Микола Міхновський - адвокат, ідеолог самостійницької течії в українському русі початку ХХ століття.

Микола Іванович Міхновський народився 31 березня 1873 року в сім’ї сільського священика у селі Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії. Батько виховував сина , як справжнього патріота.
Освіту Микола Міхновський здобув у Прилуцькій гімназії, яку закінчив у 1891 році. Потім вступив на юридичний факультет Київського університету.
М. Міхновський не лише вивчав право, а й став активним діячем міської патріотичної організації, члени якої проповідували необхідність вільного розвитку української культури й не торкалися політичних питань. Микола одразу ж зрозумів, що ці люди не можуть бути його однодумцями, тому що він хотів бачити Україну самостійною державою.
У 1891 р. група молодих націоналістів створила Товариство тарасівців. М.Міхновський розробив документ для „Братства” — „Profession de foi молодих українців ”, опублікований в 17-му томі львівського національно-демократичного часопису „Правда” в 1893р. Тарасівці проголосили своєю метою боротьбу за «самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказу, вільну між вільними, без пана і хама, без класової боротьби, федеративну всередині».
Реалізувати ці ідеї Братство не змогло, однак практично усі його члени опинилися за ґратами.
Він закінчив навчання в 1895 р. і почав працювати в одній із адвокатських контор Києва, водночас не полишав громадської діяльності. У 1897р. він їздив до Львова, де встановив тісні взаємини з галицькими патріотичними діячами і закупив значну кількість заборонених видань, у тому числі твори Михайла Драгоманова та Івана Франка. Поліція вважала його «крайнім за переконаннями українофілом з грубими і вкрай несимпатичними методами і формами і напрямом безумовно антиурядовим».
В 1898 році Міхновський переїхав до Харкова, що було пов’язано з особистою драмою: закохавшись у дружину свого начальника, він разом з нею мусив залишити Київ. Але батьки були проти. Шлюб не склався, і Міхновський так і лишився неодруженим. Він зайнявся адвокатською практикою, відкрив власну контору і невдовзі здобув неабияку популярність як успішний адвокат.
У 1906 році на так званому «Лубенському процесі» двох українських діячів — братів Шеметів — засудили до страти, але завдяки майстерності адвоката Міхновського вони були звільнені.
Дуже швидко Микола Міхновський завоював авторитет серед української громадськості Харкова. Він проголошував промову на Шевченківських урочистостях 1900 р. в Полтаві та Харкові, закликав до збройної боротьби за права українського народу.
У січні 1900 року, Микола Міхновський у Харкові взяв участь у становленні Революційної Української Партії (РУП) — першої самостійної партії у Наддніпрянській Україні. Основні її ідеї він виклав у брошурі «Самостійна Україна», яка була першим виданням РУП.
«Над нами висить чорний стяг, а на ньому написано: смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації! – йшлося у програмі, яка вийшла брошурою 1900-го року у Львові, – І от посеред таких лихих обставин ми зійшлися до купи, ми згромадилися в одну сім’ю, перейняті великим болем та жалем до тих страждань, що вщерть наповнили народню душу і, хай навпаки логіці подій, ми виписали на прапорі: одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір карпатських аж по кавказькі».
В 1902р, після розриву з РУП, Міхновський заснував Українську народну партію (УНП), для якої написав маніфест «10 заповідей УНП». Це - один з найгостріших документів самостійного руху, створених Міхновським. Він з усіх сил намагався донести свої ідеї до людей: заснував україномовний журнал, друкував свої дописи у пресі, видавав книжечки, в судах захищав українських активістів.
Свої ідеї Микола Міхновський популяризував у часописах, які засновував з невпинною енергією незважаючи на різноманітні адміністративні заборони: «Самостійна Україна» (1905), «Хлібороб» (1905), «Запоріжжя» (1906), «Слобожанщина» (1906), «Сніп» (1912–1913).
Коли розпочалася 1-ша світова війна, його призвали до армії. Деякий час перебував на Північному фронті, а напередодні революційних подій 1917 р. перейшов як юрист у розпорядження Київського військового окружного суду.
М.Міхновський один з перших почав відстоювати ідею формування власних збройних сил. На початку Української революції 1917-1921 рр. він заснував Український військовий клуб імені Павла Полуботка, став одним з організаторів 1-го Українського полку імені Богдана Хмельницького.
Після встановлення гетьманату Павлові Скоропадському пропонували кандидатуру Миколи Міхновського на посаду голови уряду. Але гетьман запропонував йому лише пост «бунчужного товариша» (особистого радника), від якого Міхновський відмовився.
Його відверто боялася будь-яка влада з тих, що розривали Україну на шматки. Міхновський - людина міцної вдачі, залізної та непохитної волі - був незручним, ба й небезпечним, опонентом. "Він був з тих людей, які вміють заразити - романтик, мрійник і ентузіаст. Але й - політик, свідомий дійсності і обставин. Я, що близько знав Миколу Івановича Міхновського, мушу відзначити ще одну його рису - сарказм… Ніхто так не вмів "приставити слово" - охарактеризувати свого противника, як він", - писав один із засновників Союзу української державності та УНП Віктор Андрієвський.
Після встановлення більшовицької влади він деякий час жив на Кубані, а в 1924р. повернувся до Києва, де його одразу ж заарештували органи ГПУ.
Його розчаруванню не було меж. «Ворожі до українства численні елементи й свої ж таки обивателі-малороси, скептично байдужі до національних прагнень українського народу, створювали те глинясто-болотисте тло, на якому не знаходили ґрунту вияви міцної національної енергії», – так описав київські місяці життя Миколи Міхновського його колега по педагогічному технікуму Микола Марченко.
3 травня 1924 року Миколу Міхновського знайшли повішеним у саду садиби його друга Володимира Шемета. У передсмертній записці було написано: «Ніж вони мене, краще я сам себе»…