День вишиванки

Вишиванка — душа України в кожному стібку
Вона мовчить, але промовляє голосніше за будь-які слова.
Вона ніжна, як мамині руки, і сильна, як серце воїна.
Вона — вишиванка. Наш оберіг. Наша пам’ять. Наша гордість.
Сьогодні, у Всесвітній день вишиванки, ми вшановуємо не просто одяг — ми вшановуємо символ. У кожній нитці, у кожному візерунку — історія роду, молитва за долю, віра у майбутнє. Вишиванка пройшла крізь віки, покоління, війни й поневолення — і щоразу поверталася, як пісня, як прапор, як серце.
Українська вишивка — це мова, якою говорили наші бабусі без слів.
Це хрестики, якими вони «зашивали» щастя, любов і добру долю.
Це кольори, якими писали життя: червоний — кров, чорний — земля, білий — світло, зелений — надія.
Ми, сучасні українці, носимо вишиванку не лише на свято. Ми вдягаємо її на роботу, до школи, на захід і навіть на передову. Бо це — знак, що ми є. Що ми пам’ятаємо. Що ми не здаємося.
Наш музей береже вишиті сорочки, рушники, серветки з різних куточків України — мовчазних свідків людських історій. Дивлячись на них, розумієш: вишиванка — це не просто одяг. Це жива нитка, яка зв’язує минуле з теперішнім і тягнеться у майбутнє.