Магдебурзьке право та його роль у розвитку Старокостянтинівької громади
Історія міського самоврядування на Волині своїми коріннями іде вглиб XIV ст., а подальший розвиток набуває в XVI – XVII ст., де на той період органами місцевого та міського самоврядування були повітові та земські сеймики, які виконували всі адміністративні, судові та господарські функції. В цей же період відбувається зародження і розвиток системи міського самоврядування на Волині на основі Магдебурзького права.
Питання розвитку міського самоврядування недостатньо висвітлені в історико - краєзнавчій літературі, хоча українські дослідники ХІХ – ХХ ст. О.Баранович , М.Теодорович, М.Зуц , письменник Ю.Крашевський, та інші висвітлили загальні напрями розвитку міст Волині.
Одними з перших міст в Україні, що отримали магдебурзьке право, були: Володимир Волинський (бл. 1324 р.), Сянок (1339 p.), Львів (бл. 1352 р.), Кам’янець (1374 p.), Луцьк (1432 р.), Київ (1494 p.), Дубно (1507 р.), Острог (1528), Тернопіль (1548 р.), Старокостянтинів (1561р) та багато інших. Українські міста запозичили нові принципи життя та пристосовували їх до своїх умов і особливостей. Через місцеві традиції структура і функції органів самоврядування в різних містах могли не збігатися, мати відмінності. Загалом організація адміністративної і судової влади за нормами магдебурзького права в містах ставила їх на один рівень з європейськими.
Костянтинів отримав Магдебурзьке право у 26 березня 1561р., польський король Сигізмунд Август пожалував князю Василю Костянтину Острозькому грамоту на заснування міста.
Завдяки запровадженню магдебурзького права, місто розросталося дуже швидкими темпами. Суспільна структура міста була складною. Разом з великими групами людей, зайнятих в ремеслі та торгівлі, немало було городян, тісно пов’язаних з сільським господарством. Серед городян була група великих землевласників, які використовували робочу силу з містян, відомо, що на їх фільварках працювали коморники.
Розбудовували міські укріплення і захищали їх, перш за все міщани.
Їм надавались привілеї з умовою виконання певних обов’язків, головним з яких було укріплювання міста.
Відповідно до магдебурзького права, кожен міщанин Костянтинова, під загрозою штрафу, зобов’язаний був мати зброю, запас куль та пороху.
Міщанські загони не були єдиною збройною силою міста.
Основним було військо князя, яке складалося, перш за все, з шляхтичів, а також була хоругва, набрана з татар, які постійно проживали в місті та відбували військові повинності.
Місцева громада Старокостянтинова характеризувалася багатоконфесійністю та полікультурністю: тут мешкали українці, поляки, литовці, євреї, татари, роми та ін..
Згідно магдебурзького права у місті, влада належала виборному магістрату, який поділявся на дві колегії – Раду (адміністративний орган) і Лаву (судовий орган). В Старому Костянтинові магістрат майже не ділився на колегії, а правив у повному складі. Раду очолював бургомістр, а Лаву – війт.
Одночасно з магдебурзьким правом місто одержало право на власний герб.
У Старокостянтинові, розташованому на торгових шляхах, відбувалася велика торгівля, 8 разів в рік надавалося право проводити великі ярмарки. Для іноземних купців в місті був збудований «гостинний двір».
Після входження в склад Російської імперії земель Речі Посполитої у 1793р.Старокостянтинів увійшов до складу Волинської губернії та став повітовим містом і включав у себе 13 волостей, волосні центри: м-ко Авратин, м-ко Базалія, м-ко Волочиськ, с. Корчівка, м-ко Красилів, м-ко Кульчини, м-ко Купель, с. Маначин, с. Решнівка, с. Сковородки, м-ко Теофіполь, с. Чернелівка, м. Старокостянтинів.
Указом російської імператриці 21 січня 1796р, був затверджений герб міста, який дещо трансформувався з герба князів Острозьких, (півкільце зі стрілою замінено на лук зі стрілою), а зверху чорний двоглавий орел – символ Російської імперії.
У ХІХ ст., завдяки, все ж таки, вигідному географічному розташуванню на перетині торгівельних шляхів, Старокостянтинів впевнено продовжував нарощувати свій економічний потенціал. Варто згадати, що в першій половині ХІХ ст. наше місто, поміж 12 волинських міст, мало одне з найвищих показників чисельності населення. За матеріалами перепису населення 1840р. цей показник складав 11 тис. чол., для порівняння, Житомир, як губернське місто, налічував 16700 чол., Рівне – 5600, Володимир-Волинський – 5300.
В економічній діяльності мешканців Старокостянтинова впродовж ХІХ ст. переважала торгівельна діяльність. В цей час, місто за товарообігом у південно-західному краї поступалося лише Бердичеву. Головними товарами тут виступали зерно, сіль, худоба, так, поставки зерна старокостянтиніськими купцями здійснювались до одного з найбільших центрів торгівлі царської Росії – Одеси, а також в Австрію, худобу – в Прусію та Польщу. Також місцеві купці, на той час вважалися людьми досить кмітливими, і саме тому відгукувалися на запровадження новацій у життєдіяльність міста та всієї губернії, саме тому вони зверталися до генерал-губернатора з проханням відкрити у місті телеграфну станцію, з метою подальшого процвітання міста. Були й негативні чинники економічного розвитку. Будівництво залізниць, які пролягали через Проскурів та Шепетівку негативно вплинули на розвиток торгових відносин. Спад оптової торгівлі, безумовно, заставив багатьох підприємців залишити місто та переїхати, звичайно, забравши з собою значні капітали. А з припиненням капіталовкладення, зменшились торгові операції міста. Цим фактом може бути пояснено занепад міських ярмарків, які, за спогадами старожилів, в даний час не мають ніякого відношення до тих ярмарків, які відбувалися тут в старі добрі часи… Але, незважаючи на це, торговий люд зумів переорієнтувати свою діяльність. На перевагу оптовій торгівлі стала швидко розвиватись роздрібна торгівля.
Промисловому зростанню Старокостянтинова наприкінці ХІХ ст. сприяло відкриття у 1898р. цукрового заводу, який став першим на Волині міським цукровим заводом. З часу відкриття тут працювало 36 осіб, а вже з початку ХХ ст. – 380 чол. Ще одною характерною рисою економічного розвитку нашого міста поч..ХХ ст. була кредитно-фінансова діяльність. Відділення Об’єднаного акціонерного комерційного банку у Старокостянтинові, займалося наданням усіх видів банківських послуг. Інтереси ці були пов’язані з хлібною торгівлею, яка на Волині зосереджувалась саме в Старокостянтинові
Починаючи з 1913р. економічний розвиток міста маловідомий.
Після Жовтневої революції 1917р, настав економічний спадок. Часта зміна влади не давала можливості економічному розвитку. А вже з 20-х років ХХ ст. місцеве самоврядування міста пов’язане з його «радянською» моделлю.
На початку 1921-го року в повіті були сформовані нові структури влади…[ «Радянську» систему народовладдя складали ради — органи державної влади та ланки ієрархічної піраміди. Вищим організаційним принципом тут був демократичний централізм, що формально визнавав самостійність території, але супроводжувався жорсткою централізацією та концентрацією влади. Велика Вітчизняна війна внесла свої корективи. Післявоєнне місто почало відроджуватись з новими силами, тут стали до ладу основні підприємства, розгорнулась мирна праця, велося промислове, житлове та соціально-культурне будівництво.
Все змінилось в новітні часи. Відповідно до Постанови Верховної ради України від 15 грудня 1999р. № 1293-XIV місто Старокостянтинів Старокостянтинівського району Хмельницької області віднесено до категорії міст обласного значення. Місто знову повернулося до своїх витоків, а саме повноважень магдебурзького права (самоврядування міста). Відтворюється сучасний герб.
Дійсно, місцеве самоврядування, надає Старокостянтинову великі можливості. Саме громада міста вирішує всі економічні, політичні та соціально-культурні питання. Завдяки розширенню повноважень місцевого самоврядування, забезпечується стабільний соціально-економічний та духовний розвиток громади, яка впевнено крокує в європейське майбутнє.
З 2021року тут створено Старокостянтинівську міську територіальну громаду, до якої входять 66 сіл, які підпорядковані 20 сільським громадам.
Кожна з них має свій статут, свої повноваження.
Науковий співробітник історико-культурного центру-музею "Старий Костянтинів"
Олена ЖУРАВЛЬОВА
