Магдебурзьке право, історія та надбання

Сьогодні ми звертаємось із запитанням, як виникли запити на правове існування соціуму. Як формувались правила економічних і політичних відносин, судочинства.
Дослідження такого плану збагачують наші знання про людину певної епохи в різних сферах її життя, про нашу історію загалом.
Однак говорити про всі ці правові аспекти історичної дійсності можна лише на підставі знань про загальну правову систему певної країни в певний час, про різні її складові.
Приро́дні права́ люди́ни (громадянські, особисті) — це права, які надаються людині з народження, необмежені нічим та ніким. Вони є першочерговими, а всі інші - похідними від них. Дані права в жодному разі не залежать від держави або ступеня її демократичності.

Міста в правовому сенсі є витвором середньовіччя. Раніше вони виконували радше торговельні та господарські функції, і лише отримавши самоврядування, оформивши свій правовий статус, міста стають саме такими, якими ми звикли їх бачити. Водночас їх роль помітно зростає.
Тому дослідження міського права — один із важливих елементів формування об’єктивних історичних знань щодо певної доби.
Для наших теренів особливе значення має дослідження німецького права, зокрема магдебурзького.
Питання про роль і значення магдебурзького права, яке упродовж століть визначало статус багатьох європейських міст, було й залишається предметом досліджень і дискусій.
Історики кожної доби оцінювали його по-різному, засновуючись на певних політичних і філософських переконаннях.
Магдебурзьке право (Jus Theutonicum Magdeburgense) — середньовічне міське право, за яким міста частково звільнялись від центральної адміністрації (королівські) або влади феодала (приватні) та створювали органи місцевого самоврядування.
Воно було започатковане привілеями 1188 p., отриманими німецьким містом Магдебургом від архієпископа Віхмана— власника міста, а також правовими повчання лавників(членів судової колегії)та шефенів (по життєво обраних присяжних)
Незалежно від місця своєї дії, це право означало: міську автономію для нових поселенців (колоністів), міське самоврядування з власним судочинством, що здійснювалося через виборні органи – раду
Щодо загального розвитку магдебурзького права в Європі, виходячи з формування його власне правових аспектів, виділяється два періоди:
1. X II— XV ст. — магдебурзьке право було складним конгломератом норм різного походження:
а) традицій саксонського земського права (відображених у «Саксонському Дзеркалі» — німецький середньовічний збірник правових норм. Укладений близько 1230 р.) та деяких інших норм звичаєвого регіонального права;
б) правових норм, які сформувались безпосередньо в умовах міста (наприклад тих, що стосувалися ремесла і торгівлі).
В цей період магдебурзьке право майже не відчувало впливу римського права та юридичної науки як такої, або ж цей вплив був доволі обмеженим. Велику роль відіграють королівські привілеї та законодавчі акти місцевого значення, акти органів місцевого самоврядування, які, зрештою, також входили в систему даного міського права. Особливо високим був авторитет суду самого Магдебурга.
2. XVI — початок XIX ст. — поширення магдебурзького права перестає бути єдиним процесом, тісно пов’язаним із політичним розвитком самого лиш Магдебурга’.

Загалом, в українській науці питання магдебурзького права у Східній Європі, в тому числі в Україні, залишається відкритим. Оцінюючи причини запровадження маґдебурґії в українських містах, історики здебільшого намагаються виділити лише політичні або економічні, рідко намагаючись показати їх поєднання.
Міста і міські громади розглядаються як податкові одиниці.
Міське самоврядування на українських землях у XIV — на початку XVII ст. ґрунтувалося на магдебурзькому праві, яке впродовж кількох століть відігравало важливу роль у суспільному житті Східної Європи.
Без глибокого аналізу цього феномену неможливо достеменно зрозуміти низку інших, пов’язаних із економікою, культурою, політикою, соціальною структурою цих країн явищ. Тому проблема магдебурзького права стала предметом пильної уваги істориків, особливо українських та польських. Однак досі вона належним чином не розв’язана. Особливо серйозні прогалини спостерігаються в українській історіографії магдебурзького права, у ній відсутні узагальнюючі праці, що простежували б розвиток міського самоврядування за цим правом від його зародження у XIII— XIV ст.
Елементи магдебурзького права з’явились у Галичині й на Волині ще за княжої доби, ймовірно, у другій половині XIII ст., і, хоча тоді й не все населення міст жило згідно з його нормами, приписувати польському королеві Казимиру III першість у запроваджені тут німецького права немає достатніх підстав. Поширена серед істориків минулого (і деяких сучасних) теза про «чужорідність» магдебурзького права для України не підтверджується відомими нині історичними фактами.
Хоча запровадження самоврядування міст на німецькому праві пов’язане з німецькою колонізацією, воно було не штучно привнесеним ззовні явищем, а таким, потреба в якому виникла в ході історичного розвитку суспільства.
Слід враховувати, що правова локація не було ані початком, ані кінцем у формуванні органів самоврядування. Це тривалий процес, який визначався усім економічним, політичним і соціальним життям міста і, разом з тим, мав на нього зворотний вплив.
Магдебурзьке право було юридичним оформленням закономірного процесу становлення міщанства як стану. Не будучи кодифікованими, норми магдебурзького права ускладнювали, а подекуди й призводили до безладу в усій системі та процесі здійснення самоврядування у місті. Попри це, вони розвивали правову свідомість міщан, зміцнювали елементи демократії та законності.
У XVI ст. відбувається з одного боку олігархізація магістрату, а з іншого — обмеження його влади громадськими представницькими органами. Та все це не було специфікою певного регіону на тлі тогочасних загальноєвропейських процесів і не стільки залежало від самого магдебурзького права, скільки від загальної тенденції розвитку суспільства. Боротьба проти олігархізації магістратів міст та обмеження їх влади стала виявом впливу ренесансних ідей у ЦентральноСхідній Європі.
Як слушно зауважив Фернан Бродель, «якщо міста й були «громадами», то були вони й «суспільствами» в сучасному розумінні слова — зі своїми напруженостями, своїми братовбивчими війнами: знаті проти буржуа, бідних проти багатих («худий народ» — popolo magro — проти «ситого народу» — popolo grasso)... Але це суспільство, поділене всередині, виступало єдиним фронтом проти зовнішніх ворогів, проти світу шляхтичів, володарів, селян — усіх, хто не був його громадянином.
Такі міста були на Заході першими «вітчизнами», і їхній патріотизм був напевне більш обмежений, набагато більше усвідомлений, ніж був і ще довго буде патріотизм територіальний...» Певною мірою ці слова можемо прикласти й до Центрально-Східної Європи.
Слід пам’ятати про територіальну неоднорідність і часову трансформацію магдебурзького права. Чим далі на схід, тим сильнішими були елементи місцевого права у нормах самоврядування міст, тим менше було в них елементів магдебургії.
У процесі історичного розвитку міст постійно відбувається зміна чинних у них норм німецького права. Магдебурзьке право було змінним як у просторі, так і в часі. А якщо зважити на суттєві відмінності правових норм кожного окремого міста, стає зрозуміло, якою надзвичайно складною є ця проблема.
По суті, єдиної системи магдебурзького права в Україні не існувало. Можна говорити лише про сукупність різноманітних варіантів міського самоврядування, які мали певною мірою спільне походження і об’єднувалися під спільною назвою.
Хоча міське самоврядування за магдебурзьким правом в Україні не відігравало такої ж значної ролі, як у Центральній Європі, все ж воно залишило помітний слід у тутешньому суспільному житті: сприяло виділенню міського населення в окремий суспільний стан, утвердженню демократичних традицій, правової культури, зрештою, було одним із найважливіших чинників інтеграції українського суспільства в європейську цивілізацію.
Руські міста сильно відрізнялись реальними магдебурзькими привілеями, які їм надавали, бо ці привілеї регулювали фіскальні відносини міст із королівською владою і визначались не старовиною чи звичаєм, а тією «ласкою», «милістю», яку король виявляв до того чи іншого міста. Саме завдяки цим привілеям міста і містечка, базовані на маґдебургії, отримали завідування цілою низкою пожитків, прибутки з яких йшли або на місцевий благоустрій, або служили фондом для виконання державних повинностей.
Політичні мотиви запровадження магдебурзького права «Великі князі таким чином намагались запровадити в містах єдиний правовий порядок, щоб ліквідувати незручності, пов’язані з одночасним існуванням права польського, німецького, руського і єврейського, а з іншого боку, щоб привабити у міста торговий люд»

У XVI ст. значення суду Магдебурга падає. Це певною мірою пов’язано із становленням централізованих держав у Європі, які намагались обмежити закордонні впливи на свої внутрішні справи, а саме так іноді трактувалося звернення міст до суду Магдебурга.
На теренах Німеччини дедалі більшого значення набуває римське право. Саме від XVI ст. особливо помітною стає його рецепція у східнонімецьких князівствах. На просторі чинності магдебурзького права при університетах починають виникати юридичні факультети: в Празі (1348 p.), Ерфурті (1379 p.), Ляйпцігу (1409 p.), Віттенберзі (1502 p.), Йєні (1552 p.), Гельмштедті (1576 p.), Галле (1694 p.), Франкфурті-наОдері (1506 p.), Кенігсберзі (1544 p.).
Саме тут готували кваліфіковані кадри юристів для міських, земських, князівських судів. Ці суди поступово утворювали єдину систему на чолі із центральним судом (Reichskammergericht), який ще 1495 р. оголосив римське право загальним правом імперії. Правознавці нової школи сприяли широкому застосуванню римського права та уніфікації судової практики. У XVI ст. Магдебурзький суд складався виключно із випускників юридичних факультетів університетів;
Деякі дослідники (В. Бекер, У. Айзенгардт) вбачають причину витіснення магдебурзького права римським у тому, що перше не мало чітких юридичних понять. Римське право привносило певну правову культуру, і в порівнянні з ним магдебурзьке право сприймалось як щось архаїчне, не здатне забезпечити правове обслуговування складніших суспільних відносин.
З цим важко не погодитись, хоча подібне твердження не здатне розв’язати проблеми причин поширення магдебурзького права на сході Європи саме в XV— XVI ст. і довготривалості його в цьому регіоні.

Молодший науковий співробітник історико-культурного центру-музею "Старий Костянтинів", директор музею Захисника України Анатолій БОРСУК