Соціально-економічний розвиток Старокостянтинівщини: історія і сучасність

Сучасні умови євроінтеграційних процесів, що відбуваються в Україні, наповнюють проблематику впровадження та особливостей функціонування маґдебурзького права в Україні новим світоглядним змістом, який єднає нас з європейськими цінностями. Адже магдебурзьке право українських міст XIV-XІХ ст., які впродовж століть перебували в єдиному політичному, культурному, правовому просторі з містами Європи, переконливо свідчить про наявність традицій європейського права та демократії. Актуальність цього історичного досвіду зумовлена тим, що ті українські міста на які воно поширювалось фактично увійшли в єдиний цивілізаційний простір з провідними європейськими містами. Оскільки місто яке отримало таке право передбачало звільнення від управління, судової та адміністративної влади місцевих феодалів-власників міст і створення міського самоврядування. Воно закріплювало право міських станів — купців, міщан, ремісників, встановлювало порядок обрання і функції органів самоврядування, регулювало торгівлю, опіку, успадкування, визначало покарання за окремі види злочинів. Міське самоврядування у містах південно-східної Волині мало свої певні особливості, а щодо українських міст то тут була при сутня багатоетапність.
В українській історіографії переважає думка про певну обмеженість права самоуправління в приватних містах. Чи не вперше її висловив В. Б. Антонович, зазначивши, що самоуправління в таких містах характеризувалося «такою мірою самостійності, котра на думку власника була корисна для підмоги торгівлі та ремісничої діяльності». Майже аналогічну думку через багато років висловив з цього приводу П. М. Сас, зауваживши, що «самоуправління в містах повністю залежало від власника (феодала), і якщо автономія самоуправління і встановлювалась, то лише в тих межах, котрі визначав сам власник». Альтернативний погляд був висунутий І. Ворончук, котра підкреслила, що власник не лише міг обмежувати, але, як правило, виступав ініціатором надання права на самоврядування.
Варто відзначити, що магдебурзьке право Строкостянтинів отримав фактично відразу від дати заснування міста. У місті оселилися перші євреї. Спочатку називався містом Констянтинів, після заснування міста Новокостянтинова (нині село Летичівського району Хмельницької області) в 1632 році був перейменований на Старокостянтинів. У другій половині XVI століття за князя Острозького тут було збудовано 5 церков: 2 кам’яні, 3 дерев’яні. У XVIII столітті — ще 2 дерев’яні.
• Свято-Троїцька (замкова, кам’яна)
• Соборна, Успіння Пресвятої Богородиці (кам’яна) (була до 1590)
• Св. Юрія (на передмісті, дерев’яна) 16 ст.
• Воскресіння (дерев’яна), була в центрі, біля міської ратуші. XVI ст.
• Спаська (дерев’яна) XVI ст.
• Чесного хреста (на передмісті, дерев’яна) 1640 була на «Стариках»
• Різдва Пресвятої Богородиці (на передмісті, дерев’яна) (до 1687), 1807 збудовано нову кам’яну.
• Домініканський костел з кляштором, фундований 1613 р. князем Яном Острозьким.
Функціонування магдебурзького права в Костянтипнові мало б відбутися за зразком міста Вільно. Це непоодинокий випадок, коли зустрічаємо в джерелах згадку, що певне місто виступало як зразок. Привілеї на магдебурзьке право передбачали і відповідну просторову забудову міста. Йшлося про дозвіл на побудову ратуші, котра мала стояти на головній ринковій площі. Саме ця площа у формі квадратної чи прямокутної забудови вважалася головним атрибутом міста з магдебурзьким правом, а побудована на ній ратуша – символом міського самоврядного статусу. В описі міста Костянтинова 1615 р. зазначено, що в місті була мурована ратуша, при ній мурована вежа, внизу котрої розташовувалась міська важниця, а вгорі годинник. Навколо ратуші знаходились 29 крамниць і 14 склепів. Зі створенням міської ради місцеві мешканці (commanitaas civim) міст отримали власний орган міського самоврядування. Утворення міської ради також вплинуло на виникнення ще однієї відмінності між містом і селом. До того часу кордон між 2 типами поселень не були чіткими. Проте важливим також була обороноздатність міста, а саме будівництва потужних замкових укріплень. Що в свою чергу тільки сприяло економічному зростанню населеного пункту.
Українським містам з магдебурзьким привілеєм надавалось право на пільгову торгівлю. Спеціальними грамотами містам дозволено було проводити щотижневі торги та щорічні ярмарки, прибуток від яких йшов до місцевої казни. Зазвичай, місцем торгу був ринок, розташований у центрі міста, а продаж будь-яких товарів поза межами ринку суворо заборонявся. До пільг і вольностей економічного характеру, що фіксувались у магдебурзьких привілеях, належали: право на шинкування медом, пивом, вином, горілкою та дозвіл на ремісничі цехи. Ярмарки мали тривати 1-2 тижні, і їх початок був пов’язаний з певним релігійним святом. Кількість ярмарків у містах визначалась королівським привілеєм. Відповідно до цього проводилось у Костянтинові – 1. Для деяких міст точно вказувався час проведення ярмарку, а в привілеях, зокрема, Костянтинова, Острополя зазначалось, щоб князь В.-К. Острозький сам визначав дні початку роботи ярмарків та торгів. Важливими значення для розвитку міської торгівлі мало надання щотижневих торгів, а також дозволи на будівництво крамниць. Власник визначав день торгу, керуючись тим, щоб вони у його володіннях відбувались послідовно, тобто, щоб не було їх в один і той же день у поселеннях, що знаходились недалеко одне від одного. У торгах, як правило, брало участь міське населення та жителі сільської округи.
Прибутковою справою в місті було виготовлення напоїв, за що міщани повинні були сплачувати капщизну (податок від виготовлення і продажу спиртних напоїв). Разом із дозволом на ярмарки і торги, магдебурзьким привілеєм надавались пільги в сфері шинкування напоїв (горілки, вина, меду тощо).
Ще одним вагомим економічним привілеєм було право на мито або безмитну торгівлю. Доказом економічної протекції своїх південносхідноволинських володінь може служити відмова князя В.-К. Острозького на встановлення у місті Костянтинові й інших містах митниць чи митних комор.
Одним з проявів швидких темпів розвитку Костянтинова було стрімке збільшення його мешканців. Через дев’ять років після заснування міста Костянтинова у ньому зафіксовано 188 будинків-господарств, 136 халуп «убогих», 105 ремісників, 35 городників, 17 коморників, 14 товаришів ремісників та 3 перекупників. Але, що цікаво, згодом, кількість ремісників скорочується, а перекупників збільшується.
У 1615 р. у Костянтинові існувало 14 вулиць, найбільшими з яких за кількістю жителів були Жидівська (48 заселених будинків, 15 пустих), Тихонська (48 заселених будинків, 13 пустих), Львівська (47 заселених будинків, 3 пустих, на цій же вулиці розташовувалась мурована церква і шпиталь), Торчинська (43 заселених будинки, 6 пустих), вулиця в ринку (43 будинки, на цій же вулиці розміщувався костел, школа та шпиталь), Кам’янецька (40 заселених будинків, 4 пустих).
Кількість населення: його зменшення чи збільшення дуже сильно залежала від нападів татар. Щодо сільського населення то через незахищеність від нападів татар іноді села повністю спустошувалися та зникали, як наприклад, у 1617, 1618.
Сільські поселення волості поділялись на замкові, зем’янські (посесорські) та церковні (с. Іршики).
Населення замкових сіл переважно виконувало однакові повинності, зокрема, тяглі піддані сплачували чинш по одному злотому, пороховий та сторожовий податок становив 4 гр. лит., а також із натуральних повинностей давали по мірці вівса, по курці, двоє давали по гусаку, 10 яєць. Підсусідки сплачували лише половину із зазначеного. Загальна сума прибутків із замкових сіл волості у 1615 р. становила 306 злотих 28 грошів 2 денарії (чинш, пороховий та сторожовий податок), а також 224½ мац вівса, 266½ каплу- Випуск 17. 63 нів, 126½ гусаків, трохи більше39 кіп яєць, 21 яловицю, 46 баранів, 21 вепр, 324 вози сіна, 8 мац пшона з фільварків та хуторів міських, 4 маци пшона від мельників, 10 півбочків меду від бджільної десятини. Князь В.-К. Острозький, а по його смерті і Януш Острозький, були не лише найзаможнішими, але й найбільшими землевласниками у Речі Посполитій. У 1583 р. лише три села Костянтинівської волості перебували в посесії зем’ян. З часом частка зем’янських сіл стала переважаючою, це було пов’язано не лише зі збільшенням кількості слуг Острозьких, загосподаренням регіону, але й з утворенням Острозької ординації (1609 р.), до складу якої ввійшла і Костянтинівська волость.
Більшість держань перебувало у тимчасовому користуванні на невизначений термін («до волі», «до ласки»). Посесорами, як правило, виступала шляхта, що проживала в Костянтинові й мала в місті нерухомість. У 1615 р. у Костянтинові проживало 27 сімей-шляхти, це приблизно 3,9% від усіх мешканців міста. Більшість домів шляхти розміщувались на вулиці за костелом, а їх волоки та будинки були вільні від сплати податків.
У Костянтинівській волості добре був розвинений рибний промисел та млинарство. Про розвиток млинарства у волості свідчить загальна кількість млинів та відомості про їх власників чи орендарів. Про те, що більшість млинів працювали від води підтверджує той факт, що більшість з них розташовувались біля водойм. Стави використовували не лише для приведення в рух водяних млинів, але й у цілях вилову риби. В умовах постійної небезпеки знищення чи спалення врожаю, риба в ставках та в річках завжди могла прогодувати населення. Риба була надзвичайно популярним товаром як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Стави, які були у волості належали міщанам, котрі за ловлення риби повинні сплачувати відповідні платежі, або ж здавались в оренду для певної особи, або ж став був у розпорядженні замкової адміністрації чи власника міста. У Костянтинові та замкових селах знаходилось 21 став, із них – 4 мали обслуговувати потреби замку, ставок у Стариках Януш Острозький віддав для костянтинівського шляхтича Заборовського, а решта – належали до міської оренди.
Отже, низка заходів князів Острозьких сприяла перетворенню міста Костянтинова в потужний економічний центр регіону. Зокрема, надання магдебурзького право, а разом із ним дозволу на проведення ярмарків та торгів, пільги в оподаткуванні тощо. Одним із доказів економічної протекції своїх південно-східноволинських володінь зафіксована у відмові князя В.-К. Острозького на встановлення у місті Костянтинові та інших містах митниць чи митних комор. 5 лютого 1567 р. в луцьких ґродських книгах зроблено запис скарги Мартина Кобильського про відмову волинського воєводи дозволити встановлення королівських митниць для збору «нового» мита у Костянтинові та інших містах на території володінь Острозький. Активна політика власників у справі залюднення та загосподарення Костянтинова, сприяла швидким темпам розвитку міського поселення і, як наслідок, сільської округи. Навколо міста утворювалася певна локальна організація економічного простору (йдеться про навколишні села), котра була поставлена йому на службу. Варто відзначити, що Костянтинівська волость являла собою специфічну територіально-адміністративну одиницю з точки зору поставлених на неї завдань, йдеться також про забезпечення надійного захисту від татар. Яскравим свідченням цього є побудова в місті потужного мурованого замку та переважаюче в двічі число посесорських (зем’янських) сіл над замковими у волості, котрі, значною мірою, забезпечували потребу у військовій силі.
Цілком очевидно, що історична оцінка поширення Магдебурзького права, його ролі і значення в Україні не може бути однозначною Дійсно, німецьке право не відіграло тієї ролі для українських міст, як в Західній Європі, але воно сприяло виділенню міського населення в окремий суспільний стан, міста отримували самоврядність, судову і податкову незалежність, право власності на землю, пільги щодо торгівлі і ремесла.Наслідком запровадження Магдебурзького права стало виведення більшості міст із-під влади феодалів, князів та воєвод, скасування норм звичаєвого права, утворення та розвиток нових політико правових форм і методів організації суспільства тощо. Та, найголовніше, Магдебурзьке право створило правову основу становлення і розвитку місцевого самоврядування в сучасному його розумінні.
Сучасна інтерпретація ідеї Магдебурзького права полягає в успішній реформі децентралізації. Місто Старокостянтинів наразі є центром старокостянтинівської обє’днаної громади з населенням в 51570 і 66 населеними пунктами, що входять до її складу, а на території діє декілька промислових та сільськогосподарських об’єктів. Проте цікавість становить передусім, як для працівників культури саме пам’ятки архітектури та містобудування, а також діючі туристичні об’єкти і ті, що можуть ними стати в майбутньому. Із пам’яток сакральної архітектури неабияку мистецьку цінність мають дерев’яні та кам’яні церкви XVIII-XIX ст. ст., що знаходяться в районі і можуть бути включені в тематичні, туристичні маршрути:
 церква в с. Волиця Керекешина 1799 року, українського триверхового типу із окремо
розташованою дзвіницею, дерев’яні;
 церква в с. Воронківці 1791 року, кам’яна з бароковими елементами, форми запозичені
із дерев’яної архітектури;
 церква в с. Семереньки 1783 року, волинського типу, дерев’яна, з інтер’єром
розписаним в стилі українського народного декоративного розпису; закинута;
 церква в с. Огіївці 1742 року із дзвіницею в одному об’ємі;
 церква в с. Стецьки, невідомо ким і коли побудована; в народному бароковому стилі.
Вартісними пам’ятками в довкіллі є також пам’ятник визвольних змагань Польщі (війни 1792 року з Росією) в селі Зеленці де Т. Костюшко розбив російські війська на честь чого було уфундовано найвищу польську відзнаку «Віртуті мілітарі» й маєток п. ХІХ ст. «Білецьке», які як і місце Пилявецької битви можна включити до переліку.
Також варто взяти до уваги створення нових садиб-музеїв, як от палац в Киселях польського письменнника Ю.І. Крашевського з відновленням усіх взаємозв’язків між елементами комплексу, це й екомузей, що залучає до збереження історико-культурної спадщини місцеве населення, це і музей відновлення пам’ятки, де головним демонстраційним моментом є відтворення складових елементів садибного комплексу зі залученням до нього різновидових категорій музейних відвідувачів у межах спеціально розроблених музейних програм.
Також досить великих обертів набуває зелений туризм в ОТГ. Саме в цьому плані, українська глибинка має багатющий потенціал. Насамперед це мальовнича та багатобарвна природа, що сприяє утворенню різних рекреаційних зон, адже наша держава займає дуже вигідне географічне положення, що дозволяє урізноманітнити туристичні можливості (інколи навіть в одному селі може поєднуватись декілька видів зупинок, як от у с. Самчики: тут є і річка Случ, і Державний історико-культурний заповідник «Самчики»).
Виникнення системи Магдебурзького права, що стало європейським феноменом і сприяло збільшенню економічної потужності завдяки розвитку ремесел, мистецтв, створенню ринків декілька століть тому. Головним результатом міського самоврядування за магдебурзьким правом можна назвати вдалу соціальну політику, спрямовану на зменшення бідності. Дослідники вказують, що в українських самоврядних містах до початку XVIII ст. бідноти було біля 3%. А сучасне місцеве самоврядування сприяє розвитку громад, забезпечує близькість до громадян, можливість їх участі та створює живу місцеву демократію та атмосферу взаємної відповідальності всередині громади. А реформа з децентралізації призвела до справді тектонічних змін в українському суспільстві, в органах державного управління, у місцевому самоврядуванні. З 2014 року – з часу ухвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, була створена значна законодавча база для проведення широкомасштабної реформи місцевого самоврядування.

Старша наукова співробітниця
Державного історико-культурного заповідника «Самчики»
Ольга ДУБ