Історія правознавства в середньовічній Україні. Звичаєве право та його значення для громади.

Історія цивілізації, що склалася на теренах сучасної України, сягає сивої давнини. Нелегкою судилася історична доля українському народові, адже він протягом віків виборював свою незалежність.
Цікавою та повчальною є історія держави та права України, що бере свій
початок в далекому минулому. Як зазначається в «Повісті временних літ», народи княжінь литовських, що увійшли до складу Київської Русі мали обичаї, закони батьків своїх і перекази: «Інакше кажучи в межах Русі переважало Звичаєве право».
До найдавніших норм звичаєвого права слов’ян відносяться норми, які регулювали порядок здійснення кривавої помсти і деяких процедурних дій, присяги, оцінки показань свідків, тощо.
Залишки «Звичаєвого права», котрі дійшли до нас, виявляють себе в юридичних символах: наприклад в обряді посадження шанованого гостя князя на «стіл», або символ рукобиття, при свідках означає норму укладення контракту купівлі-продажу в численних прислів’ях, що вказують на ті, чи інші норми звичаєвого права: наприклад – «що ухвалить старший город, на том мусять стати пригороди».
«Повість временних літ» наводить приклади того, що в народів княжінь були неоднакові звичаї укладення шлюбу. В древлян викрадали дівчат, у родомічів й в’ятичів дівчата й хлопці обирали один одного на русаліях чи інших ігрищах.
Норми звичаєвого права фіксувалися пізніше в офіційних документах, наприклад: Русько-Візантійських угодах 911, 944, 971 років Крім міжнародних угод до нас дійшли князівські статути й уроки. Це особливі збірники права («Статут княгині Ольги», «Статут Земляной, князя Володимира», «Церковний статут», що врегульовував відносини між князівською владою і церквою) Норми правових статутів, які виникли у IX – X увійшли до «Руської правди» - збірника Законів феодального права Ярослава Мудрого, який поклав початок формуванню інституту права «Руська Правда» уже відрізняла право власності від права володіння, охорона приватної власності – одне з головних її призначень.

Право приватної власності тісно пов’язувалось зі спадковим правом, яке відігравало в київській Русі важливу роль, адже з його допомогою багатства, нагромаджені поколіннями власників, залишалися в руках одного стану. Поряд із спадковим правом набуло розвитку і зобов’язальне право, зобов’язання оформлялося угодами: обміну, купівлі-продажу, позики, закупництва. Невиконання угод вело до застосування системи покарань.
У цьому зав’язку в Київській Русі було складено кримінальне право, що чітко не відрізняло кримінального правопорушення від цивільно-правового (але й воно захищало інтереси багатих).
Формування норм шлюбно-сімейного права у Київській русі відбувалося на основі взаємодії місцевих правових звичаїв і християнських, що були привнесені церквою.
Характеристика права Київської Русі дає всі підстави стверджувати про його прогресивність порівняно з тогочасним західноєвропейським правом, що, зокрема, виявилося у ставленні до жінки та до смертної кари.
Першоджерелом права в Київській Русі був звичай законотворча діяльність здійснювалася у формі княжих та церковних уставів (статутів) що базувалися на нормах звичаєвого права.
Правова система в умовах перебування України в складі Великого князівства Литовського та Королівства Польського й Речі Посполитої була досить строкатою.
Її первісною базою було право Київської Русі («Руська Правда»), яке мало значний вплив на розвиток правових систем Литви й Польщі. При цьому роль Звичаєвого права була досить значною. Тривалий час, до кінця XVст. воно діяло поряд з нормами писаного права. У законотворчій діяльності великі князі литовські важливого значення надавали привілеям, які стосувалися панів і шляхти (Привілей Ягайло 1387р.); Вітовта 1413; привілей Сигізмунда 1432,1434 років.
Поряд з привілеями історія литовсько-польської держави добре знає договори (Союз Литви з Польщею 1385р., 1569р.та інше) В другій половині XVст. з’явилися збірники законів і кодекси (Судебник Казимира ІV, Ягелончика).
З «Руською Правдою» тісно пов’язаний ще один збірник права – «Литовський статут», що неодноразово переглядався.

Прийняття Литовських статутів певною мірою обмежувало сферу застосування норм звичаєвого права. Крім вище згадуваних джерел права, що діяло в Україні, слід зазначити («Литовську метрику» архів) У XVІ – першій половині XVІІ ст. діяли, або мали вплив чужоземні джерела права, зокрема: німецькі, угорські, польські та інші (Магдебурзьке право, Вислицький статут).
Вищезазначені джерела містили різні галузі права: право вольності, забов’язальне право, кримінальне. Основним правовим інститутом залишалося право власності, що в польському та литовському праві виникло досить давно. Литовсько-польське право ревно захищало життя, честь, майно та особисту гідність представників панівних станів, а залежні стани були безправними. Інакше кажучи, в цей період правова система безпосередньо залежала від станового ладу суспільства, захищала, в першу чергу, інтереси королів, князів, магнатів та шляхти.
Але, слід зазначити, що частина України, яка була у складі Литви та Польщі, а
пізніше Речі Посполитої, набула державно-правового розвитку. Досягнення в адміністративному, цивільному, кримінальному та кримінально-процесуальному праві залишаються для нас важливими засадами законотворення.

Науковий співробітник історико-культурного центру-музею "Старий Костянтинів" Василь КАЯФА