль у суспільному житті Східної Європи.
Без глибокого аналізу цього феномену неможливо достеменно зрозуміти низку інших, пов’язаних із економікою, культурою, політикою, соціальною структурою цих країн явищ. Тому проблема магдебурзького права стала предметом пильної уваги істориків, особливо українських та польських. Однак досі вона належним чином не розв’язана. Особливо серйозні прогалини спостерігаються в українській історіографії магдебурзького права, у ній відсутні узагальнюючі праці, що простежували б розвиток міського самоврядування за цим правом від його зародження у XIII— XIV ст.
Елементи магдебурзького права з’явились у Галичині й на Волині ще за княжої доби, ймовірно, у другій половині XIII ст., і, хоча тоді й не все населення міст жило згідно з його нормами, приписувати польському королеві Казимиру III першість у запроваджені тут німецького права немає достатніх підстав. Поширена серед істориків минулого (і деяких сучасних) теза про «чужорідність» магдебурзького права для України не підтверджується відомими нині історичними фактами.
Хоча запровадження самоврядування міст на німецькому праві пов’язане з німецькою колонізацією, воно було не штучно привнесеним ззовні явищем, а таким, потреба в якому виникла в ході історичного розвитку суспільства.
Слід враховувати, що правова локація не було ані початком, ані кінцем у формуванні органів самоврядування. Це тривалий процес, який визначався усім економічним, політичним і соціальним життям міста і, разом з тим, мав на нього зворотний вплив.
Магдебурзьке право було юридичним оформленням закономірного процесу становлення міщанства як стану. Не будучи кодифікованими, норми магдебурзького права ускладнювали, а подекуди й призводили до безладу в усій системі та процесі здійснення самоврядування у місті. Попри це, вони розвивали правову свідомість міщан, зміцнювали елементи демократії та законності.
У XVI ст. відбувається з одного боку олігархізація магістрату, а з іншого — обмеження його влади громадськими представницькими органами. Та все це не було специфікою певного регіону на тлі тогочасних загальноєвропейських процесів і не стільки залежало від самого магдебурзького права, скільки від загальної тенденції розвитку суспільства. Боротьба проти олігархізації магістратів міст та обмеження їх влади стала виявом впливу ренесансних ідей у ЦентральноСхідній Європі.
Як слушно зауважив Фернан Бродель, «якщо міста й були «громадами», то були вони й «суспільствами» в сучасному розумінні слова — зі своїми напруженостями, своїми братовбивчими війнами: знаті проти буржуа, бідних проти багатих («худий народ» — popolo magro — проти «ситого народу» — popolo grasso)... Але це суспільство, поділене всередині, виступало єдиним фронтом проти зовнішніх ворогів, проти світу шляхтичів, володарів, селян — усіх, хто не був його громадянином.
Такі міста були на Заході першими «вітчизнами», і їхній патріотизм був напевне більш обмежений, набагато більше усвідомлений, ніж був і ще довго буде патріотизм територіальний...» Певною мірою ці слова можемо прикласти й до Центрально-Східної Європи.
Слід пам’ятати про територіальну неоднорідність і часову трансформацію магдебурзького права. Чим далі на схід, тим сильнішими були елементи місцевого права у нормах самоврядування міст, тим менше було в них елементів магдебургії.
У процесі історичного розвитку міст постійно відбувається зміна чинних у них норм німецького права. Магдебурзьке право було змінним як у просторі, так і в часі. А якщо зважити на суттєві відмінності правових норм кожного окремого міста, стає зрозуміло, якою надзвичайно складною є ця проблема.
По суті, єдиної системи магдебурзького права в Україні не існувало. Можна говорити лише про сукупність різноманітних варіантів міського самоврядування, які мали певною мірою спільне походження і об’єднувалися під спільною назвою.
Хоча міське самоврядування за магдебурзьким правом в Україні не відігравало такої ж значної ролі, як у Центральній Європі, все ж воно залишило помітний слід у тутешньому суспільному житті: сприяло виділенню міського населення в окремий суспільний стан, утвердженню демократичних традицій, правової культури, зрештою, було одним із найважливіших чинників інтеграції українського суспільства в європейську цивілізацію.
Руські міста сильно відрізнялись реальними магдебурзькими привілеями, які їм надавали, бо ці привілеї регулювали фіскальні відносини міст із королівською владою і визначались не старовиною чи звичаєм, а тією «ласкою», «милістю», яку король виявляв до того чи іншого міста. Саме завдяки цим привілеям міста і містечка, базовані на маґдебургії, отримали завідування цілою низкою пожитків, прибутки з яких йшли або на місцевий благоустрій, або служили фондом для виконання державних повинностей.
Політичні мотиви запровадження магдебурзького права «Великі князі таким чином намагались запровадити в містах єдиний правовий порядок, щоб ліквідувати незручності, пов’язані з одночасним існуванням права польського, німецького, руського і єврейського, а з іншого боку, щоб привабити у міста торговий люд»

У XVI ст. значення суду Магдебурга падає. Це певною мірою пов’язано із становленням централізованих держав у Європі, які намагались обмежити закордонні впливи на свої внутрішні справи, а саме так іноді трактувалося звернення міст до суду Магдебурга.
На теренах Німеччини дедалі більшого значення набуває римське право. Саме від XVI ст. особливо помітною стає його рецепція у східнонімецьких князівствах. На просторі чинності магдебурзького права при університетах починають виникати юридичні факультети: в Празі (1348 p.), Ерфурті (1379 p.), Ляйпцігу (1409 p.), Віттенберзі (1502 p.), Йєні (1552 p.), Гельмштедті (1576 p.), Галле (1694 p.), Франкфурті-наОдері (1506 p.), Кенігсберзі (1544 p.).
Саме тут готували кваліфіковані кадри юристів для міських, земських, князівських судів. Ці суди поступово утворювали єдину систему на чолі із центральним судом (Reichskammergericht), який ще 1495 р. оголосив римське право загальним правом імперії. Правознавці нової школи сприяли широкому застосуванню римського права та уніфікації судової практики. У XVI ст. Магдебурзький суд складався виключно із випускників юридичних факультетів університетів;
Деякі дослідники (В. Бекер, У. Айзенгардт) вбачають причину витіснення магдебурзького права римським у тому, що перше не мало чітких юридичних понять. Римське право привносило певну правову культуру, і в порівнянні з ним магдебурзьке право сприймалось як щось архаїчне, не здатне забезпечити правове обслуговування складніших суспільних відносин.
З цим важко не погодитись, хоча подібне твердження не здатне розв’язати проблеми причин поширення магдебурзького права на сході Європи саме в XV— XVI ст. і довготривалості його в цьому регіоні.

Молодший науковий співробітник історико-культурного центру-музею "Старий Костянтинів", директор музею Захисника України Анатолій БОРСУК

Магдебурзьке право та його роль у розвитку Старокостянтинівької громади

29 березня

Історія міського самоврядування на Волині своїми коріннями іде вглиб XIV ст., а подальший розвиток набуває в XVI – XVII ст., де на той період органами місцевого та міського самоврядування були повітові та земські сеймики, які виконували всі адміністративні, судові та господарські функції. В цей же період відбувається зародження і розвиток системи міського самоврядування на Волині на основі Магдебурзького права.
Питання розвитку міського самоврядування недостатньо висвітлені в історико - краєзнавчій літературі, хоча українські дослідники ХІХ – ХХ ст. О.Баранович , М.Теодорович, М.Зуц , письменник Ю.Крашевський, та інші висвітлили загальні напрями розвитку міст Волині.
Одними з перших міст в Україні, що отримали магдебурзьке право, були: Володимир Волинський (бл. 1324 р.), Сянок (1339 p.), Львів (бл. 1352 р.), Кам’янець (1374 p.), Луцьк (1432 р.), Київ (1494 p.), Дубно (1507 р.), Острог (1528), Тернопіль (1548 р.), Старокостянтинів (1561р) та багато інших. Українські міста запозичили нові принципи життя та пристосовували їх до своїх умов і особливостей. Через місцеві традиції структура і функції органів самоврядування в різних містах могли не збігатися, мати відмінності. Загалом організація адміністративної і судової влади за нормами магдебурзького права в містах ставила їх на один рівень з європейськими.
Костянтинів отримав Магдебурзьке право у 26 березня 1561р., польський король Сигізмунд Август пожалував князю Василю Костянтину Острозькому грамоту на заснування міста.
Завдяки запровадженню магдебурзького права, місто розросталося дуже швидкими темпами. Суспільна структура міста була складною. Разом з великими групами людей, зайнятих в ремеслі та торгівлі, немало було городян, тісно пов’язаних з сільським господарством. Серед городян була група великих землевласників, які використовували робочу силу з містян, відомо, що на їх фільварках працювали коморники.
Розбудовували міські укріплення і захищали їх, перш за все міщани.
Їм надавались привілеї з умовою виконання певних обов’язків, головним з яких було укріплювання міста.
Відповідно до магдебурзького права, кожен міщанин Костянтинова, під загрозою штрафу, зобов’язаний був мати зброю, запас куль та пороху.
Міщанські загони не були єдиною збройною силою міста.
Основним було військо князя, яке складалося, перш за все, з шляхтичів, а також була хоругва, набрана з татар, які постійно проживали в місті та відбували військові повинності.
Місцева громада Старокостянтинова характеризувалася багатоконфесійністю та полікультурністю: тут мешкали українці, поляки, литовці, євреї, татари, роми та ін..
Згідно магдебурзького права у місті, влада належала виборному магістрату, який поділявся на дві колегії – Раду (адміністративний орган) і Лаву (судовий орган). В Старому Костянтинові магістрат майже не ділився на колегії, а правив у повному складі. Раду очолював бургомістр, а Лаву – війт.
Одночасно з магдебурзьким правом місто одержало право на власний герб.
У Старокостянтинові, розташованому на торгових шляхах, відбувалася велика торгівля, 8 разів в рік надавалося право проводити великі ярмарки. Для іноземних купців в місті був збудований «гостинний двір».
Після входження в склад Російської імперії земель Речі Посполитої у 1793р.Старокостянтинів увійшов до складу Волинської губернії та став повітовим містом і включав у себе 13 волостей, волосні центри: м-ко Авратин, м-ко Базалія, м-ко Волочиськ, с. Корчівка, м-ко Красилів, м-ко Кульчини, м-ко Купель, с. Маначин, с. Решнівка, с. Сковородки, м-ко Теофіполь, с. Чернелівка, м. Старокостянтинів.
Указом російської імператриці 21 січня 1796р, був затверджений герб міста, який дещо трансформувався з герба князів Острозьких, (півкільце зі стрілою замінено на лук зі стрілою), а зверху чорний двоглавий орел – символ Російської імперії.
У ХІХ ст., завдяки, все ж таки, вигідному географічному розташуванню на перетині торгівельних шляхів, Старокостянтинів впевнено продовжував нарощувати свій економічний потенціал. Варто згадати, що в першій половині ХІХ ст. наше місто, поміж 12 волинських міст, мало одне з найвищих показників чисельності населення. За матеріалами перепису населення 1840р. цей показник складав 11 тис. чол., для порівняння, Житомир, як губернське місто, налічував 16700 чол., Рівне – 5600, Володимир-Волинський – 5300.
В економічній діяльності мешканців Старокостянтинова впродовж ХІХ ст. переважала торгівельна діяльність. В цей час, місто за товарообігом у південно-західному краї поступалося лише Бердичеву. Головними товарами тут виступали зерно, сіль, худоба, так, поставки зерна старокостянтиніськими купцями здійснювались до одного з найбільших центрів торгівлі царської Росії – Одеси, а також в Австрію, худобу – в Прусію та Польщу. Також місцеві купці, на той час вважалися людьми досить кмітливими, і саме тому відгукувалися на запровадження новацій у життєдіяльність міста та всієї губернії, саме тому вони зверталися до генерал-губернатора з проханням відкрити у місті телеграфну станцію, з метою подальшого процвітання міста. Були й негативні чинники економічного розвитку. Будівництво залізниць, які пролягали через Проскурів та Шепетівку негативно вплинули на розвиток торгових відносин. Спад оптової торгівлі, безумовно, заставив багатьох підприємців залишити місто та переїхати, звичайно, забравши з собою значні капітали. А з припиненням капіталовкладення, зменшились торгові операції міста. Цим фактом може бути пояснено занепад міських ярмарків, які, за спогадами старожилів, в даний час не мають ніякого відношення до тих ярмарків, які відбувалися тут в старі добрі часи… Але, незважаючи на це, торговий люд зумів переорієнтувати свою діяльність. На перевагу оптовій торгівлі стала швидко розвиватись роздрібна торгівля.
Промисловому зростанню Старокостянтинова наприкінці ХІХ ст. сприяло відкриття у 1898р. цукрового заводу, який став першим на Волині міським цукровим заводом. З часу відкриття тут працювало 36 осіб, а вже з початку ХХ ст. – 380 чол. Ще одною характерною рисою економічного розвитку нашого міста поч..ХХ ст. була кредитно-фінансова діяльність. Відділення Об’єднаного акціонерного комерційного банку у Старокостянтинові, займалося наданням усіх видів банківських послуг. Інтереси ці були пов’язані з хлібною торгівлею, яка на Волині зосереджувалась саме в Старокостянтинові
Починаючи з 1913р. економічний розвиток міста маловідомий.
Після Жовтневої революції 1917р, настав економічний спадок. Часта зміна влади не давала можливості економічному розвитку. А вже з 20-х років ХХ ст. місцеве самоврядування міста пов’язане з його «радянською» моделлю.
На початку 1921-го року в повіті були сформовані нові структури влади…[ «Радянську» систему народовладдя складали ради — органи державної влади та ланки ієрархічної піраміди. Вищим організаційним принципом тут був демократичний централізм, що формально визнавав самостійність території, але супроводжувався жорсткою централізацією та концентрацією влади. Велика Вітчизняна війна внесла свої корективи. Післявоєнне місто почало відроджуватись з новими силами, тут стали до ладу основні підприємства, розгорнулась мирна праця, велося промислове, житлове та соціально-культурне будівництво.
Все змінилось в новітні часи. Відповідно до Постанови Верховної ради України від 15 грудня 1999р. № 1293-XIV місто Старокостянтинів Старокостянтинівського району Хмельницької області віднесено до категорії міст обласного значення. Місто знову повернулося до своїх витоків, а саме повноважень магдебурзького права (самоврядування міста). Відтворюється сучасний герб.
Дійсно, місцеве самоврядування, надає Старокостянтинову великі можливості. Саме громада міста вирішує всі економічні, політичні та соціально-культурні питання. Завдяки розширенню повноважень місцевого самоврядування, забезпечується стабільний соціально-економічний та духовний розвиток громади, яка впевнено крокує в європейське майбутнє.
З 2021року тут створено Старокостянтинівську міську територіальну громаду, до якої входять 66 сіл, які підпорядковані 20 сільським громадам.
Кожна з них має свій статут, свої повноваження.

Науковий співробітник історико-культурного центру-музею "Старий Костянтинів"
Олена ЖУРАВЛЬОВА

Історія правознавства в середньовічній Україні. Звичаєве право та його значення для громади.

28 березня

Історія цивілізації, що склалася на теренах сучасної України, сягає сивої давнини. Нелегкою судилася історична доля українському народові, адже він протягом віків виборював свою незалежність.
Цікавою та повчальною є історія держави та права України, що бере свій
початок в далекому минулому. Як зазначається в «Повісті временних літ», народи княжінь литовських, що увійшли до складу Київської Русі мали обичаї, закони батьків своїх і перекази: «Інакше кажучи в межах Русі переважало Звичаєве право».
До найдавніших норм звичаєвого права слов’ян відносяться норми, які регулювали порядок здійснення кривавої помсти і деяких процедурних дій, присяги, оцінки показань свідків, тощо.
Залишки «Звичаєвого права», котрі дійшли до нас, виявляють себе в юридичних символах: наприклад в обряді посадження шанованого гостя князя на «стіл», або символ рукобиття, при свідках означає норму укладення контракту купівлі-продажу в численних прислів’ях, що вказують на ті, чи інші норми звичаєвого права: наприклад – «що ухвалить старший город, на том мусять стати пригороди».
«Повість временних літ» наводить приклади того, що в народів княжінь були неоднакові звичаї укладення шлюбу. В древлян викрадали дівчат, у родомічів й в’ятичів дівчата й хлопці обирали один одного на русаліях чи інших ігрищах.
Норми звичаєвого права фіксувалися пізніше в офіційних документах, наприклад: Русько-Візантійських угодах 911, 944, 971 років Крім міжнародних угод до нас дійшли князівські статути й уроки. Це особливі збірники права («Статут княгині Ольги», «Статут Земляной, князя Володимира», «Церковний статут», що врегульовував відносини між князівською владою і церквою) Норми правових статутів, які виникли у IX – X увійшли до «Руської правди» - збірника Законів феодального права Ярослава Мудрого, який поклав початок формуванню інституту права «Руська Правда» уже відрізняла право власності від права володіння, охорона приватної власності – одне з головних її призначень.

Право приватної власності тісно пов’язувалось зі спадковим правом, яке відігравало в київській Русі важливу роль, адже з його допомогою багатства, нагромаджені поколіннями власників, залишалися в руках одного стану. Поряд із спадковим правом набуло розвитку і зобов’язальне право, зобов’язання оформлялося угодами: обміну, купівлі-продажу, позики, закупництва. Невиконання угод вело до застосування системи покарань.
У цьому зав’язку в Київській Русі було складено кримінальне право, що чітко не відрізняло кримінального правопорушення від цивільно-правового (але й воно захищало інтереси багатих).
Формування норм шлюбно-сімейного права у Київській русі відбувалося на основі взаємодії місцевих правових звичаїв і християнських, що були привнесені церквою.
Характеристика права Київської Русі дає всі підстави стверджувати про його прогресивність порівняно з тогочасним західноєвропейським правом, що, зокрема, виявилося у ставленні до жінки та до смертної кари.
Першоджерелом права в Київській Русі був звичай законотворча діяльність здійснювалася у формі княжих та церковних уставів (статутів) що базувалися на нормах звичаєвого права.
Правова система в умовах перебування України в складі Великого князівства Литовського та Королівства Польського й Речі Посполитої була досить строкатою.
Її первісною базою було право Київської Русі («Руська Правда»), яке мало значний вплив на розвиток правових систем Литви й Польщі. При цьому роль Звичаєвого права була досить значною. Тривалий час, до кінця XVст. воно діяло поряд з нормами писаного права. У законотворчій діяльності великі князі литовські важливого значення надавали привілеям, які стосувалися панів і шляхти (Привілей Ягайло 1387р.); Вітовта 1413; привілей Сигізмунда 1432,1434 років.
Поряд з привілеями історія литовсько-польської держави добре знає договори (Союз Литви з Польщею 1385р., 1569р.та інше) В другій половині XVст. з’явилися збірники законів і кодекси (Судебник Казимира ІV, Ягелончика).
З «Руською Правдою» тісно пов’язаний ще один збірник права – «Литовський статут», що неодноразово переглядався.

Прийняття Литовських статутів певною мірою обмежувало сферу застосування норм звичаєвого права. Крім вище згадуваних джерел права, що діяло в Україні, слід зазначити («Литовську метрику» архів) У XVІ – першій половині XVІІ ст. діяли, або мали вплив чужоземні джерела права, зокрема: німецькі, угорські, польські та інші (Магдебурзьке право, Вислицький статут).
Вищезазначені джерела містили різні галузі права: право вольності, забов’язальне право, кримінальне. Основним правовим інститутом залишалося право власності, що в польському та литовському праві виникло досить давно. Литовсько-польське право ревно захищало життя, честь, майно та особисту гідність представників панівних станів, а залежні стани були безправними. Інакше кажучи, в цей період правова система безпосередньо залежала від станового ладу суспільства, захищала, в першу чергу, інтереси королів, князів, магнатів та шляхти.
Але, слід зазначити, що частина України, яка була у складі Литви та Польщі, а
пізніше Речі Посполитої, набула державно-правового розвитку. Досягнення в адміністративному, цивільному, кримінальному та кримінально-процесуальному праві залишаються для нас важливими засадами законотворення.

Науковий співробітник історико-культурного центру-музею "Старий Костянтинів" Василь КАЯФА

Військові, якими варто пишатися

21 березня

В історії України є чимало військових діячів, якими варто пишатися.
Один із них – Яків Гандзюк, постать якого відома, але досі недостатньо популяризована в українському суспільстві, хоча як ніхто заслуговує на це.
Яків Григорович народився на Вінниччині 21 березня 1873 року. Походив із української селянської родини. Батько свого часу служив артилеристом (бомбардиром), тому й син обрав шлях військового. Маючи 18 років, після п’яти класів Вінницького реального училища Яків пішов до війська добровольцем (за тодішньою термінологією, “вольноопределяющимся”). За чверть століття селянський син зробив кар’єру “від самих низів” до генеральського чину.
У 1895 році Яків Гандзюк закінчив Одеське піхотне юнкерське училище, після чого отримав погони підпрапорщика і служив у піхотних частинах неподалік кордону з Німецькою імперією. Коли в 1904 році на Далекому Сході розпочалася російсько-японська війна, Гандзюк (на той час вже поручик) подав рапорт про переведення до дієвої армії. Зрештою, його направили до Маньчжурської армії генерала Олексія Куропаткіна, яка безуспішно намагалася деблокувати фортецю Порт-Артур.
Особливо Яків Гандзюк відзначився під час грандіозної Мукденської битви, в якій командував 1-ю ротою 12-го Великолуцького полку. 10 березня 1905 року зі своїми солдатами він зумів вирватися з ворожого оточення і врятувати знамено полку. За це був підвищений до чину штабс-капітана і удостоєний ордена Святого Георгія 4-го ступеня. Така нагорода давала право на отримання спадкового дворянства – щоправда, відповідний царський указ вийшов тільки у червні 1911 року.
Початок Першої світової застав Якова Гандзюка в чині підполковника. Воювати довелося у складі Південно-Західного фронту, на теренах Польщі та Західної України. Командував різними піхотними полками – 147-м Самарським, 146-м Царицинським, 91-м Двінським, потім бригадою 23-ї піхотної дивізії.
В боях Яків Гандзюк абсолютно не шкодував себе. Дев’ять разів діставав поранення і контузії, зокрема й тяжкі. За бойові заслуги українець був підвищений до полковника і нагороджений Георгіївською зброєю. А Президент Франції Раймон Пуанкаре 3 грудня 1915 року удостоїв його однієї з найвищих військових нагород своєї держави – Військової медалі (Médaille militaire).
У червні 1917 року Яків Гандзюк отримав погони генерал-майора. Наступного місяця прийняв командування 104-ю піхотною дивізією у складі 34-го армійського корпусу, на чолі якого стояв генерал-лейтенант Павло Скоропадський. Майбутній Гетьман України у спогадах дуже високо характеризував свого підлеглого: “Доблесний генерал… Я думав, що він загинув, но кремезна його натура и на цей раз видержала. Після страшної контузії уже через два месяці він став керувати дивізією. Він був настоящий героєм. «Девять разів поранений , але вийшов з війни дієздатним». А ось уривок зі спогадів Василя Кочубея – ад’ютанта Павла Скоропадського,: “Величезного зросту, широкоплечий, з випещеною бородою, з правильними рисами обличчя, на якому, з одного боку, малювалася залізна воля та величезна енергія, з іншого – глибока душевна доброта, таким побачив я вперше цього велетня, справжнього богатиря зі старовинних билин ... Він був надзвичайно суворий і вимогливий до самого себе, мав величезну скромність, повну відсутність кар’єризму, а до того ж був ще в усіх відношеннях кришталево чесною людиною і цілком чужим всякому інтриганству. З іншого боку, він мав твердий, рішучий характер, залізну волю і виняткову властивість впливати на людей”.
Наприкінці літа 1917 року внаслідок розгортання революційних подій прискорився процес українізації в російській армії. 34-й армійський корпус став 1-м Українським корпусом, а 104-та піхотна дивізія Якова Гандзюка – 1-ю Українською пішою козацькою дивізією. Частини корпусу дислокувалися на Правобережжі, Східному Поділлі й Східній Волині, роззброюючи більшовизовані частини та не даючи їм змоги дістатися Києва, де засідала Українська Центральна Рада. Зокрема, в листопаді 1917-го вони захистили Київ від наступу частин 2-го гвардійського корпусу під проводом Євгенії Бош. В районі Вінниці і Жмеринки їх роззброїли та відправили ешелонами до Росії. Значною мірою заслугою саме Павла Скоропадського і Якова Гандзюка було те, що більшовики не змогли знищити Українську Народну Республіку вже у перші дні її існування.
11 січня 1918 року через незгоду з політичним курсом УНР генерал Скоропадський подав у відставку. Яків Гандзюк тимчасово вступив у командування 1-м Українським корпусом. Начальником штабу корпусу був генерал-майор Яків Сафонов.
На початку лютого штаб корпусу в Білій Церкві отримав звістку, що з лівого берега до Києва наблизилися більшовицькі війська Михайла Муравйова. Генерали Гандзюк і Сафонов з начальником штабу 1-ї Української дивізії полковником Олександром Гаєвським виїхали автомобілем до Києва, щоб з’ясувати обстановку й отримати розпорядження від українського уряду. Та вони не знали, що урядові установи УНР вже залишають місто. На під’їзді до столиці автомобіль перехопили більшовики. Заарештованих привезли до Муравйова, який запропонував їм приєднатися до його військ. Та вони рішуче відмовилися. За це більшовики вирішили розстріляти полонених як “контрреволюціонерів”. У відповідь Яків Гандзюк звернувся до своїх соратників: “Прохати й принижуватися перед цими мерзотниками не будемо! Єдине, чого можу побажати нам, – це померти героями!”
Генерали Гандзюк і Сафонов були розстріляні більшовиками у Києві поблизу будівлі Олексіївського інженерного училища (нині Київський військовий ліцей імені Івана Богуна). Пораненому полковникові Гаєвському вдалося втекти, скориставшись темрявою. Сталося це, за різними даними, 7-го, 9-го або 10-го лютого 1918 року.
Після приходу до влади Гетьмана Павла Скоропадського, останки генералів вдалося знайти в одній з братських могил жертв більшовицького терору. На тілі Якова Гандзюка було виявлено 12 ран, завданих багнетами. Отже, його добивали вже після розстрілу. Відважного генерала з військовими почестями поховали на території Видубицького монастиря.
За радянських часів могилу героя зрівняли із землею. Лише у 1990-х зусиллями нащадків Якова Гандзюка і київських краєзнавців її віднайшли та встановили надгробок.
2014 року на честь генерала було названо вулицю у Вінниці та в Києві досі немає ні вулиці, ні пам’ятника славетному воїнові.
Відповідно до Указу Президента України № 168 від 06.05.2020 року трьом бригадам Збройних сил України присвоєні почесні найменування. Серед славетних історичних імен, які тепер носитимуть 53-тя, 54-та механізовані та 59-та мотопіхотна бригади, ім’я генерала УНР Якова Гандзюка не так відоме широкому загалу. Хоча дуже символічно, що саме цей видатний військовий діяч віднині буде духовним символом 59-ї окремої мотопіхотної бригади, яка була створена у 2014 році на початку російсько-української війни.

Молодший науковий співробітник історико-культурного центру-музею "Старий Костянтинів", директор музею Захисника України Анатолій БОРСУК

«Софія Тарновська – берегиня роду Острозьких».

15 березня

Софії Тарновська народилась в 1534 році від третього шлюбу великого гетьмана коронного Яна-Амора Тарновського з Софією Шидловецькою, що співпало з періодом найбільших військових тріумфів її батька. Маєтності Яна Тарновського були найбільшими в Речі Посполитій і називались «державою Тарновською».
Софія отримала виховання в домі свого батька, двір якого був визнаний одним із найбільших на той час осередків культури, який часто відвідували письменники, вчені, поети. При дворі коронного гетьмана функціонувала капела музик, яку він, при потребі, позичав для проведення урочистостей у королівській резиденції.
Ян Тарновський добре знав князя Василя, як сина великого гетьмана литовського Костянтина Івановича Острозького, та коли він уперше приїхав засвідчити намір укладення шлюбу із Софією, Тарновський довго вагався та розмірковував. По-перше, стає зрозуміло, що претендентів на руку майбутньої спадкоємиці роду Тарновських було достатньо. По-друге, мав відбутися шлюб католиків та православних, представників польських і руських магнатів. Такий союз передбачав ще й передачу русинам у якості приданого коронних володінь, що в той час було рідкісним явищем.
Під час вирішення коронним гетьманом долі своєї доньки не останню роль зіграв той факт, що Василь-Костянтин був одним із найзаможніших магнатів на теренах Великого князівства Литовського.
Навесні 1553 р. у Тарнові відбулось пишне весілля Василя-Костянтина Острозького та Софії Тарновської. Таїнство шлюбу відбувалось водночас за православним та католицьким обрядами. У цьому інтерконфесійному шлюбі кожен залишався у своїй вірі, тож молоду пару благословляли і священик, і ксьондз.
Молода, гарна та розумна дружина добре розуміла свого чоловіка. Томаш Кемпа писав:
«Вона радила йому, приймаючи рішення, цінувати обов’язки та звання своє князівське, не зважати на те, що вона за ним є полька, але керуватися власним сумлінням».
Софія Тарновська, за словами сучасників, була ідеально сумлінною жінкою, у якій гармонійно поєднались зовнішня й душевна краса, доброта та інтелект. Вона народила князю п’ятеро дітей.
В 1554 р. у родині Василя-Костянтина та Софії Острозьких з’явився первісток, якого назвали Іваном (в юнацькому віці перейшов у католицизм і був названий Янушем). В 1559 р. світ побачила донька Єлизавета, а рік по тому — Катерина, яка в майбутньому мала стати дружиною Христофора «Перуна» Радзивіла. Пізніше, княжна народила другого сина Костянтина, точна дата народження, якого залишається не встановленою.
Софія померла в 1570 р., після народження наймолодшого сина Олександра у віці 36 років у батьківському маєтку у Вевюрці. Янушеві на той момент виповнилося 16 років, Костянтину 15, Катерині 11, а Єлизаветі близько 10. Відомо про всіх дітей Острозьких, за винятком Єлизавети, що вони були хрещені згідно православного обряду. Та всі діти, за винятком Олександра, закінчили життя в католицтві.
Вона була похована в родовій усипальниці кафедрального костелу в Тарнові.
Епітафія на надгробку засвідчує благородне походження і прекрасну вдачу Софії, її красу, доброчинність, велич помислів, кмітливість, шляхетність, побожність, милосердя та інші численні чесноти:
«Найпрекрасніша душею та обличчям, а насамперед величчю духу, мудрістю, шляхетністю, ласкавістю, любов’ю до Бога та милосердям до людей».
Софія була єдиною дружиною князя Василя-Костянтина Острозького, адже після її смерті князь так і не одружився, проживши ще 38 р.

Науковий співробітник історико-культурного центру-музею "Старий Костянтинів"
Олена ЖУРАВЛЬОВА

«Мiжнародний день прав жiнок i миру: цікаві факти святкування»

07 березня

Міжнародний день прав жінок і миру сприймають як свято краси, весни і жіночності.
День жінок почали відзначати ще в Стародавньому Римі. Римляни обдаровували своїх жінок, як і годиться, з розмахом – подарунки, квіти і вірші.
Перші гучні заяви про жіночі права прозвучали в 18 столітті. У той час тільки одиниці змогли здобути освіту. Під час революції у Франції в 1789 році почали виникати радикальні ідеї.
Уже в 19 столітті жінки змогли домогтися значного розширення своїх можливостей, при цьому реальну рівноправність так і не було надано.
Однак, всупереч соціальним думкам, жінки почали війну за свої права. Завдяки цьому їм було дано законне право на своїх дітей і особисте майно. За рідкісним винятком жінки отримували можливість навчатися в коледжах. Наприклад, Елізабет Блекуелл в США стала першим дипломованими лікарем.
Боротьба за права жінок активно наростала.
У 1903 році в Англії виник войовничий жіночий рух, який отримав назву «суфражизм». Його очолила Еммелін Панкхерст. Ці бойові жінки влаштовували мітинги і акції протесту.
Через п’ять років в Нью-Йорку швачки, страждаючи від жахливих умов, вийшли на вулиці, вимагаючи збільшення заробітної плати і поліпшення умов праці.
Жінки продовжували бій навіть після того, як поліція розігнала їх протест. Саме тоді були створені перші жіночі профспілки.
Події повторилися через кілька років: швачки влаштували мітинг із закликом зрівняти свої права з чоловіками, збільшити оплату праці, скоротити час роботи. Їх гаслом був «Хліб з трояндами»: хліб, символізував економічну незалежність, а троянди – високу якість життя. Через рік Соціалістична партія США вперше офіційно затвердила жіноче свято.
В 1910 році під час конференції працюючих жінок в Копенгагені, Клара Цеткін запропонувала створити Міжнародний жіночий день. Там були присутні сто жінок із сімнадцяти країн світу, які одностайно підтримали Цеткін.
Саме 8 березня 1910 року французька льотчиця Еліз де Ларош стала володаркою звання першої у світі жінки-пілота, володаркою ліцензії на керування літаком.
У 1911 році Міжнародний жіночий день відзначали в багатьох країнах Європи, а в 1917 році жінки отримали виборче право в Австралії, Новій Зеландії, Данії та Норвегії. В СРСР 8 березня стало офіційним святом в 1921 році, а офіційний вихідний був введений в 1966 році.
У 1977 році ООН оголосила про створення Дня ООН за права жінок і міжнародний мир.
У 1996 році ООН придумала спеціальну тему для жіночого дня: «святкування минулого, планування майбутнього». У 1997 році це були «Жінки за столом світу», потім «Жінки і права людини» в 1998 році. Вони продовжили цю тематичну традицію в наступні роки; в 2019 році – «Краще баланс, краще мир».
Міжнародний жіночий день святкують у багатьох країнах світу.
Так, наприклад, в Китайській Народній Республіці жінкам надається 8-денна відпустка. А в Італії прийнято дарувати жінкам мімози і писати романтичні вірші. У Португалії та Румунії жінки збираються групами і влаштовують вечірки виключно для жінок. В Індії жіночий день також дуже важливий: проводяться вечірки, щоб показати силу дівчат і їх активну роль в суспільстві. Жителі Куби організовують пишні гуляння на честь свята, під час яких висловлюють слова любові і поваги до жінок.
А японським дівчатам для святкування відведено практично весь місяць. З головних урочистостей варто відзначити Свято ляльок, День дівчаток і Торжество цвітіння персиків.
Ще на початку ХХ століття в Галичині існував потужний і впливовий жіночий рух, який мав яскравих лідерок, розгалужену мережу організацій і осередків та чималі здобутки у справі емансипації тогочасного жіноцтва. Українки ще тоді не лише були невід’ємною частиною міжнародного жіночого руху та брали активну участь у міжнародних дискусіях, конгресах і конференціях, але й часто мали соціалістичні переконання. Наталія Кобринська, Леся Українка та й сам Іван Франко, який активно підтримував тогочасні жіночі ініціативи, так чи інакше поділяли ідеї соціальної справедливості та рівноправності громадян.
У сучасній Україні намагаються повернути первісний сенс свята. Від початку 2000-х в різних містах України спостерігаються різні феміністські ініціативи, які намагаються відновити політичний дух цього свята, влаштовуючи вуличні акції під гаслами та акцентуючи увагу на болючих проблемах сучасних українок.
8 березня має бути не стільки нагодою для привітань, компліментів та подарунків жінкам, скільки приводом привернути увагу співгромадян та влади до питань гендерної нерівності, які все ще дуже актуальні в сучасній Україні.
Незважаючи на витоки історії, свято прекрасної частини людства – перш за все свято, що викликає найкращі почуття в людей. Тож нічого іншого не залишається, окрім як насолоджуватися цим святом жінок, весни та краси.
З весною вас, дорогі жінки! Нехай все ваше життя буде теплим, квітучим і гарним, як справжня весна!

Науковий співробітник історико-культурного центру-музею "Старий Костянтинів"
Олена ЖУРАВЛЬОВА

Весна – період відродженя, наснаги, віри у майбутнє…

01 березня

Весна прийшла так якось несподівано!
Зима стояла міцно до пори.
Вітри війнули з півдня. І тоді вона
немов у Ворсклу з’їхала з гори.
Ще сніг ковтала повідь широченна,
і рала ждав іще тужавий лан.
А під горою вишня наречена
вже до віночка міряє туман.
Ліна Костенко
ВЕСНА– період відродженя, наснаги, віри у майбутнє…
У традиційних звичаях, обрядах та віруваннях, що стосуються ранньовесняного періоду, виділяють свята і певні звичаєм означені дні, які не мають встановленої дати у календарі (Масниця, Середохрестя, Вербна неділя, Великдень, Провідна неділя, Переполовинна середа), і прив’язані до календаря свята (Стрітення, Явдохи, Сорок святих, Теплого Олекси, Благовіщення, Юрія, Марка, Довгого Івана, Весняного Миколи).
Яскравим періодом народного календаря є час від Різдвяних свят і до Великого посту, що має народну назву М’ясниць.
Тривалість М’ясниць є залежної від дати, на яку в році припадає Великдень, і може винести від п’яти до десяти тижнів.
Останнійтиждень М’ясниць має назву Масниці. Вона, як свято зазнала найменшого впливу з боку християнства. Відомі й інші назви цього
тижня – Масляна, Сирний тиждень.
Ця назва пов’язувалася з тим, що впродовж цього тижня у повсякденному харчуванні основне місце поряд із м’ясними посідали і молочні страви.
Найважливішою стравою та неодмінним атрибутом Масниці в українців були вареники із сиром та сметаною. “Почекайте, вареники, прийде на вас Масниця!”
Натомість вже в перший понеділок Великого посту споживали лише
житні коржі – жалованики (жиляники), коржики-дужики, тертий хрін
з буряковим квасом та редьку. Як у народній приказці: “Вареники
доведуть, що й хліба не дадуть”.
9 березня – день Першого і другого знайдення голови Йоана
Хрестителя (Обретіння, Обертенія, Абрітіня, Оборотеннє). За
народними уявленнями, з цього часу птахи лише збираються
повертатися з теплих країв – обертаються головами до своїх гнізд. Як
казали у народі: “Обертаються діти до хліба, птиця до гнізда, а хлібороби
до плугів”.
За народним календарем, весна починається від 14 березня (а за
ст. – 1 березня) – дня Явдохи.
Ще називали цей день Перша весна. На Явдохи не робили важкої роботи, а особливо – у полі волами чи кіньми.
Весняні мотиви ще помітніші в обрядах, приурочених до 22 березня
– свята (Сорока святих). Цей день можна вважати другою зустріччю весни. За уявленнями українців, на Сорок святих прилітають з вирію жайворонки, тому й пекли 40 “жайворонків” з тіста. З метою закликання весни печиво у вигляді
птахів роздавали малим дітям. Діти ж ходили з цими жайворонками
та співали веснянки, закликаючи весну. Господині у цей день прагнули
зварити сорок вареників або спекти сорок пирогів. За аналогією з
родильними та поховально-поминальними обрядами в яких також
наявна числова символіка 40: “Якщо на сорок святих мороз, то ще
буде сорок морозів” (враховуючи ранкові та вечірні приморозки). В
цей день, за народними оповіданнями: “Лелеки мають на гніздо
принести сорок гілок”.
Період весняного повернення птахів є достатньо тривалим від 9 березня до 7 квітня.
30 березня – день ОлексиТеплого. Здавна цього християнського святого вважали опікуном бджіл. У його день уперше навесні виносили вулики із зимівника і розставляли на пасіці. Вірили, що для пасічника рік буде вдалим, якщо саме цього дня випустити бджіл для першого обльоту. Хоч існувало також застереження: “як бджоли вилетять до Олексія, то стільки ще будуть сидіти, скільки перед Олексієм вилетіли”…
Гримить! Тайна дрож пронимає народи, –
Мабуть, благодатная хвиля надходить…
Мільйони чекають щасливої зміни,
Ті хмари – плідної будущини тіни,
Що людськість, мов красна весна, обновить…
Іван Франко

Науковий співробітник історико-культурного центру-музею "Старий Костянтинів"
Олена ЖУРАВЛЬОВА

21 лютого Всесвітній день екскурсовода

21 лютого

21 лютого Всесвітній день екскурсовода (International Tourist Guide Day).
Свято започатковане в 1990 р. Всесвітньою федерацією асоціацій екскурсоводів (гідів) – World Federation of Tourist Guide Associations (WFTGA).
Вперше день відзначили в Лондоні – одному з найбільших туристичних центрів світу.
Світове співтовариство визначає туризм як засіб індивідуального та колективного вдосконалення, а екскурсійні послуги як інтелектуальні заходи, що мають духовні, освітні та просвітницькі функції.
Повноцінне визначення спеціальності «екскурсовод» було дано в 1940 р. і включало в себе такі поняття, як «керівний організатор в рамках туру по країні або за межу», а також «співробітник музею, в чиї обов’язки входить розповідати відвідувачам про подані для ознайомлення експонати, відповідати на тематичні питання».
1970-ті рр. наділили екскурсовода місією, наближеною до педагогічної діяльності.
Сьогодні це людина, яка робить все, щоб мандрівник не повернувся додому без багажу нових знань.
Самоосвіта і самодосконалення, постійне розширення власного кругозору, володіння психологічними прийомами, витривалість, пам’ять, терплячість, організованість, уміння захопити їх цікавою розповіддю і зосередити увагу на головному – все це головні риси професії.
Екскурсовод – людина, котра проводить екскурсії по визначних місцях, виставках, експозиціях, музеях, заповідниках, архітектур-них спорудженнях, садово-паркових ансамблях тощо.
Гід – провідник, екскурсовод, особа, що ‎супроводжує туристів або екскурсантів та пояснює визначні місця.
Туризм є важливою галуззю української економіки.

День Героїв Небесної Сотні

20 лютого

20 лютого в Україні вшановують пам’ять Героїв Небесної Сотні, відвагу, силу духу і стійкість громадян, які віддали своє життя під час Революції Гідності, захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України.
Події, які відбувалися з листопада 2013 року, змусили затамувати подих кожного українця.
Це була героїчна боротьба, сповнена великою людською відвагою, силою духу і стійкістю та, найцінніше – самопожертвою для кращого майбутнього своєї країни.
Саме в ці дні, 18-20 лютого, вісім років тому, під час Революції Гідності, протистояння між українським народом і тодішнім режимом сягнуло свого піку. Ти довгих зимових місяці тисячі українців відстоювали свою громадянську позицію – жити у вільній від корупції та хабарників країні, інтегруватися в європейське співтовариство. Звичайний мітинг перетворився у Революцію Гідності.
Сумний список Небесної сотні відкрився 22 січня 2014 року, коли загинули активісти Майдану Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Однак, найскладніше ще було попереду.
20 лютого 2014року, силовики на Інститутській вулиці розстрілювали протестувальників. Цей день став переломним у ході подій Революції Гідності.
Героями Небесної Сотні стали люди, різні за віком, статтю, освітою, з різних куточків України та з-за кордону. Серед них були успішні підприємці та пенсіонери. Найстаршому – Івану Наконечному – виповнилось 82 роки, а наймолодшому – Назарію Войтовичу – лише 17 років.
Герої Небесної Сотні – уособлення людської, громадянської та національної відваги й самовідданості.
На даний час Героями Небесної Сотні називають 111 осіб.
Майже три тисячі осіб було поранено за весь період масових протестів. Звання Героя України посмертно отримали 104 загиблих, а троє іноземців – громадянин Білорусі Михайло Жизневський, громадяни Грузії – Зураб Хурція та Давид Кіпіані, посмертно нагороджені орденами Героїв Небесної Сотні.
Серед тисяч учасників Революції Гідності були й наші земляки, які своєю жертовністю демонстрували щире прагнення українців жити у вільній, демократичній і суверенній державі. І серед них був Сергій Бондарчук, вчитель Старокостянтинівської гімназії, голова міської організації ВО «Свобода», який загинув від пострілу снайпера на вулиці Інститутській, коли виносив з під обстрілу пораненого юнака з Шепетівки. За цей подвиг його посмертно було нагороджено званням Героя України.
Завдяки Революції Гідності в нашій країні відбулися значні зміни, але якою ціною…
Своє життя віддали найкращі сини України, справжні патріоти свого народу.
Їх пам’ятатимуть завжди, про них обов’язково знатимуть прийдешні покоління, бо Герої не вмирають.
Слава Героям Небесної Сотні!
Слава Україні!

Науковий співробітник історико-культурного центру-музею "Старий Костянтинів"
Василь КАЯФА

День Єднання... - символ української незалежності!

16 лютого

Це не свято, а випробування на міцність, на патріотизм, на загальнолюдські цінності, на МИР, СВОБОДУ та НЕЗАЛЕЖНІСТЬ…
Основним символом цього свята, яке було започатковане Указом Президента України 16 лютого 2022 року, є не лише виконання національного гімну, вивішування українського прапору (який має бути на всіх структурах повсякденно), а ЄДНАННЯ…
Єднання, яке несе собою важливу мету: захист своєї ЗЕМЛІ.
Українці – нація, яка любить свою БАТЬКІВЩИНУ, свою рідну ЗЕМЛЮ. Вони готові захищати свою свободу та незалежність, своє МАЙБУТНЄ…
Немає слів… Ми з’єдналися, як ніколи…
В умовах повномасштабної війни путінської росії проти українського народу, проти мирних жителів різних національностей встали всі нескорені…
Порушуючи міжнародне право, всі звичаї та принципи ведення війни, загарбники знищують наші міста, села, садиби, глузують над дітьми, жінками …
Весь український народ, його герої, ЗСУ дають гІдну відсіч окупантам.
В цей важкий період ми не повинні покладатися лише на наші ЗСУ, а й дійсно ЄДНАТИСЯ в одній потужній АРМІЇ ЄДНАННЯ УКРАЇНЦІВ.
Лише разом ми переможемо!!!!
Єднаємося, браття, в цю лиху годину,
Нехай ворог знає: Ми за Україну!
Богу душу нашу віддамо єдину,
За нашую землю - Священну Україну!
Слава Україні!
Героям Слава!
Науковий співробітник історико-культурного центру-музею "Старий Костянтинів"
Олена ЖУРАВЛЬОВА

«Афганістан – без права на забуття»

16 лютого

15 лютого в Україні відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 34-та річниця виведення радянських військ з Афганістану.
15 травня 1988 року, відповідно до укладених у квітні 1988 року Женевських угод про політичне врегулювання становища навколо Афганістану, почалося виведення радянських військ. Радянський Союз зобов’язався вивести свій контингент до 15 лютого 1989 року.
Цей день назавжди увійшов в історію, як дата, коли було поставлено останню крапку в цій кровопролитній афганській війні, через пекло якої, відповідно до виконання свого військового обов’язку, пройшло 150 тисяч українців, серед яких тисячі наших земляків.
Довгих десять років трагічна війна в Афганістані викликала в свідомості людей біль і смуток за понівечені долі наших воїнів. Війна зламала життя багатьом молодим хлопцям.
В боях на території Афганістану загинуло шестеро наших земляків – це Кудиненко Павло Васильович (1942-1981), прапорщик, фельдшер мед.пункту МСП. За мужність і відвагу був нагороджений орденом Червоної Зірки. Гуцалюк Віталій Іванович (1964-1983), командир автомобільного відділення. В Афганістані – з вересня 1983 р. При виконанні бойового завдання загинув у бою. За мужність і відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки(посмертно). Палій Геннадій Дмитрович (1953-1979), старший лейтенант, льотчик-вертольотчик. В 1979 р. полк у якому він служив, по тривозі був направлений до Афганістану. Вертоліт, на якому знаходився Геннадій і ще 15 чол., був підбитий, усі загинули. За мужність і героїзм нагороджений орденом Червоної Зірки. Фурман Олександр Михайлович (1968-1987), в листопаді 1986 р. рядовим був відправлений в Афганістан, де став десантником-розвідником. Загинув 31 жовтня 1987 р. Свій останній бій він провів разом з Героєм Радянського Союзу Олегом Онищуком, який був його командиром. У тому бою загинула майже вся їхня бойова група. Нагороджений орденом Червоного Прапора (посмертно). Козачук Григорій Павлович (1948-1980), прапорщик, начальник господарського складу. З весни 1980р. служив в Афганістані в окремому вертольотному полку в м.Кундуз. У боях проявив сміливість і мужність, нагороджений орденом Червоної Зірки(посмертно). Загинув у середині 1980р. Маковецький Олег Станіславович (1966-1985), радист парашутно-десантного батальйону. В січні 1985 р. був направлений в Афганістан. Помер від тяжких ран 17 липня 1985 р. Нагороджений орденом Червоної Зірки.
За кожним воїном - «афганцем» - доля, життєвий подвиг, крок у безсмертя. Зі шкільної парти їх бездушно кинули у криваве місиво війни на території чужої країни. Вони – болюча сторінка нашої історії. І ми не маємо права забути її, щоб більше ніколи не гинули сини України на чужій землі, за чужі ідеали.
Ми вшановуємо всіх учасників тієї, вже далекої війни і засвідчуємо свою глибоку шану та повагу їхній мужності та самовідданій праці. Незважаючи ні на що, вони чесно виконували свій громадянський обов’язок, залишалися вірними присязі до кінця.
В цей день ми поділяємо весь біль втрати з тими, хто втратив на цій війні своїх близьких і віддаємо шану всім учасникам тих подій.
Вічна пам’ять загиблим та співчуття родинам, які втратили своїх близьких.

Музейний доглядач, керівник музею воїнів-афганців Сергій ПАЗЮК

«Міжконфесійні об’єднання в Україні»

08 лютого

Конфесія – визнання, признання – належність до певної церкви, релігійної організації, яка має віровчення, культову практику та організовану структуру.
Відокремлення релігії від держави необхідне для забезпечення свободи особистості, рівноправності конкретних меншостей, а також для запобігання конфліктам на релігійному ґрунті. Конфесійні об’єднання мають право володіти, користуватися й розпоряджатися культовими будинками й спорудами лише для здійснення богослужінь, інших релігійних обрядів і церемоній, передбаченими внутрішніми статутами.
Щороку з 1 по 7 лютого увесь релігійний світ на нашій планеті відзначає Всесвітній тиждень гармонійних міжконфесійних відносин (World Interfaith Harmony Week). Мета цього заходу – побудувати толерантні та доброзичливі відносини між різними віросповіданнями та конфесіями, попри різні погляди та вірування.
Тиждень міжконфесійної гармонії, що відзначається громадами різних конфесій у всьому світі, був запроваджений спеціальною Резолюцією ООН в 2010 році. Ініціаторами його впровадження були король Йорданії Абдалла II ібн Хусейн аль-Хашими та принц Йорданії Газі бен Мухаммед.
Засідання Генеральної Асамблеї ООН, на якому було прийнято рішення запровадити цей тиждень, відбулася восени 2010 року. Під час дебатів представники країн членів ООН дійшли згоди про необхідність забезпечити мирні відносини та співпрацю між людьми з різних конфесій. З огляду на це була створена Резолюція, на основі якої тиждень, починаючи з 1-го лютого, проголошено Всесвітнім тижнем гармонійних відносин між різними релігійними конфесіями та представниками різних віросповідань.
В Резолюції також йдеться про те, що усі релігії та конфесійні групи світу зобов’язані дотримуватися принципів толерантності та шанобливого ставлення до послідовників інших, відмінних віросповідань.
Перший тиждень лютого має привернути увагу громадськості до діяльності та зусиль, що докладають лідери різних конфесій та міжконфесійних організацій задля досягнення максимального взаєморозуміння між представниками різних релігій.
Протягом всесвітнього тижня міжконфесійної гармонії в різних куточках планети проводяться суспільні заходи, спрямовані на розвиток взаєморозуміння та толерантності між представниками різних віросповідань.
Організація Об’єднаних Націй закликає можновладців та представників громадських організацій у всіх країнах світу забезпечити повну підтримку ідей, що популяризують гармонію, добру волю та толерантність до інших віросповідань і релігій в християнських церквах, юдейських синагогах, ісламських мечетях тощо. Відносини між представниками різних конфесій мають будуватися на загальних заповідях, що проповідуються в кожній релігії, а це пошана до Бога та любов до людини.
В Україні міжконфесійний тиждень проводиться на офіційному рівні за участю Всеукраїнської Ради Релігійних Об’єднань, Держдепартаменту у справах релігії та інших державних та громадських організацій. Проводяться круглі столи, на яких обговорюються питання відносин між представниками різних віросповідань та національностей. На заходи запрошуються репортери, науковці, громадські діячі, керівники різних релігійних громад та інших осіб, для яких питання міжконфесійних відносин є небайдужим.

Науковий співробітник історико-культурного центру-музею "Старий Костянтинів" Василь КАЯФА

«Князь Василь-Костянтин Острозький – славний син України»

02 лютого

Цього дня, ймовірно, народився Василь-Костянтин Острозький. Василь Острозький був молодшим сином гетьмана литовського, князя Костянтина Острозького. Іменинник був князем, магнатом, воєнним, політичним і культурним діячем, меценатом. Князь - один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Великого Князівства Литовського у Речі Посполитій, сенатор Речі Посполитої, засновник Острозької академії.
Він був найяскравішим захисником православної церкви та української культури, який, своєю славою, перевищив здобутки свого батька - Костянтина Івановича Острозького - «некоронований король Русі», представник народу, який придбавав своє право на існування. Василь Костянтин Острозький багато зусиль завдавав тому, щоб захищати український народ та його Православну Віру. За своє життя В.-К. Острозький став основним благодійником українського просвітництва. Він побачив, що українському народу не вистачає освіти та зробив висновок, що потрібно закладати вищі школи, де мали б навчатися кандидати на духовенство та українська інтелігенція.
І князь це зробив…
Він збирає навколо себе видатних учених, які працюють в друкарнях або над перекладами з іноземних мов біблійних текстів. Цей час припав на другу половину 1570-х років. Було відкрито Острозьку академію, найперший вищий навчальний заклад у Східній Європі…
Ніщо не виникає на пустому місці – без школи у Костянтинові, міста, яке було засноване князем 1561 році, не було б академії в Острозі.
Перше повідомлення про цей факт зробив львівський вчений-палеограф,
О. Калужняцький на третьому археологічному з’їзді Росії в 1874 р. «Року божего 1599 декаврия 5. Списана Петром Станиславовичем Яневским в богоспаемом граде Константинове, в Кадемии Константиновской, при дидаскале смиренном Антонии Юзефовиче, а при держави княжить благочествий и христолюбивый пан Василий Острожский - воевода Киевский, маршалок земли Волынской, староста Владимирский. За средства в Бозе достойного и Христи влюбленного отца Андрея, на тот час протопопом будучего церкви соборной Троицкой Константиновской».
Збереглись історичні дані про те, що в Костянтинові, знаходився центр по переписуванню книг, а в його околицях функціонувала велика школа, про це свідчить титульний лист «Кормчої» (1599 р.).
«Кормча» - книга, створення якої почалось після проголошення Берестейської унії й тривало декілька років. Вона була закінчена у грудні 1599 року. Вона має 550 (п’ятсот п’ятдесят) сторінок тексту і являє собою збірник текстів, тісно пов’язаних з книжковими пам’ятками доби князя В.-К.Острозького.
Коли в Європі з’явилося друкарство, князь Василь-Костянтин Острозький за власні кошти відкрив друкарні, де почали видавати перші українські книги. Друкарні стають відомими в Україні та у сусідніх православних країнах.
За спогадами І. Огієнка, за кошти князя було надруковано 25 високовартісних релігійних та релігійно-полемічних видань про оборону України та її віри. Серед них – Острозька Біблія 1581 року – перше повне видання всіх книг Святого Письма церковнослов’янською мовою, яка принесла Україні та православній церкві віковічну славу серед усього слов’янського світу. Та засвідчила про високу мовну культуру в Україні в кінці XVI ст.
Її примірники були зареєстровані в каталозі бібліотеки Оксфорда, цю книгу мав шведський король (її примірник зберігався в Королівській бібліотеці Копенгагена).
Але… Костянтинів – Старий Костянтинів – Старокостянтинів – місто, яке пишається тим, що не забуває славу свого засновника…, місто яке пишається виданням «Кормчої» та продовжує здобуття великого князя…
«Усі українські магнати, взяті разом, не зробили для України стільки, скільки зробив сам князь Василь-Костянтин Острозький».

Зберігач фондів історико-культурного центру-музею "Старий Костянтинів" Олена Шпаченко

Володимир Ганяк

08 грудня

Замок Острозьких відкриває свої тайни.
Нарис 1-й
Місто Старокостянтинів було засноване князем Василем Костянтином Костянтиновичем Острозьким у 1561 році. Як й інше старовинне місто, він оповитий багатьма легендами та тайнами. Місцеві жителі вірять в те, що замок Острозьких був другою столицею одного з найбагатших магнатів – Великого Литовського князя Василя Острозького – захисника православної віри.
Але історики впевнені, що місто лежало на одному з трьох напрямків набігів зі сторони кримського ханства (на карті Г.Боплана позначений як «Чорний шлях») і тому мав суто оборонне значення.
Офіційними резиденціями князя, істориками прийнято вважати міста Дубно та Остріг, в якому у 1581році була видана відома Острозька Біблія.
В одній з передач циклу «Втрачена спадщина», що демонструвалась на каналі «Інтер», був зроблений акцент на тому, що замок і церква являли собою єдиний оборонний комплекс. Товсті стіни церкви та високі стрілчасті вікна були елементами оборонних споруд замку. Тому, навіть замкова сімейна церква князя Василя Острозького, Свято-Троїцький храм, побудований 1561-1571рр., була орієнтована на північний схід, а по всім канонам християнського храмобудування потрібно, щоб вівтар був орієнтований на «схід». Основна мета такого розташування храму в тому, щоб перші промені сонця падали на вівтар.
Виходить якась абсурдна ситуація: з однієї сторони князь, завдяки непомірній праці, видає Острозьку Біблію, для того щоб навести порядок в справах православної церкви та при цьому проявляє недбалість в храмобудуванні при закладанні міста, яке носить його ім’я, виходячи з прагматичних міркувань. У зодчих вистачало й інструментів для того, щоб точно визначити напрямок подовжньої вісі храму.
А тайна полягає в тому, що в період літнього сонцестояння сонце встає в даній місцевості на північному сході, тому і назва церкви вибрана невипадково, а в честь літнього церковного свята Святої Трійці.
Про такий підхід до проектування православних храмів згадується в наукових працях П.О.Раппопорта. Тоді все встає на свої місця. Розташування храму вибрано закономірно та по всім канонам. Даний факт завершить багатовікову суперечку істориків (ПероговськийВ.І., В.Кочубей та ін..) про те, що було збудовано раніше – замок чи церква.
Першою була збудована церква.
Як богоугодну справу, князь В.К. Острозький розпочав все з будівництва церкви. Саме вона стала тим «наріжним каменем в основі кутка» (тобто мала найбільше значення) при будівництві майбутнього міста.
Церква – цілий символічний світ мікрокосмосу зі своїми законами й правилами. Цікавий той факт, що миряни повинні входити в церкву з західної сторони, протилежній вівтарю («Врата в Царство Небесне»). Тому замок і прибудований з західної сторони, так як вона спочатку проектувалась як сімейна церква князя В.К.Острозького.
Під час воєн та різноманітних катаклізмів багато деталей інтер’єру замкової церкви було втрачено, але ще збереглась частина фресок XVIст. В їх числі первинний герб князя В.К.Острозького: восьмипроменева зірка, охоплена півмісяцем. Здавалося б, до чого тут півмісяць, який прийнято рахувати символом мусульманства після захоплення Константинополя у 1453р.?
Про неординарність особистості князя В.К.Острозького може служити й той факт, що герб розташований на західній стороні церкви. Як прийнято в церковній традиції, на цій стіні зображуються сцени Судного дня. Це, свого роду попередження про вагому відповідальність княжого роду перед Богом, за всі мирські діяння, тобто, перед тим, як з’явитися перед Богом під час страшного суду.
Розповідати про цей дивовижний храм можна достатньо довго. Багато істориків бачать в її архітектурі елементи пізньої готики: рослинний орнамент фресок, контрфорси, напівциркулярні склепіння стелі. Безумовно хрестово-купольний храм втілив в собі традиції будівництва храмів, які панували серед каменярів князівства Литовського.
В храмі такого типу внутрішні чотири стовпи-опори, уявно утворюють букву «Х»
Храм володіє дійсно величною енергетикою, церква сама по собі вже є молитвою у камені, яка оберігає місто Костянтинів.
Безумовно, Україна повинна зберегти цю унікальну пам’ятку XVIст. Для нащадків, щоб краще зрозуміти свою історію та православні традиції. При цьому необхідно завжди пам’ятати про традиції віротерпимості – в місті мирно жили представники різних релігій: православні, католики, євреї, мусульмани…

Володимир Ганяк